Промисловість

Уже на початку 1949 року промисловість міста досягла довоєнного рівня щодо випуску валової продукції.

Машинобудівний завод ім. Сталіна

Колектив працівників власними силами розпочав відбудову найпотужнішого в місті промислового підприємства — машинобудівного заводу імені Сталіна, який городяни називали просто — Сталінзавод. Він був заснований у 1907 році на базі кузні і ливарної майстерні, виробляв соломорізки, плуги, борони, пічне литво. На підприємстві працювало 30 робітників. У 1913 році завод розширився, збудувавши слюсарну та столярну майстерні. Чисельність робітників зросла до 60 осіб. У 1916 році чавунно-ливарним заводом володіли Зільберман, Фінкельштейн та нащадки Шварцмана. Підприємство мало нафтовий двигун потужністю в 6 кінських сил. Через деякий час до складу власників заводу приєднався Густав Пагель. З 1930 до 1940 року завод знаходився в системі місцевої промисловості обласного підпорядкування. Основною продукцією були лебідки для будівельних майданчиків, транспортери для коксохімічної промисловості та ливарні вироби для місцевих потреб. З 1932 до 1935 року завод частково працював для потреб сільського господарства — випускав соломорізки. Якщо у 1932 році завод мав виробничу програму валової і товарної продукції на суму 800 тис. крб., то у 1940 році — 3 800 тис. крб. У цей період завод випускав потужні верстати для випробування авіаційних двигунів та їх монтажу. На початку Великої Вітчизняної війни частина обладнання була вивезена залізницею на базу «Головснаба» Народного комісаріату місцевої промисловості в Харкові. Після визволення міста робітники заводу в 13-денний термін відновили зруйнований житомирський міст через річку Случ. На заводі виготовлялися запчастини для автотранспорту 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів. Одночасно з виготовленням продукції для потреб фронту розпочалася відбудова заводу. Перш за все відремонтували вікна і дах. У цехах встановили саморобні буржуйки.

Першою післявоєнною продукцією підприємства було пічне литво — кухонні плити, пічні решітки, дверцята, в’юшки тощо. За місяць випускали біля 5 тонн ливарної продукції. На початку 1946 року завод освоїв виробництво більш складної продукції — свердлильних та токарно-полірувальних верстатів. Для зруйнованого війною підприємства це був досить серйозний крок у плані технічного прогресу. У травні 1946 року в різні куточки СРСР відправили перші 15 верстатів В серпні Сталінзавод випустив 30 точильно-полірувальних та 2 токарні верстати. Паралельно підприємство виконувало й індивідуальні завдання. Зокрема, на замовлення Житомирської центральної електростанції, завод виготовив дві гідротурбіни, які відправили в села району для обладнання сільських гідроелектростанцій на малих річках.

Нарощування об’ємів випуску продукції вимагало збільшення виробничих площ. У 1947 році на заводі була закінчена відбудова зруйнованого механічного цеху, збудована газогенераторна станція, у ливарному цеху змонтовані електричний підйомний кран та вагранка. Але для виконання річної програми цих заходів було недостатньо, і в березні 1948 року механічний цех перевели на 3-змінну роботу. У цей же час заводчани освоїли випуск токарно-гвинторізного верстата нової конструкції, у 1950 році почали виробляти напівдизелі.

Протягом 1945–1950 років на заводі було зведено новий ремонтно-механічний цех площею 535 м² та механічно-збиральний площею 900 м².

Пивоварний завод

Новоград-Волинський пивоварний завод, зведений у 1908 році, майже не припиняв своєї роботи з дня пуску. Підприємство випускало пиво і в роки окупації, і після визволення. Робітники підприємства старанно працювали на відновленні рідного заводу. Особливої відзнаки заслуговує старший бродильник Семен Іванович Колесник, який працював на заводі з самого його заснування — 1908 року.

У 1946 році було встановлено п’ять нових пивних танків, що дало можливість збільшити випуск продукції на 30–35%. На якість пива суттєво впливає якість води, тому, в першу чергу, був відремонтований заводський колодязь та встановлений підкачувальний насос. Змонтована власна електростанція, що дало змогу не залежати від міської електромережі. Завдяки таким заходам наприкінці 1946 року завод отримав можливість збільшити свою потужність до 30 варок у місяць, замість 12–14 у першій половині року. За 3-й квартал 1946 року завод виробив 2312 гектолітрів пива, замість планових 1480. Побічною продукцією пивзаводу були безалкогольні напої, зокрема морс.

Хлібозавод

Адміністративне приміщення хлібозаводу на вул. Радянській. Фото поч. 2000-х років

Після завершення Другої світової війни Новоград-Волинський майже три роки не мав власної хлібопекарської бази. Працювати доводилося в тимчасово орендованому приміщенні. Для кардинальної зміни ситуації влада міста вирішила власними силами відбудувати частково зруйноване приміщення колишньої меблевої фабрики, яке містилася на вул. Радянській, і розташувати в ній хлібозавод. На початку 1947 року взялися до роботи і за декілька місяців крім основного корпусу хлібозаводу завершили ремонт приміщення контори, заводської їдальні, овочесховища, матеріального складу, гаража та інших об’єктів. Першу чергу хлібозаводу відкрили до Дня Сталінської Конституції — 5 грудня. Другу чергу будівництва планували завершити влітку 1947 року. Саме тоді хліб почали випікати механічним способом за допомогою чотирьох тістомісильних машин. До виробничого корпусу проклали систему парового опалення. Печі сконструювали таким чином, що вони могли працювали майже на всіх видах палива — дровах, торфі або вугіллі. Першим директором новоствореного хлібозаводу був І. Шульга. Завод належав Міністерству харчової промисловості УРСР і забезпечував хлібобулочними виробами населення міста і військові частини гарнізону. Добова потужність становила 25 тонн.

Спиртовий завод

Новоград-Волинський спиртзавод підпорядковувався Міністерству харчової промисловості УРСР, випускав спиртово-горілчані вироби, мав потужність 100 тисяч декалітрів спирту і 25 тисяч декалітрів горілки. Основною сировиною для виробництва була картопля. Навесні 1946 року на заводі відкрили ректифікаційний цех та почали монтаж механічних майстерень. Після тримісячного ремонту, завод було оновлено, що дозволило збільшити добове виробництво спирту до 400 декалітрів.

Маслозавод

Маслозавод. Фото 1942 року

Міський маслозавод, що містився між вул. Шевченка та Войкова (на місці, де нині стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку) випускав морозиво, кисле молоко, кефір, рулет, сирні вироби, жирний сир та іншу кисломолочну продукцію. На початку осені 1946 року з відходів некорисних жирів розпочато виготовлення господарського мила. Дослідницькі роботи щодо його випуску успішно провела старша лаборантка заводу Ф. П. Вігман. Через несправність котла розгортання виробництва затримувалося, і автомеханік Г. Н. Бондаренко винайшов оригінальне рішення — поставив поруч з машинним відділом автомашину і пристосував її для роботи механізмів, він же змонтував у машинному цеху двигун від вантажного автомобіля ЗІС-5, що дало можливість суттєво збільшити випуск продукції.

М’ясокомбінат

Новоград-Волинський м’ясокомбінат у ті часи був підпорядкований Міністерству м’ясо-молочної промисловості і виробляв м’ясні та ковбасні вироби. У липні 1947 року на комбінаті відкрили новий цех з випуску «Гематогену» і «Аваріну» — лікувальних препаратів. Місячна продуктивність становила понад 600 флаконів. Крім того, випускалося понад 3 тонни господарського мила (замість планових 900 кг) і 100 кг клею. Найбільшою проблемою підприємства на той час була відсутність холодильника, що заважало заготовляти більше м’яса і безперебійно працювати у дві зміни.

Інші підприємства міста

Лісокомбінат був підпорядкований «Головпостачлісу» та відправляв свою продукцію — кріпильний ліс, на відбудову шахт Донбасу, відвантажуючи 578 вагонів кріпильного лісу при плані в 560 вагонів. План заготівлі пиломатеріалу постійно зростав, тому майже одразу після війни було розпочато будівництво нового лісозаводу. Основне навантаження на будівництві лягало на плечі головного механіка М. У. Борцова. На лісокомбінаті працювали локомобіль, шпалоріз та інше обладнання.

У 1950 році Новоград-Волинський лісозавод тресту «Укрдерев» свою основну продукцію — пиломатеріали, відправляв на будівництво Куйбишевської гідроелектростанції. До південних областей країни лісозаводом вивезено 3 млн. молодих саджанців дерев. Для створення штучних лісопосадок у Ростовській і Сталінградській областях передано 1620 центнерів жолудів. Кращі працівники заводу бригадир лісокультурної бригади Парасковія Шевченко і лісничий Андрій Чурсін були відряджені у лісгоспи Куйбишевської, Ульяновської, Орловської і Курської областей для обміну передовим досвідом.

Після війни в Новограді-Волинському знову запрацювала машино-тракторна станція, яка спеціалізувалася на виготовленні автотракторних сердечників та ремонті нафтових двигунів. Потужності МТС були незначними — у грудні 1945 року працював лише один цех.

З-поміж артільних підприємств найбільшим у місті була промислова артіль інвалідів імені Петровського. У шістьох різнопрофільних цехах випускали продукти харчування: хлібобулочні вироби, ковбаси, безалкогольні напої та промислові товари: щітки, меблі, кашкети. У 1946 році щітковий цех артілі випускав на місяць до 2000 щіток. У деревообробному цеху налагодили випуск матраців. У безалкогольному цеху в зимовий період виготовлялось біля 100 гектолітрів безалкогольних напоїв. У 1950 році артіль інвалідів містилася на вул. Леніна № 34, її працівники виконували столярні, ковальські, бляшані, лудильні, слюсарні, шорні роботи, займалися пошиттям одягу та взуття, фарбуванням тканин і хімічною чисткою одягу. У середині серпня 1950 року промислові артілі ім. Петровського та ім. Ватутіна об’єдналися та відкрили новий цех з виготовлення питної соди.

Артіль «Трудхарчовик» була підпорядкована Житомирській обласній промисловій раді, проіснувала до початку липня 1950 року та була ліквідована. Під час існування мала цукерковий, ковбасний та кулінарний цехи. Останній був розташований на вул. Міжнародній № 4.

Артіль «Мебельник» займалася ремонтом диванів, матраців, канап, оббиванням салонів автомашин. На той час вона містилася на вул. Мало-Пушкінській № 1.

У місті існував промкомбінат, який випускав відра, копаниці, цвяхи, мило, бочки, мотузки та іншу продукцію.

29 березня 1947 року в Новограді з’явилося мічурінське поле — ділянка землі у 2,5 гектари містилася між вул. Кірова та Пушкінською. Саме тут свою діяльність розпочало міське зелене господарство.