Промисловість

У 1965 році в місті діяло 17 промислових підприємств, на яких працювало 5 275 робітників. У 1966 році вироблено промислової продукції на 36 500 тис. крб. У 1967 році реконструйовано і розширено 15 промислових підприємств, на що використано понад 2 млн. крб. державних коштів. Промислові підприємства міста за п’ятирічку 1965–1970 років збільшили об’єм промислового виробництва з 34,5 млн. крб. до 89,1 млн. крб.

Машинобудівний завод

У 1961 році на заводі розпочато будівництво механоскладального корпусу. Цього ж року почалося серійне виробництво кормопереробних машин: АКН-1М (агрегату для переробки концентрованих кормів), ОТ-03 (овочетерки для підготовки кормів на птахофермах) і КДУ-1,5 (універсальної кормодробарки) У ливарному цеху впровадили машинну відливку корпусів для кормодробарок. Закінчено будівництво корпусу ковальсько-термічного цеху.

Приміщення заводоуправління машинобудівного заводу. Фото 1960-х років

У 1963 році понад план машинобудівний завод виготовив 700 кормодробарок ДКУ-М. У 1964 році вдвічі збільшився випуск агрегатів АКН-1М та 2-ЛСТ-400. Почалося серійне виробництво нової кормоготувальної машини і універсальної кормодробарки КДУ-2. У той же час завод продовжував виробляти змішувачі кормів — ДКУ-М; АКН-1М; СКС-5. У вересні 1963 року була створена нова механічна дільниця — складання агрегатів 2-ЛСТ-400.

У 1945 році на заводі вироблялося продукції на 100 000 крб., працювали 67 робітників, у 1950 році — 385 000 крб. і 212 робітників, у 1965 році — 9 670 000 крб. і 1659 робітників.

У 1966 році в ливарному цеху стала до ладу нова конвеєрна лінія для формування дрібних деталей. Основною продукцією 1966 року була кормодробарка КДУ-2, концентратор кормів АКН-1М, сушарка трав 2-ЛСТ-400 та агрегат для виготовлення комбісилосів АПК-10. У травні завод отримав 17 000 кв. м нових виробничих площ.

У 1967 році з конвеєра зійшли перші 50 агрегатів для переробки кормів АПК-10, ряд працівників за освоєння і налагодження випуску цієї машини були нагороджені медалями ВДНГ.

Навесні 1969 року розпочато спорудження інженерного корпусу У період з 1966 до 1969 року на заводі введені в дію 4 складальних конвеєри, 30 автоматів і напівавтоматів.

У 1960-ті роки продукція заводу експортувалася в десятки країн світу. Кормодробарки замовляла Болгарія, змішувачі кормів АКН-1М — Угорщина. У лютому 1964 року Греція, куди відправлено десять ДКУ-М, стала 16-ю країною — експортером продукції заводу. Грецька фірма «Спека» чотири рази замовляла і одержувала машини. Сподобались кормодробарки єгипетській фірмі «Сааль-ель агіза», яка тричі робила замовлення. Новими покупцями в 1964 році стали Гвінея і Гана. Декілька партій машин було відправлено на Кубу та в Сирію. Особливо дружні торговельні відносини склалися з Монголією. Туди відправили декілька партій агрегатів для приготування концентрованих кормів. Для налагодження машин і навчання машиністів-механіків, за проханням Міністерства сільського господарства Монголії, у 1964 році дирекція підприємства відрядила групу фахівців, які навчали монгольських механізаторів у місті Хархари.

У 1968 році, крім Болгарії, працювали з Афганістаном, Індією та Іраном. У заводському будинку культури була навіть вивішена карта, на якій позначалися країни, куди відправлялася про-дукція заводу.

З кожним роком зростали потужності провідного підприємства міста та ускладнювавлася технологія виробництва. Завод потребував кваліфікованих працівників. На підприємстві поширювалося виробничо-технічне навчання. У 1969 році школа майстрів заводу випустила 16 осіб. Понад 100 молодих робітників навчалися у вечірній та заочній школах, понад 300 — у вузах і технікумах, 65 з них на вечірньому відділенні новоствореного технікуму. У жовтні 1969 року на машинобудівному заводі відкрили філію Київського вечірнього індустріального технікуму. З молодих робітників було сформовано дві навчальні групи. Майбутній промислово-економічний технікум розпочинався з двох кімнат на другому поверсі заводоуправління. Дозвіл на створення середнього спеціального навчального закладу було отримано восени 1968 року.

Тривало озеленення заводу: збудовано 2 оранжереї, парники на 280 рам, де вирощувалося близько мільйона рослин, в тому числі багатолітня гайралдія, весняні незабудки, чайні рози, прищеплені на шипшині, нарциси, тюльпани, піони тощо. Працівники оранжереї вивели і акліматизували багатолітні килимові альтернанти, які можуть зимувати під снігом. На території заводу розбили клумби, висадили 15-річні фруктові дерева, живі огорожі. Перед фасадом підприємства виклали календар з живих квітів, встановили триметрові римські вази та вазони.

У 1965 році було відкрито їдальню заводу. Для активного відпочинку заводчани власними силами побудували і наприкінці 1968 року відкрили робітничий клуб. Крім великого залу на 550 глядачів у Будинку культури облаштували кімнати для аматорських гуртків, настільних ігор, спортивних змагань, буфету. На 2-му поверсі розмістилася бібліотека, кабінет політичної освіти та читальний зал. Шахово-шашковий клуб відвідували понад 150 осіб.

Активно велося житлове будівництво: у 1966 році здано в експлуатацію 12-квартирний будинок, згодом 60-квартирний, у 1969 році — 100-квартирний, розпочато будівництво 70-квартирного будинку та гуртожитку.

Завод антибіотиків

Взимку 1961 року спиртовий завод поступово переобладнувався у завод антибіотиків. У фільтрувально-пресувальному відділенні встановлені 4 агрегати, прокладено більше 2-х кілометрів трубопроводів, змонтовані 2 фільтрпреси і чан-змішувач, збудована нова котельня з 2-ма котлами, що виробляли 6,5 тонн пари за годину. Для пуску заводу в строк, монтажникам доводилося виготовляти деякі апарати своїми руками. На день пуску були повністю готові дві лабораторії — аналітична і мікробіологічна та цех приготування живильного середовища. Продукцією підприємства були препарати, які стимулюють ріст молодих тварин, оберігають їх від хвороб і економлять корми на 10–15%.

Дирекція заводу багато уваги приділяла підготовці кадрів. На заводі була відкрита спеціальна школа, якою керував досвідчений хімік С. Іващенко та навчалося 38 осіб. Крім того, спеціалісти їздили на практику на інші заводи.

Офіційне відкриття заводу відбулося 15 вересня 1961 року, коли на склад готової продукції почав надходити перший біоміцин. Препарат мав високі лікувальні властивості, поліпшував обмін речовин і засвоєння кормів, прискорював розвиток і підвищував вагу молодняка тварин і птиці. Посівний матеріал — штам ЛСБ-22–01 надходив з Пензи, посівна кукурудза — з Мінська.

У 1964 році випуск біоміцину суттєво збільшився. Після модернізації процес ферментації було скорочено до 40 годин, вихід продукції за добу збільшився на 20–30 кг. Технологічний процес постійно оптимізувався, внаслідок чого заощаджувалося кукурудзяне борошно, кашалотовий жир, кукурудзяний екстракт та аміачна селітра, собівартість антибіотиків знижувалася. У 1965 році завод одержав 263 000 крб. прибутку.

За підсумками 3-х кварталів 1969 року колектив став переможцем у всесоюзному змаганні серед підприємств мікробіологічної промисловості. Біоміцин Новоград-Волинського виробництва був найдешевшим у країні. У 1962 році вартість 1 кг біоміцину становила 64 крб. 98 коп., у 1-ому кварталі 1969 року — 17 крб. 16 коп. Середня вартість на подібних підприємствах України — 28 крб. 93 коп. Завдяки зниженню собівартості добова продуктивність зросла з 50 кг біоміцину до 100–110 кг.

Авторемонтний завод

Відразу після визволення міста від фашистських загарбників почали працювати машинно-тракторні майстерні. 10 січня в цеху приступили до ремонту військової техніки та тракторних моторів для колгоспів. Майстерня розміщувалася в одному приміщенні, де працювали 3 металорізальні верстати з планом ремонту — 23 двигуни на місяць.

Будинок заводоуправління ремонтного заводу. Фото 2000-х років

З ініціативи інженерів і техніків на початку 1960-х років на ремонтному заводі створено конструкторське бюро на громадських засадах, керувати яким доручено досвідченому інженерові-конструкторові Г. П. Мельнику.

У 1963 на ремзаводі розпочато будівництво нового корпусу площею 5 400 м² З пуском його в дію завод зміг ремонтувати до 3 000 автомобілів на рік. Крім зведення головного корпусу прокладена мережа каналізації та водогона. У 1963 році відремонтовано 350 автомобільних двигунів і 65 автомашин, у 1964 році — 1200 двигунів і 1700 автомобілів.

У 1964 році на заводі встановлені 3 нових токарно-гвинторізних, 3 круглошліфувальних верстати і 3 установки для наплавлення під шаром флюсу. За допомогою нових верстатів завод почав своєчасно забезпечувати себе метизними виробами.

Напередодні нового 1966 року будівельники БМУ-78 здали новий корпус ремзаводу площею 5 000 кв. м, що у 2,5 рази перевищило площі старого цеху. У 1966 році на заводі відремонтовано 1800 машин. У головному корпусі встановлений 100-тонний прес, продуктивність праці зросла у 7 разів.

У 1968 році відремонтовано 2 190 автомашин, на 100 більше, ніж попереднього року. Активно велася реконструкція тракторного цеху, фарбувальний комплекс переобладнано за новою технологією, застосована пневматика, що значно поліпшило якість фарбування. Після монтажу нової випробувальної станції продуктивність зросла удвічі. На той час у цехах реставрувалося 122 найменувань деталей тільки до автомашини ГАЗ-51. Ці досягнення стали однією з причин, що у вересні 1968 року на базі Новоград-Волинського авторемонтного заводу відбулася 2-денна республіканська нарада директорів та головних інженерів авторемонтних заводів УРСР.

У липні 1969 року силами підприємства у приміщенні колишнього заводоуправління обладнана робітнича їдальня № 6 на 140 посадочних місць. На кухні проведена повна електрифікація.

Каменедробильний завод

У 1960 році введено в експлуатацію механізований дробильний цех з продуктивністю 80–90 куб. м за зміну, яка завдяки модернізації у 1961 році збільшена до 200. З введенням до ладу дробильно-сортувального цеху, потужність підприємства зросла до 102 000 куб. м фракційного щебеню за рік.

У 1964 році закінчено спорудження 5-ти основних корпусів, потужність заводу зросла до 500 000 кубометрів щебеню на рік. Споруджені відділення первинного і вторинного подрібнення, контрольного сортування, підземні вантажні галереї, корпус навантажування готової продукції, введений у дію ще один видобувний уступ, розкривні роботи збільшилися вдвічі.

На заводі 95% робіт було механізовано. До реконструкції видобувалося 150 000 куб. м щебеню, у перший рік освоєння нових потужностей — 530 000. Майже в 1,5 рази збільшився випуск щебеню дрібних фракцій.

Завдяки високій механізації робіт завод неодноразово виборював перші місця у всесоюзному змаганні працівників видобувної промисловості і будівельних матеріалів, 7 разів нагороджувався перехідним Червоним прапором Міністерства промисловості будівельних матеріалів СРСР та ЦК профспілки.

Меблева фабрика

У 1961 році меблева фабрика перейшла на 7-годинний робочий день. Введені в експлуатацію полірувальний цех та цех обробки, розпочато будівництво котельної та сушарок.

У 1964 році встановлено і випробувано гідропаровий прес потужністю в 400 тонн та 3-барабанний шліфувальний верстат, застосовані спеціальні машини для механічного складання стільців. Механічний цех поповнився двома швидкісними фрезерувальними верстатами. За допомогою преса з відходів деревини почали виготовляти столярну плитку, яку в 1963 році виготовляли за допомогою ручного преса. З цієї плитки було виготовлено 500 буфетів і зекономлено до 30 кубів ділової деревини. Розпочато виготовлення спеціальної тари для перевезення картоплі.

Триповерховий адміністративний будинок меблевої фабрики (ліворуч). Фото 1983 року

У 1968 році в результаті реконструкції фабрика була віднесена з п’ятого до третього типу підприємств деревообробної промисловості.

Протягом 1969 року фабрика випускала меблі для підприємств громадського харчування, зокрема, для ресторанів кількох обласних міст республіки. Зразки меблів були представлені на Львівській і Московській виставках-продажах і отримали добрі оцінки. До кінця року вироблено понад 1000 одиниць меблів поліпшеної конструкції.

У 1969 році будувався новий 3-поверховий адмінкорпус, де розмістилися кабінети для інженерно-технічних робітників і службовців, клуб, їдальня, бібліотека. Реконструювалися головний виробничий корпус, відділення машинної розробки, інші приміщення та фабричне подвір’я. Придбані фабрикою понад 20 одиниць різноманітного устаткування, 4 стругальні верстати з розкрою деревних плит, двосторонні шипорізи та інші механізми слугували успішному вирішенню головного завдання реконструкції — зробити її спеціалізованою для підприємств громадського харчування. Нові меблі виготовлялися для ресторанів Криму, Одеси, Луганська та Харкова.

Швейна фабрика

Швейна фабрика у Новограді-Волинському була створена згідно з рішенням Київського раднаргоспу на базі цеху масового пошиття промислового комбінату з 1.01.1965 року. Для новоствореної фабрики було отримано 50 універсальних і 8 спеціальних машин. Велика увага приділена підготовці кадрів — 130 осіб навчалися на спеціальних курсах, 3 — відряджені на Київську швейну фабрику № 5 для освоєння спеціальності модельєрів-конструкторів.

Швейна фабрика. Фото 1970-х років

Планувався випуск чоловічих і шкільних сорочок, білизни, спецодягу, створення власного експериментального цеху.

У промкомбінаті, від якого відокремився швейний цех, працювалит й інші цехи — хімічний, хустковий, які ліквідували або передали іншим підприємствам. Устаткування хімічного цеху було передано в Коростень. Робітники цих цехів перекваліфікувалися для праці на швейній фабриці.

На новій швейній фабриці у 1966 році працювало вже 540 осіб, на озброєнні яких було близько 200 універсальних і спеціальних машин. На тих же виробничих площах випускалося 25 000 сорочок на місяць. Крім того, у великих кількостях виготовлялися постільна білизна та робітничий одяг — костюми, халати, напівкомбінезони. З початку 1968 року на підприємстві працювало чотири потокові лінії.

Міський промисловий комбінат

Чимала питома вага у загальному виробництві комбінату в 1960-х роках належала хустковому цеху. При плані 180 000 штук у 1964 році виготовлено 236 000 різнокольорових жіночих хусток, які відправлялися у Київ. Цех масового пошиття лише у березні 1964 року випустив 23 000 чоловічих сорочок. Бригада вишивальниць виготовляла портьєри, занавіски та скатертини.

У 1964 році почала працювати майстерня з ремонту і в’язання трикотажних виробів. Цього ж року почалось будівництво двох нових цехів — з ремонту і пошиття взуття та меблевий. Шевський цех випускав 30 000 пар взуття, меблевий — буфети, стільці та столи на 35 000 крб. Крім того, відкрита майстерня плисових виробів.