Загальні відомості

В місті на початку XIX ст. працювало 8 заводів: 3 шкіряних, 1 вапняний, 1 поташний, 1 цегельний, 1 салотопний і 1 винокурний.

У межах міста видобувалося каміння, яке було зручно використовувати для будівництва й брукування доріг, а також глина для виробництва цегли. Тюремний замок потребував не лише лагодження, але й перебудови.

Взимку були поширені простудні й запалювальні хвороби, навесні та восени — лихоманки, влітку — жовчні гарячки.

План Новограда-Волинського 1837 року

План Новограда-Волинського, конфірмований 21 листопада 1837 року, дає уявлення про межі міста того часу: на сході — ріка Случ, на заході — перетинання нинішніх вулиць Шевченка, Пушкіна і Лесі Українки, на півдні — район військової частини по вул. Червоноармійській, на півночі — район будинку дитини по вул. Радянській. Центром міста тоді була досить велика базарна площа, що знаходилася поблизу стародавнього замку. На ній з різних боків розташовувалися собор, костьол і синагога (іменована єврейською школою). Посередині площі зображені «присутственні» місця, що розміщалися в древній ратуші. Навколо площі й у її межах притискалися впритул один до одного єврейські будинки і крамниці, їх півкільцем оточували християнські квартали. Недалеко від західної окраїни міста показаний казенний сад (приблизно в тих же межах, що і нинішній міський парк), через дорогу від нього — християнський цвинтар з каплицею. Інший цвинтар, єврейський, знаходився в цей час біля лівого берега ріки Случ, у районі нинішньої вулиці Коцюбинського. На Случі біля порогів, трохи нижче за течією від острівця, стояв водяний млин. У районі загальноміської школи № 5 позначені цегельні, на базарній площі і біля р. Случ — винокурні. Правобережжя, на якому було розташовано село Ново-Звягель — маєток поміщиків Уварових (згодом — Мєзенцевих), не входило до складу міста.

Базарна площа з будівлею колишньої ратуші. Фото поч. ХХ ст.

У 1860-х рр. недалеко від мосту від Київсько-Брестського шосе була прорізана бічна вулиця (Тюремна), наприкінці якої виник комплекс споруджень тюремного замку. Одночасно була продовжена Садова вулиця.

Після зведення нового кам’яного собору на території древнього замку від останнього залишилася лише частина фортечної стіни з двома зруйнованими вежами. Змінам піддалася також ратуша на базарній площі, що існувала з ХVI ст. і мала стіни товщиною 4 аршини. Вона позбулася старих веж і воріт та була перероблена в двоповерховий чотирикутник: на першому поверсі знаходилися ряди єврейських магазинів, а на другому — приватні квартири.

У 1865 р. у місті нараховувалося 386 будинків, з яких лише 15 були кам’яними, населення складало 7514 жителів. Площа самого міста Новограда-Волинського в 1860 р. зросла до 330 десятин. Після забудови нових вулиць і кварталів число будинків у 1879 р. досягло 1047 (у тому числі 39 кам’яних), чисельність населення майже подвоїлася (13 479 осіб).

Колишній будинок Висоцького, сучасний вигляд (нині центральна районна бібліотека)

До кінця ХІХ ст. місто будувалося переважно в південно-західному напрямку. При цьому були забудовані нові вулиці: Гончарна (з 1899 р. — Пушкінська), Олександрівська, Мала Пушкінська, Мала Сусловська, Училищний провулок, Бульварна, Лікарняна, Цвинтарна, Кагукінський провулок. На останніх двох, біля нового християнського цвинтаря, оселилися російські старообрядці та німецькі переселенці. Збільшилася довжина вулиць Завадської, Полонської, Гутинської, Князівської, Рибакової, Суслівської і ін. У цей період були побудовані 2-поверховий кам’яний будинок Льоге (1875 р.) і будинок Петрулевича на Корецькій вулиці, будинки Уварова і Гижицької, а також будинки чоловічого і жіночого відділень повітового училища (усі — у 1875 р.) на вул. Житомирській, будинок Шульца (1895 р.) на вул. Рибаковій, будинки Ліхтанського і Межирицького (1875 р.), Висоцького (1865 р.) на вул. Гутинській, будинок Синегуба (1886 р.) і очисний винний склад (близько 1900 р.) на вул. Пушкінській, старий будинок ксьондза (1860 р.) на Соборній вул., будинок пожежної команди (1868 р.) на Троїцькій вул., чавуноливарний завод (близько 1890 р.) на Ново-Корецькому шосе й ін. До початку 1900 р. у Новограді-Волинському вже було 3350 будинків, у тому числі 256 кам’яних, населення складало 15304 особи.

Колишній будинок В.Уварова (нині — міська музична школа на вул. Соборності). Фото 1990-х рр.

На межі сторіч розгорнулося будівництво двоповерхових будинків у центрі міста, що перемістився на той час з району базарної (Соборної) площі в так званий «Угол» — місце перетинання вулиць Корецької, Житомирської, Соборної і Гутинської. Ось що пише про нього у своїх мемуарах Й. Фельдман: «Именно так, с ударением на втором слоге, называли звягельчане этот самый оживлённый перекрёсток своего города. Все новинки в городе: афишные тумбы, газовые фонари и другие появлялись сначала здесь, на «Углу». Все события в городе: революционные митинги, деловые встречи, стоянки извозчиков и свидания влюблённых — всё назначалось и происходило здесь на «Углу» — общепризнанном центре города».

Так званий «Угол» (перетин вулиць Корецької, Соборної, Гутинської та Житомирської) — центр Новограда-Волинського на поч. ХХ ст.

Респектабельний вигляд вулиці Корецька відзначила у своїй замітці від 12 травня 1899 р. газета «Волинь», що порівнювала її з «будь-якою вулицею Гороховою Петербурга». Однак, вже в іншій замітці цієї ж газети від 26 липня 1900 р. критикується поганий благоустрій більшості вулиць міста: «Из всех улиц 4-5 замощены, большинство не подметается, и нетрудно вообразить, какая пыль стоит в городе в настоящее время. Освещение на улицах крайне скудное… Предусмотрительные обыватели запасаются тогда собственными фонарями.»

Під час весняної та осінньої сльоти багато вулиць перетворювалось у багно. Ця тема присутня в творах місцевого письменника М. З. Феєрберга (1874–1899): «Грязь на улице, казалось, была по шею. Хмурое небо источало мелкие капли дождя. Подхваченные ветром, они с остервенением хлестали по лицам прохожих, согбенных под тяжестью истрёпанных, промокших, покрытых уличной грязью одежд. Их обувь вязнет, с большой неохотой вылезая из грязи.Уныние и тень глубокой тревоги на всех лицах. На душе ни радости, ни печали, а лишь одно желание — как можно скорее выбраться из грязи и благополучно добраться до своего тёмного, сырого, низкого домика … Мне нравилось смотреть, как огорчённые прохожие всеми силами пытались попасть на «дорожки» из разбросанных камней и поленьев. При столкновении здесь двух человек они теряли равновесие, что вело к падению одного из них, а то и обоих». (З оповідання «У вечері»).

Через відсутність водопроводу і солонуватий присмак води в колодязях більшість городян користувалося річковою водою, яку доставляли в бочках водовози. Останні разом з конями в’їжджали прямо в ріку, через що піднімався мул, і вода ставала мутною. Згодом на дні глечиків з водою майже завжди залишався осад. Через велику скупченість населення на вулицях Троїцькій, Ковальській і на базарній площі процвітала антисанітарія. Часто у цьому районі траплялися пожежі, які мали катастрофічні наслідки. Більшість вулиць вечорами не освітлювалася, електрика була відсутня, гасові і лігроїнові ліхтарі, встановлені на стовпах, освітлювали лише центральні вулиці.

План міста початку ХХ ст. (з книги «Весь Юго-Западный край на 1913 год»)

У кінці ХІХ ст. у місто і його околиці прибуло декілька сотень німецьких сімей. Вони оселилися на Чеховській і Старо-Корецькій вулицях, з обох боків Корецького шосе. У той же період велася забудова Табірної вулиці, що одержала свою назву від розташованих поблизу літніх таборів 18-го Вологодського піхотного полку. До забудов цього періоду відносяться новий будинок ксьондза (1904 р.) на вул. Соборній, будинок Беруля (1905 р.), пивоварний завод (1908 р.), будинок Файгенгольця (1900 р.) на вул. Гутинській, будинок великого землевласника Адольфа Ая (1910 р.) на вул. Пушкінській, двоповерховий будинок земської лікарні (1906 р.) на вул. Лікарняній, будинок священика Захар’євича (1910 р.) на вул. Садовій, 4 двоповерхових будинки Шульця (1900–05 р.) на вул. Корецькій.

* * *

Новоград-Волинський повіт займав досить велику територію, що дорівнювала 6381 квадратній версті. До складу повіту входило 20 волостей, об’єднаних у 6 станів. Зокрема, до першого (західного) стану з центром у містечку Корець входили Берездівська, Жолобненська, Корецька і Пищівська волості; до другого (північного) стану з центром у містечку Ємільчине входили Городницька, Ємільчинська та Сербівська волості; до третього (західного) стану із центром у містечку Рогачові входили Курненська, Рогачівська і Романівська волості; до четвертого (південно-західного) стану із центром у містечку Миропіль входили Миропільська, Ново-Чарторийська і Полонська волості; до п’ятого (південно-східного) стану із центром в містечку Любарі входили Деревицька, Кустовецька, Любарська, Остропільська волості; до шостого (південного) стану із центром у містечку Баранівці входили Баранівська, Романівська і Смолдирівська волості. Такий поділ Новоград-Волинського повіту існував майже без змін до 1921 року.