Промисловість міста

Чисельність робітників і службовців усіх підприємств міста у 1951 році становила 6313 осіб, в тому числі 2762 робітників.

Машинобудівний завод ім. Сталіна

У 1951 році машинобудівний завод імені Сталіна продовжував освоювати нові види продукції для новобудов Радянського Союзу. З 1952 року завод почав випускати гідранти і засувки «Лудло». За перший квартал 1953 року завод виконав три замовлення для Південно-Українського та Північно-Кримського каналу і для «Куйбишевгідробуду». У 1957 році завод мав зв’язок з 34 підприємствами Радянського Союзу.

У листопаді 1953 року на завод прийшло розпорядження — до 1 січня розпочати серійне виробництво нової універсальної кормодробарки ДКУ-1,2. Невдовзі машина була готова. Випробування показали її високі експлуатаційні якості. Державне завдання було виконано достроково. Добова продуктивність праці у ковальсько-заготівельному цеху складала до 8 кормодробарок ДКУ-1,2.

У 1958 році завод отримав замовлення на виготовлення самохідного зернонавантажувача «ЗГС-100». Над розробкою технології працювали конструктор заводу Людмила Степанівна Нагоза та конструктор проектного бюро Михайло Петрович Гришин. Першу машину виготовили 25 квітня 1958 року. У жовтні 1960 року з головного потоку складального цеху зійшов 1500-й зернонавантажувач. «ЗГС» відправляли на Кубань, Україну, Білорусь, Саратовську, Ставропольську, Північно-Казахстанську області та інші регіони країни.

Інтенсивний ріст підприємства вимагав підвищення рівня підготовки технічного персоналу, тому влітку 1957 року на заводі була створена первинна організація «Науково-технічного товариства», яка нараховувала 37 осіб. Під час засідань осередку розглядалися питання технологічного удосконалення виробництва, модернізації обладнання і оптимізації роботи усіх виробничих ланок. Члени товариства їздили на інші підприємства країни, де переймали передовий досвід. До послуг заводчан була бібліотека, фонди якої у 1960 році становили 12 000 томів.

Завод був міським лідером щодо житлового будівництва. У 1956 році збудований 8-квартирний двоповерховий житловий будинок, у передтравневі дні 1957 року поруч з заводом заклали ще один такий. У 1958 році велося спорудження ще двох житлових будинків. У лютому 1956 року при заводі відкрили їдальню У цей же час було збудовано двоповерховий будинок, в якому обладнаний робітничий клуб із залом для глядачів на 300 місць. У 1960 році заселили 12-квартирний будинок. У 1958 році запланували розпочати будівництво відомчих дитячих ясел-садка на сто місць.

Поряд з виробничими корпусами у 1957 році спорудили оранжерею, в якій вирощували багато сортів квітів, огірки, помідори, навіть посадили тропічну пальму. Тут сумлінно працювали Ганна Григорівна Васильчук, Ольга Дмитрівна Христюк та агроном Станіслав Михайлович Проховський, які виростили понад 3,5 мільйони різноманітних квітів і декоративних рослин, серед яких канни, гортензії, примули, цинерарії, сальвії — усього близько 65 сортів. Сотні диких лимонних дерев прищеплені культурними, стільки ж цитронів, інжиру. Все своє життя С. М. Проховський присвятив вирощуванню квітів. Навесні 1953 року на території заводу заклали фруктовий сад у 60 дерев. За ініціативи жіночої ради розбили квітники. Піклувалися на заводі і про відпочинок своїх робітників. Заводський комітет одержував для оздоровлення робітників путівки в санаторії та будинки відпочинку. Діти робітників відпочивали у літніх піонерських таборах.

Каменедробильний завод

«Конотоп» — так у народі називали болотистий пустир, де колись у багнюці топилися коні. У 1950 році в урочище прибула геологічна розвідка, з’явилися машини, розпочалося будівництво кар’єру. У 1951 році підприємство дало першу продукцію. Наприкінці травня 1953 року розпочали роботу екскаватор з ковшем ємністю 0,7 кубометра, тракторний скрепер і пересувна компресорна установка. Для кріплення великих кам’яних брил було встановлено чотири компресорних установки, які забезпечували фронт робіт для 32 бутоломів. У 1955 році заготовлену продукцію возили автомашинами до станції «Новоград-Волинський-1», хоча для перевезення каменю до кар’єру вже була прокладена спеціальна залізнична гілка. У червні 1956 року в забої кам’яного кар’єру пустили в дію бурильний верстат канатно-ударної дії, який замінив працю 100 працівників. У січні 1956 року на підприємстві були механізовані всі бурильні роботи. Щомісяця кар’єр виробляв до 600 кубометрів щебеню. Згодом збільшився екскаваторний парк, встановлена спеціальна каменедробильна машина, яка виробляла 20 кубометрів щебеню на годину. Забій було з’єднано з вантажним майданчиком вузькоколійною залізницею.

У середині 1956 року відкрито новий кар’єр, встановлений грохот для сортування відходів, що дало додатково 15000 кубометрів щебеню. Завдяки спорудженню естакади суттєво прискорилося завантаження продукції. Це дало можливість вивільнити екскаватор, бульдозер і чотирьох робітників.

Багато зроблено для поліпшення побутових умов робітників: споруджено 5 двоповерхових житлових будинків та гуртожиток для 100 робітників. Завершено будівництво дитячого садка та їдальні.

У 1956–1957 роках велося спорудження нової електростанції для потреб заводу. Перший агрегат був введений в експлуатацію у квітні 1957 року. Це дало можливість збудувати щебеневий завод, електрифікувати робітниче селище та сусідні села Стрієву, Сусли та Смолку. У 1958 році на промислове і житлове будівництво каменедробильного заводу державою надано 1 700 000 крб. Наприкінці жовтня 1958 року відкритий універмаг. Заводська бібліотека на той час складалася з понад 13 000 примірників.

У вересні 1959 року введений в експлуатацію новий дробильний цех, який переробляв 100 000 куб. м фракційного щебеню, у 1960 році закінчений і другий цех.

У травні 1960 року Новоград-Волинське кар’єроуправління було перейменовано в Новоград-Волинський каменедробильний завод Управління промисловості будівельних матеріалів Ради народного господарства Білоруської РСР. Щомісяця завод відправляв споживачам 1250–1300 вагонів каменю і щебеню.

28 вересня 1960 року вступив в експлуатацію третій уступ кар’єра. 27 вересня закінчено гірничопідготовчі роботи з його нарізування та пробурені 14 свердловин. Створення додаткового уступу дало 300 000 карбованців економічного ефекту. У 1960 році собівартість кубометру бутового каменю становила 1,99 крб., щебеню — 4,12 крб.

Міський промисловий комбінат

Контора міського промислового комбінату розміщувалася на вул. Радянський, 6. На початку жовтня 1953 року відкрито новий цех, в якому почали виробляти питну і харчову соду — понад 3 тони у місяць. Наприкінці 1955 року освоєний випуск нового виду продукції — вишивальних ниток «муліне», які виготовлялися з відходів панчішної фабрики. У 1956 році відкрився новий цех з випуску багатокольорових жіночих хусток за методом шовкографії. Перша продукція була випущена в червні.

У структурі комбінату був цегельний завод потужністю 14 000 штук сирцю за добу. У 1956 році тут введений в експлуатацію новий цех, проведена механізація — встановлений додатковий прес. Подача глини з кар’єру здійснювалася вузькоколійкою довжиною більше 200 метрів. Навесні 1958 року було розпочато будівництво міжколгоспної цегельні, яка мала формувальний цех, кільцеву піч, сушильні приміщення. До заводу підведений водогін. Для працівників підприємства збудовані два житлових будинки. На початку літа 1959 року запрацював другий цегельний завод потужністю 2 800 000 штук цегли, до якого підведена високовольтна лінія. Тут змонтований прес для формування цегли, який працював на електроенергії, а не на нафтопродуктах, як було раніше. Потужність заводу зросла з 10 до 13 тисяч штук цегли за одну зміну. Копання глини було механізовано. Один екскаватор замінив 6 працівників, забезпечуючи сировиною обидва заводи, що працювали у дві зміни та виготовляли 40 000 цеглин на добу. Крім цегли виготовляли шлакоблоки і черепицю. У 1959 році цегельний завод № 2 випустив 1,1 млн. штук цегли, у 1960 — 2,5 млн. Таке суттєве збільшення продуктивності частково зумовлене підключенням до міської електромережі.

Внаслідок недосконалості технології цегельні заводи працювали сезонно — з ранньої весни до пізньої осені. Для поліпшення ритмічності постачання цегли на будівельні майданчики у вересні 1960 року введено в дію більш потужний цілорічний цегельний завод з новою тунельною піччю, який звели в селі Смолка. Його потужність становила 8 млн. штук цегли.

Місто відчувало гостру потребу у наданні якісних побутових послуг. Невеликі майстерні не встигали за вимогами часу, тому у 1956 році було збудовано нове виробниче приміщення — двоповерховий будинок у центрі міста, де зосереджені усі майстерні — швейні, взуттєві, з ремонту радіоапаратури, патефонів, швейних машин, велосипедів та ін. Крім цього, збудовані два цехи — для виробництва хімікатів та обозний. У 1957 році розпочато зведення ще одного будинку побутового обслуговування.

Міжрайонна майстерня капітального ремонту

Міжрайонна майстерня капітального ремонту за літній період 1954 року відремонтувала 155 нафтових двигунів, 110 автомоторів і 20 автомашин для МТС і колгоспів Житомирської області. У середині 1950-х років підприємство було реконструйовано — відремонтовано майстерні та переобладнано верстати. У моторному цеху збудована лінія, яка спростила складання моторів. Майже у всіх цехах і на розвантажувальному майданчику змонтовані пересувні кран-балки.

Коли відкривали міжрайонні майстерні після капітального ремонту, в цехах було лише два токарних і один свердлильний верстати та стенд для випробування моторів. У 1958 році підприємство вже мало фрезерні, зуборізальні, круглошліфувальні, копіювально-шліфувальні, свердлильні та хонінгувальні верстати, двокамерну промивальну машину, 5 стендів та стільки ж електротельферів. Верстати приводилися в рух 120 електромоторами від заводської електростанції. Було значно розширено заводські виробничі площі. У 1958 році введено в експлуатацію новий цех площею 480 кв. метрів.

У 1960 році в цеху встановлений 100-тонний прес, з’явилася новина — електрокар. До кінця 1960 року стала до ладу третя черга авторемонтного цеху площею 550 кв метрів. Виробнича потужність зросла майже вдвічі.

Підприємства лісової промисловості

У Новограді-Волинському декілька підприємств займалися заготівлею та переробкою деревини. До них відносилися: ліспромгосп № 8 (директор Іван Маркович Дорошенко), лісозавод та лісгосп.

Крім основної продукції, лісгосп виготовляв вікна, двері та деталі до них. Відходи виробництва — дрібний хмиз та листя — пакувалися в тюки вагою 40 кг і продавалися населенню як паливо. Також лісгосп спеціалізувався на заготівлі насіння дерев. Зокрема, наприкінці осені 1951 року, підприємство відвантажило для насадження лісів у каховських степах 3 млн. штук соснових сіянців. Цього ж року відправили лісозахисним станціям Сталінської області і Ставропольського краю 151 тонну жолудів для посадки на державній лісосмузі Сталінград — Ставрополь. У березні 1953 року підприємство направило для державної лісозахисної смуги Куйбишев — Сталінград 100 кг насіння сосни та стільки ж гостролистого клену.

Лісовоз. Фото 1950-х років

З 1951 року на виробничій площі Новоград-Волинської дільниці Житомирського ліспромгоспу почали використовувати електропили і трельовочні трактори, що сприяло успішному проведенню заготівель лісу.

З ініціативи молодих працівників лісозаводу тресту «Київдеревпром» влітку 1953 року розпочато озеленення території заводу — посаджено понад 200 фруктових та декоративних дерев. Восени 1956 року працівники ліспромгоспу висадили біля 100 дерев на вул. Лесі Українки. У 1958 році акцію повторили силами лісгоспу, включившись у декадник лісу й саду: посадили 100 декоративних дерев. Стільки ж дерев посаджено працівниками метеорологічної станції. Крім основного роду діяльності — заготівлі лісу лісозавод випускав винні клепки та фінську стружку.

Трельовочний трактор. Фото 1960-х років

На початку січня 1957 року організовано нове підприємство — лісове промислове господарство. Директором був призначений М. Градзіон. Розпочалося активне впровадження новітніх технологій лісопереробки. На дільницях вперше запрацювали бензомоторні пили «Дружба», трактори, двигун та дві електростанції «ПСС-30». На трелюванні лісу, крім гужового транспорту, вже працювали трактори «ДТ-54» і «Беларусь». Завод підключився до державної електромережі — у лісі безперебійно працювала електростанція. Навесні 1960 року посаджено 360 га молодого лісу, в основному ялинки, канадські тополі та сибірські модрини. Крім того, було висаджено до 10 км пришляхових алей. Восени почали проводити підготовку ґрунту і підбір порід для майбутнього лісопарку в 63 гектари, що був посаджений у 1961 році на схилах річки Случ у районі села Ржатківка.

Машино-тракторна станція (МТС)

Лише за три місяці 1951 року міською МТС з машинобудівних заводів країни одержано 2 складальних льонокомбайни, 2 зернових комбайни «Сталінець-6», одну льонобралку, 70 борін бурякових, 9 тракторних плугів, дисковий лущильник та інші механізми. У 1952 році — 10 тракторів і 14 комбайнів.