Замальовки з культурного життя та побуту новоград-волинців

В одній з кореспонденцій газети «Волынь» повідомлялось, що 11 травня 1899 р. на сцені місцевого благородного зібрання гурток любителів драматичного мистецтва поставив комедію Островського «На бойком месте» в 3-х діях, одноактну комедію Н.Северина «Познакомили». Зал був переповнений публікою. Збір від вистав пішов на користь голодаючих.

Час від часу тут проходили також концерти духовних співів місцевого соборного і синагогального хорів.

Газета «Волынь» у статті від 26 квітня 1909 р. із задоволенням відзначала, що клубне життя полягає тепер не лише в буфеті та за карточним столом, але й у сімейних зустрічах, танцювальних вечорах та інших здорових розвагах.

Свій клуб на початку ХХ ст. мало також товариство любителів сценічного мистецтва.

6 серпня 1901 р. затверджено статут Новограда-Волинського музично-драматичного товариства. Товариство прагнуло через постановку драматичних творів і музичних п’єс прищеплювати місцевому населенню любов до мистецтва. Для здійснення своїх цілей передбачалося:

а) влаштувати платні вистави, музичні вечори і концерти;

б) організувати хор і оркестр;

в) навчати бажаючих хоровому співу та грі на інструментах;

г) заснувати бібліотеку.

28 жовтня 1897 р. повітовий комітет піклування про народну тверезість заснував т.з. народний дім для вистав та інших розваг для народу. Досить швидко побудовали невелику сцену з декораціями. Крім залу, розрахованому на 120 місць, були облаштовані приміщення для оркестру, вбиральня для артистів, гардероб, читальня, чайна і буфет. Акторами були члени гуртка любителів сценічного мистецтва.

26 листопада відбулася прем’єра. Почалася вона демонстрацією за допомогою «чарівного ліхтаря» у супроводі хору та військового оркестру портретів «найвищих осіб» і картин релігійного та історичного змісту. Чудова гра місцевих акторів у водевилі «Не хмель беда — похмелье» приємно здивувала навіть досвічених глядачів. Приємне враження залишили також хоровий спів трьох п’єс і художнє читання двох оповідань. Білети коштували від 20 коп. до 1 крб. На жаль, зал не міг вмістити всіх бажаючих. По закінченні було прийнято рішення організувати постійну труппу артистів і влаштувати на сцені народного дому низку вистав.

Газета «Волинь» (від 15.01.1898 р.) розповіла також про новорічне гуляння в народному домі для дітей бідних. Але про місце розташування цього театру ніде не згадується. За спогадами Хаїма Шпігельмана (1901 року народження), деякий час театр розміщувався на другому поверсі будинку Мармера. Але близько 1910 р. від гасової лампи, що стояла на підвіконні, раптом зайнялися фіранки. Сталася пожежа, після якої театр закрили.

Після відкриття комітетом піклування про народну тверезість чайної остання набула великої популярності, в той час як значно зменшився натовп біля винної лавки. За спогадами Х. Шпігельмана, займала вона невеликий дерев’яний будинок на Соборній площі, навпроти дзвінниці костьолу. Всередині стояв самовар, розрахований на 4 відра окропу. Чайник з чаєм без цукру коштував 3–5 коп.

Улюбленим місцем відпочинку новоград-волинців був «міський сад». 1900 р. у ньому побудували «летній» театр. «Російсько-малоросійська» трупа під керівництвом Пронського, що гостювала цього року в нашому місті, поставила на його сцені комедію «Мартин Боруля».

Але заманити добрих артистів в Новоград-Волынський було неможливо. «Нужда в здоровых развлечениях здесь настоятельная, — писала газета «Волынь» від 3 липня 1912 р. — Вместо хороших артистов, приходится забавляться граммофоном, Глупышкинами и Дурашкинами. Если бы к нам приехала хорошая труппа малороссов, то она бы сделала хорошие сборы. Везде в центрах в летнее время разъезжаются на дачи и публика отсутствует, а у нас наоборот летом съезжаются в Новоградволынск, т.к. наш город утопает в зелени. Правда самоубийств от скуки пока еще не было.»

Газета «Волынь» у кореспонденції від 18 квітня 1900 р. повідомляє про новозбудований балаган на Сінній площі (її називали також Саджалкою), де «знайшов притулок паганенький цирк». Городяни замість справжнього мистецтва насолоджувалися французькою боротьбою, низькопробними оперетками й шансоньєтками.

1911 р., після відкриття в будинку Шульця на Корецькій вул. т.з. електротеатру «Люкс», у Новограді-Волинському почалася епоха кінематографа. Німі фільми супроводжувала музика піаніста-тапера. Неодноразово сеанс переривався через зникнення світла, зупинку мотору або займання стрічки.

Фото жителів Новограда-Волинського роботи П.Д.Вєріна, поч.ХХ ст.

Священик Є. Лютневич так описує побут парафіян: «Избы прихожане строят из соснового дерева, обращённые выходами на улицу, об одной и двух комнатах, из коих первая кухня, а другая гостиная. Полы в избах деревянные, но есть и без них. В комнатах есть мебель, даже очень хорошая — столы овальные, гнутые стулья и деревянные диваны. Передние стены убраны иконами Спасителя, Божей Матери и Святых, пред которыми теплится лампадка. По большей части возле дома есть маленький цветник и садик. Одежду прихожане носят не бедную. Лица из интеллигенции носят сапоги на высоких подборах, причём голенища в складках, цветные рубахи, широкие шаровары, кафтаны, полушубки, тулупы и шапки. Можно встретить мещан в дорогих шубах, барашковых шапках и валенках. Женщины носят юбки простые — гладкие, но из материи шерстяной разных цветов, кофты даже шёлковые и атласные, башмаки, чулки и на голове обязательно платок шёлковый или шерстяной. Можно встретить мещан, одетых даже модно, с зонтиком в руках и в перчатках».

Родина Бараків на світлині з вензелем фотографа З.Грифа. Бл. 1913 року. З колекції Євгенії Шейнман

Деяке уявлення про вигляд міста на початку ХХ ст. дають нам старі світлини. Відомими в місті фотографами того часу були Петро Вєрін, Бенедикт Гуз-Гузовський, Нухим Васерман, Лейзор Натанзон, Зельман Гриф. Кожний з них мав власний вензель.

У кінці ХІХ століття в місті ще не було друкарень, літографій, книжкових магазинів, бібліотек. З фотографій і фотосалонів слід відзначити ті, якими керували губернський секретар В. Ф. Меленевський та колезький ассесор Плачковський. З часом цю нішу заповнили євреї. Так, у 1912 році в місті нараховувалося 4 магазини, якими володіли Меєр-Цаля Береза, Хая Ротенберг, Хаїм Кармазін, Зуся Курлянчик. Також було 4 крамниці, де торгували книгами. Ними опікувалися Іось Колкер, Зайвель Ерліх, Фішель Мільман, Беньціон Офенгендень. Необхідно згадати наявність у місті в той час трьох друкарень, які належали Фроїму Вайнтраубу, Мортку Гершону, Хаїму Кармазіну.

У місті було 8 готелів, які належали Б. Гемерилу, Ш. Літваку, Ш. Герштейну, Я. Коритному, Г. Герштейну, А. Літваку, Б. Кожушману, А. Городницькому і один бордель, що розміщувався недалеко від кінно-поштової станції.

Петро Дмитрович Вєрін

Серед існуючих клубів потрібно назвати громадянський клуб при благородному зібранні, клуб товариства любителів сценічних мистецтв, міський театр І. І. Тучинського і клуб військового зібрання 18-го Вологодського піхотного полку.

Ще за перебування родини Косачів у місті була створена перша бібліотека, яка розміщувалася в приміщенні благородного зібрання. Початок її фонду поклала О. П. Драгоманова-Косач, І. С. Жданов, П. А. Косач, а також інші інтелігенти міста. На початку ХХ століття група прогресивних мешканців направила волинському губернатору прохання про відкриття у місті публічної бібліотеки. До прохання додавався її статут. Але своїм рішенням губерське прісутствіє від 4.03.1896 року (ст. стиль — автор) відмовило в організації бібліотеки в місті, вважаючи це питання недоречним. Міська публічна бібліотека була утворена лише в 20-ті роки ХХ століття.