Перехід від комунізму до НЕПу

Перехід від ревкомів до рад відбувався в одному потоці зі ще однією великою зміною у режимі — у березні 1921 року оголошено заміну комунізму новою економічною політикою (НЕПом). 27 березня ВУЦВК у Харкові продублював московський декрет про це і перехід від продрозверстки до продподатку.

Люди сподівались, що більшовики нарешті припинять грабунки й дозволять жити господарям і трударям. Але 28 вересня, наступного дня після проголошення декрету про відміну продрозверстки в Україні, із ВУЦВКу в губернію і Новоград-Волинський надісланий таємний наказ посилити «викачування» продрозверстки.

Невід’ємною складовою життя тієї пори був голод. Його спричиняла більшовицька продрозверстка, що позбавляла людей засобів для існування. У 1921 році першим голод вразив Поволжя, потім — південь України, куди після розгрому Махна прорвалися більшовицькі продзагони.

18 серпня ВЦВК РРФСР у Москві прийняв рішення про додатковий збір продуктів для голодних. Тепер продзагони крім розверстки стягували ще й побори у фонд голодних. За 4 дні це рішення радянська влада продублювала в Житомирі. Як звітував Новоград-Волинський повітвиконком, роботи з організації допомоги голодуючим були головним у його діяльності. Збори у цей фонд люди справедливо оцінювали як ще один привід для грабунку.

До 30 жовтня 1922 року у повіті було зібрано 120 тисяч пудів хліба і понад 3 тисячі пудів картоплі. Та збором продуктів справа не обійшлася. У вересні до Новограда-Волинського із голодних губерній привезли 2110 дітей. 250 з них розмістили у дитячому будинку в місті, решту розвезли у села. Надалі у місті відкрили ще декілька дитячих будинків. Навесні 1923 року їх діяло 6. Наприклад, 4-й дитячий будинок прибув навіть із м. Бузулук Самарської губернії. Жили тут російські діти до літа 1923 року. Край виконав людський обов’язок, врятувавши від голодної смерті дітей Росії.

З приводу допомоги голодним влітку 1922 року за наказом Леніна у місті й повіті пограбували церкви.

Прагнучи підкорити край, більшовицька влада безперервно рвала і перелопачувала його територію, роз’єднуючи його на частини, змінюючи їх статус, повноваження та підпорядкування. 21 березня 1921 року було утворено з одного — Новоград-Волинського — два повіти: Полонський і Новоград-Волинський, у складі якого заміст 21 волості лишилося тільки 11. Більшовицька влада з її пропагандою зневаги до сім’ї і шлюбу негативно відбивалася на моральному та демографічному стані у місті, у небачених раніше масштабах руйнувала сім’ю. Підвідділ РАЦСу, що відкрився 12 лютого 1921 року у місті, на 29 березня зареєстрував 17 шлюбів і 44 розлучення, на 10 травня — 21 шлюб і 56 розлучень.

Відряджений у Городницю для нагляду за владою один із завідувачів відділу повітпарткому, звітував: «Одним из самых болезненных явлений в уездной организации является почти поголовное разложение, проникающее и в волячейки пограничных волостей. Признак его, кроме пьянства, непрекращающаяся там контрабанда».

У тяжкому стані перебувала освіта. Радянська влада із недовір’ям ставилася до української школи та вчителів. Тому у березні 1921 року губернський з’їзд комнезамів (комітетів незаможних селян) прийняв рішення «перетворити стару буржуйську і попівську школу в радянську трудову», «залучити до освітньої праці широкі маси пролетаріату в особі комнезамів та професійних спілок, надаючи їм можливість контролювати всі культурно-освітні установи». Так неписьменний пролетар із профспілки чи комнезаму одержав повноваження впливати на контингент учнів, вчителів у школі, шкільну програму тощо, вилучаючи з навчального процесу все, що не відповідало його кругозору та уподобанням.

У зв’язку з поширенням епідемій та вбогістю освіти навесні 1922 року у частині шкіл припинилися заняття. Вчителі голодували і мусили пройматися не освітньою діяльністю, а пошуком шматка хліба.

Колектив міської лікарні. Фото 1926 року

У такому ж стані перебувала і охорона здоров’я. Як і до цього, у місті діяли земська та єврейська лікарні, які влада назвала «1-а радянська» і «2-а радянська». У першій працювали 5 лікарів, у другій — 2 лікарі і 3 фельдшери. Відкрилася робоча амбулаторія.

Влітку 1922 року в економіці міста почалося пожвавлення, яке пішло не з державних підприємств, а з дрібного приватного ремісницького виробництва. Кустарі виробляли речі, потрібні у праці і побуті селянина: колеса, плуги, бочки, вози, дьоготь, шкіру, скипидар, мило. Сировину виробляли самотужки, вироби продавали на вільному ринку. Окрім кустарних господарств діяли 3 миловарні заводи, механічна майстерня, частина млинів та електростанція. Але більшість підприємств стояли, продовжувалася господарська руїна.

Ринок же працював жваво. Тут продавались не тільки місцеві вироби, але й контрабандні товари: мануфактура, сахарин, золото, срібло, сірники, прикраси, що надходили з Польщі.

Економічна руїна супроводжувалася жахливою інфляцією. Якщо на початку 1921-го року пуд житнього борошна коштував 1 карбованець, то через рік його вартість становила 400 тисяч карбованців. Піднялася ціна й на валюту. За одну польську марку давали 230 тисяч карбованців.

Непомітно для людського ока проходили глибинні політичні зміни. З літа 1922 року виконком повітової ради починає поступатися своїми повноваженнями парткому, який перетворюється у державний орган. У парткомі з’явилися чиновники, функцією яких було примноження партійних рядів, добір комуністів і розміщення їх на вигідних владних посадах.

10 квітня 1922 року повітовий відділ НК був реорганізований у відділ ДПУ (Державне Політичне Управління). Його функції й влада розширювалися. У жовтні 1922 року Кремль наділив ДПУ правом «внесудебной расправы вплоть до расстрела» та заслання у концентраційні табори осіб, яких визнали соціально-небезпечними.

Очолив Новоград-Волинське ДПУ Ленський. За штатом співробітників воно було найбільшим у структурі радянських державних органів.

ДПУ тісно співпрацювало з Таращанським полком, вояки якого внаслідок виказів інформаторів оточували й розстрілювали повстанські загони та заручників з українських сіл.

Для боротьби з патріотами використовували і комсомольців. У жовтні 1922 року на деяких заводах комсомольців обмундировували у форму подібну до військової — з портупеєю і кашкетом.

Під завісу 1922 року сталася подія, що вплинула на долю українців: 30 грудня 1922 року в Москві юридично оформили статус України у складі СРСР. Напередодні Кремль наказав своїй агентурі в Україні мусувати питання про приєднання України до Москви, до Союзу РСР. З цього «союзу» мало початися «приєднання» до імперії всіх країн світу.

Комуністичні намісники у Житомирі схвалили ці плани та в рішенні ІІІ-го губернського з’їзду рад 30 листопада 1922 року записали: «Організувати спілку (СОЮЗ), до котрої ввійдуть Росія, Україна, Білорусія й інші…, що дасть врешті решт світову Радянську республіку». Невдовзі із Житомира до Харкова відбула делегація в складі Дубового, Храмова і Пахомова. Я. З. Пахомов, недавній секретар парткому із Новограда-Волинського, у своїй анкеті писав: «На Украине с 1920-го года».

У Харкові із таких «делегатів» створили делегацію, яку очолив командуючий військами в Україні М. В. Фрунзе. У Москві резолюція про створення СРСР пройшла без заперечень. Вона виражала впевненість, що невдовзі усі країни, як і Україна, будуть у складі СРСР.

Розташований на кордоні СРСР Звягель перетворювався на полігон, звідки більшовики таємно прокручували оборудки проти сусідніх країн. Їх першою метою стала Західна Україна.

21 листопада 1922 року ІІІ-й Новоград-Волинський повітовий з’їзд рад з намови зверху звернувсь до населення Польщі із закликом захоплювати владу й чекати на поміч Росії.