Загальні відомості

3 січня 1944 року Новоград-Волинський визволено від німецько-фашистських загарбників. Першим начальником гарнізону міста був Петро Сисоєвич Ільїн, командир 20-ї мотострілецької Новоград-Волинської Червонопрапорної ордена Суворова бригади, гвардії генерал-майор. На вшанування пам’яті загиблих земляків при Новоград-Волинському парткабінеті організовано виставку документальних свідчень про лютість німецько-фашистських загарбників у місті та районі. У 1945 році сформована комісія з питань розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, яка займалася виявленням місць масового поховання, визначенням кількості загиблих, підрахунками збитків, завданих німцями народному господарству і мирному населенню. Окремо вивчалася діяльність партизанського та підпільного руху міста і району.

Мирне життя міста почалося з відновлення зруйнованого господарства. З перших же днів розпочався ремонт і відновлення житлового фонду, освітлення вулиць і санітарне очищення міста. Житловий фонд міста щорічно ремонтувався на суму до 200 тисяч карбованців.

До війни у Новограді-Волинському тривалий час проживав маршал Радянського Союзу Костянтин Костянтинович Рокоссовський. Під час виборів до місцевих Рад його обрали депутатом міської Ради. Незважаючи на зайнятість, маршал підтримував тісний зв’язок зі своїми виборцями. У листопаді 1945 року від його імені для відбудови Новограда-Волинського надіслано 6 вагонів з фарбою, цвяхами, цементом, віконним склом та іншими будівельними матеріалами.

30 грудня 1947 року на сесії міської Ради депутатів трудящих обраний виконавчий комітет у складі 11 осіб. Головою виконкому став Довгоп’ят Трохим Львович, заступником голови — Остапчук Степан Андрійович, секретарем — Морванюк Григор Степанович.

Післявоєнні картки на продукти харчування

6 серпня 1947 року відбулося перше післявоєнне перейменування вулиці в місті. Вулицю Лагерну перейменували у Маяковського. Причина досить банальна — в Новограді-Волинському на той час існувало дві паралельні вулиці з однаковою назвою. Однак найпершим післявоєнним перейменуванням було повернення вулицям радянських назв, бо під час німецької окупації більшості вулиць були повернуті дореволюційні назви. Крім того, після знесення старих будинків фактично зникла вул. Лесі Українки — колишній Медовий провулок, який з’єднував сучасну вул. Ю.Ковальського з вул. Соборності. Тому ім’ям поетеси назвали нову прорізану вулицю, яка зберегла свою назву до наших часів.

У центральній частині міста дуже щільно містилися державні установи. Лише в районі сучасного магазину «Лілея» знаходилися міська контора зв’язку, ощадна каса, артіль «Трудхарчовик», міський торговий відділ, відділ ЗАГС. Сліди війни були всюди. Ось як виглядала вулиця Шевченка в районі сучасного гастроному «Ювілейний»: «…пройдіть по вул. Шевченка від «Держфото» до базару. Територія коло тротуару завалена всякими покидями з розташованих на протилежному боці вулиці майстерень. Правий бік цієї вулиці, де до війни стояли будинки, а нині пустир, перетворився на звалище».

Тимчасовий міст через річку Случ в районі вул. Щорса. Фото 1940-х років

Одразу після визволення міста з евакуації почали повертатися жителі міста, які прагнули вселитися у власні будинки. Однак у них вже проживали люди, які самовільно жили у незаконно вилучених квартирах. У перші три післявоєнні роки міський суд був завалений цивільними позовами щодо відчуження майна. Разом з тим, міській раді необхідно було приділити увагу фронтовикам та остарбайтерам. Гостро стояло питання соціального забезпечення сімей загиблих військовослужбовців. Була введена карткова система забезпечення населення хлібом. З цією метою у місті відкрито картбюро. Лише у 1948 році систему карточок на хліб було скасовано.

Не слід забувати, що 40-і роки — це роки правління Сталіна. Ніхто не скасовував закон про «п’ять колосків», під які потрапляли і жителі нашого району. Зокрема, в липні 1947 року, народний суд 3-ї дільниці Новоград-Волинського району засудив Данильчук Уляну Василівну з села Колодянка до 6 років позбавлення волі за те, що вкрала 400 грамів колосків. Дмитренко Лізавету Андріївну з Гульська за 3 колоски засудили на 7 років.

31 березня 1949 року в СРСР було знижено ціни на товари масового споживання, що полегшило важке післявоєнне життя жителів міста. Торгівля стала більш жвавою, у крамницях побільшало покупців.