Волинь під час війни 1812 року з наполеонівською Францією

Волинь на початку XIX ст. продовжувала залишатися місцем розташування значних військових сил царської імперії. У Житомирі та в інших містах губернії, зокрема у Новограді-Волинському, також розміщувалися військові гарнізони. Згодом 2-у армію перевели у Південну Литву, на її місце прибула 3-я російська армія у кількості 45–48 тисяч осіб під командуванням генерала Олександра Петровича Тормасова (1752–1819), покликана у майбутній війні прикрити від наполеонівських військ Волинь і Київський напрямок.

12 червня (24 червня за старим стилем – автор) 1812 року французька армія таємно переправилася через річку Неман. Перейшовши без оголошення війни кордон Російської імперії, вона рушила на Москву. Частина її військ (австрійський корпус під командуванням генерала Шварценберга), ведучи бої із 3-ю російською армією, захопила Західну частину Волинської губернії, зокрема Володимирський, Ковельський, Любомльський і частину Луцького повітів. Місцеві міщани і селяни зазнавали всіляких утисків від окупантів, їх садиби були пограбовані.

Юзеф Понятовський (1763–1813)

На Волині вторгнення наполеонівських військ більша частина заможної шляхти зустріла з надією на можливе відродження як самостійної держави Речі Посполитої і повернення під її руку всіх утрачених земель. Частина шляхтичів із дворовими людьми, відповідаючи на заклик волинського шляхтича Чайковського, рушила таємними стежками на допомогу наполеонівським військам, у складі яких був польський корпус під командуванням генералів Юзефа Понятовського (1763–1813), маршала Франції з 1813 року, племінника короля Станіслава Августа і Яна Генрика Домбровського (1755–1818), колишнього учасника повстання 1794 року.

Ян Генрик Домбровський (1755–1818)

Однак більшість корінного населення Волині поставилися до війни із наполеонівським нашестям як до своєї кревної справи. Як справедливо відзначалося у часописі «Волынские епархиальные ведомости», «…Если можно было рассчитывать на поддержку Волыни, то только со стороны той части ее населения, которая хотя и не выдавалась своему общественному подчинению, но была сильна именно сознанием необходимости действовать теперь заодно с Великой Россией...».

Проявом національно-визвольного характеру війни 1812 року в Російській імперії стало формування народного ополчення. За короткий час майже 30 тисяч ратників земського ополчення, серед яких чимало представників місцевого населення, було розквартировано у містах Житомирі, Новограді-Волинському, Овручі та інших населених пунктах Волинської губернії, де вони прискорено проходили військову підготовку. На території Новоград-Волинського повіту, як і у всій губернії, відбирали до діючої армії коней, волів, ладили вози і упряж, збирали продукти. У самому місті та в селі Чижівці на місцевих чавуноливарних заводах було організовано лиття легких гармат, мортир і виготовлення до них ядер.

Ополченець 1812 року (Іст.музей)

Серед рекрутів, які в 1814 році брали участь у війні з Наполеоном, архівні документи доносять імена Федора Павловича Захарчука, 20 років, із с. Мар’янин, Григорія Андрійовича Остапчука, 20 років, із села Жолобного, Юхима Афанасійовича Харченка, 18 років, із с. Чорниці, Івана Омеляновича Бобира і Григорія Івановича В’юна із с. Гульськ, Івана Федоровича Грицюка, 20 років, з містечка Баранівки, жителів міста Новограда-Волинського Стефанія Максимовича Бондарчука, 30 років, Данила Петровича Лукомського, 18 років, Войцеха Жлобинського, 18 років, Франца Уса, 28 років, Кіндрата Івановича Лукомського, 28 років, Францішка Степановича Міньковського, 22 років.

Влітку 1812 року із жителів Правобережної України було сформовано чотири кінні полки, у яких знайшлося місце і для волинян. Полки влилися в 3-ю російську армію, яка після кількісного зміцнення за рахунок перекинутих із турецького фронту військ адмірала Павла Васильовича Чичагова (1767–1849), у жовтні під його командуванням перейшла в наступ. Наполеонівські війська були розбиті в районі Устилуг – Володимир-Волинський, їх рештки поспішно відступили на територію Польщі. Армія П. В. Чичагова брала участь у вигнанні наполеонівських військ з території Російської імперії і в остаточному їх знищенні в районах Мінська, Борисова (під час переправи через річку Березина), Гродно.

Сміливо діяв особовий склад Волинського уланського полку. У спогадах героя війни, відомого партизана і літератора, відважного полковника (згодом генерал-лейтенанта) Дениса Васильовича Давидова (1784–1839) серед його бойових побратимів, яких він цінував, згадується підполковник (згодом генерал-майор) Волинського уланського полку Степан Семенович Храповицький.

Активним учасником визвольної війни з Наполеоном був власник Ново-Звягельського маєтку генерал Ф. П. Уваров (1773–1824). У «Щоденнику партизанських дій 1812 року» Дениса Давидова неодноразово згадується його ім’я.

Сформований на базі Житомирського, Звягельського, Київського і Радомисльського повітів, Житомирський полк брав активну участь у Бородінській битві, захищаючи Курганну батарею, відому як редут Раєвського (Раєвський Микола Миколайович (1771–1829) – генерал, під час Вітчизняної війни 1812 року командував корпусом, вирізнявся особистою мужністю і хоробрістю, співчував ідеям декабристів – автор). У фондах Московського військово-історичного музею «Бородінська панорама» зберігається список офіцерів, унтер-офіцерів і рядових цього полку, удостоєних нагород за виявлені військову доблесть і мужність під час битви.

До учасників війни з Наполеоном того часу належав новоград-волинський повітовий суддя, підполковник запасу Микола Борисович Момбеллі, нагороджений орденом св. Георгія IV ступеня і медаллю «За взяття Парижу» (працював у місті в 1840-х роках).