Кирило-Мефодіївське братство і Волинь у 40–50-х роках XIX ст.

Щоб зміцнити російську присутність у Південно-Західному краї, генерал-губернаторами застосовувалися різні методи використання українського православного селянства, для якого польський пан уособлював соціальне гноблення, в інтересах царської імперії. Київський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков організував збирання відомостей про жорстоке поводження поміщиків із православними селянами та про селянські самогубства, кількість яких була великою. Так, кріпак М. Ткачук із села Ярунь Новоград-Волинського повіту взяв на панському дворі невелику в’язку соломи, аби залатати дірку у стрісі на даху своєї хати. Це помітив економ і так його привселюдно побив, що той довго хворів, втратив зір і до кінця життя залишився калікою. У 1844 році управитель Уваровського маєтку в Межирічках (нині смт. Ємільчине) жорстоко побив вагітну кріпачку Марію Лозко лише за те, що вона не хотіла віддавати старшу доньку у служниці до місцевого поміщика, побоюючись, що він її збезчестить.

Український селянин (мал. С.Васильковського)

Селяни не могли навіть сподіватися на захист сільської громади, оскільки в умовах кріпосництва це була марна справа. 15 жовтня 1848 року (ст. стиль — автор), згідно з урядовим рішенням генерал-губернатор набув права контролю судових справ про перевищення поміщиками своєї влади над селянами, з наступного року – отримав право накладати опіку на маєтки, власники яких жорстоко поводилися зі своїми кріпаками.

Однак суттєвих змін на краще в житті місцевих селян не сталося, оскільки належний контроль з боку держави за виконанням правил практично був відсутній, поміщики могли на свій розсуд зменшувати селянські наділи і збільшувати тривалість панщини. Так, у Новоград-Волинському повіті поміщик Грушецький із Барашів у кінці 40-х років XIX ст. збільшив панщину до 5 днів на тиждень та норми виробітку на душу; у селі Камінь Романівської волості місцевий поміщик зменшив земельні наділи селян на 205 десятин проти площі, визначеної інвентарними правилами, а розмір чиншу залишив незмінним.

З селян-кріпаків дерли три шкури і православні поміщики. Так, згідно з інвентарними правилами 1847 року за селянами-кріпаками містечка Баранівка рахувалося близько 981 десятини землі на 177 селянських дворів, з яких лише 15 були тягловими, 89 пішими і 73 господаря вважалися городниками. За користування землею селяни сплачували поміщиці Гагаріній 1740 карбованців оброку щорічно. Сума надто непосильна для селян містечка, тож не дивно, що баранівські селяни збунтувалися. 8 березня 1848 року (ст. стиль — автор) Новоград-Волинський повітовий справник доповідав генерал-губернаторові про непокору місцевих селян і просив для їх вгамування прислати війська. У період з 1825 по 1849 рік на Волині мали місце 225 виступів селян проти кріпосного права. Частину масових виступів кріпаків придушувалися не лише поліцією, але й військами.

У Новоград-Волинському повіті збільшилася кількість зумисних підпалів панських маєтків, підприємств і садиб як реакція на тяжке становище сільської бідноти. Так, в лютому 1850 року 17-річний селянин Іван Шах підпалив поміщицьку фабрику в селі Пилиповичі Новоград-Волинського повіту; фабрика повністю згоріла.

Зосередившись на проблемах кріпацтва і протидії засиллю польської шляхти та католицької церкви у краї, Д. Г. Бібіков не звернув увагу на те, що на правобережній Україні почалося формування нової світоглядної позиції, носієм якої стала українська прогресивна молодь, об’єднана з січня 1848 року в Слов’янське братство Кирила і Мефодія. Генерал-губернатор був вражений тим, що воно виникло у нього під боком, з ініціативи співробітників очолюваної ним «Временной комиссии для разбора древних актов в Киеве».

Тарас Григорович Шевченко (1814–1861), автопортрет 1848 року

У квітні 1846 року до братства вступив поет і художник Тарас Григорович Шевченко (1814–1861), який належав до його радикального крила. В основу його діяльності було покладено ідеї українського національного відродження і панславізму, головним завданням ставилася побудова майбутнього суспільства на принципах християнської моралі, шляхом здійснення глибоких господарчих і культурно-освітніх реформ із збереженням та подальшим розвитком національних мов, культур, освіти і духовних засад, створення на принципах рівності демократичної федерації слов’янських народів на чолі з Україною, знищення царизму і ліквідації кріпосного права, встановлення демократичних прав і свобод для всіх громадян майбутньої федерації.

Члени організації проводили активну громадсько-політичну діяльність, поширюючи ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, листівок, займалися науково-викладацькою і краєзнавчою роботою, збирали кошти і друкували свої книги, пропагували мету і завдання організації під час лекцій в навчальних закладах та під час різних зібрань. Так, за завданням Київської археографічної комісії, восени 1846 року місто Новоград-Волинський відвідав Т. Г. Шевченко, де він знайшов наочний матеріал для написання відомої повісті «Варнак» і, безумовно, проводив пропаганду визвольних ідей під час зустрічей з різними людьми, які симпатизували цим ідеям. У березні 1847 року за доносом діяльність братства була викрита, його члени були заарештовані і після тривалого слідства, що проводилося у Петербурзі, постали перед судом. Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з суворою забороною писати й малювати.