Встановлення радянської влади у краї

Датою остаточного утвердження радянської влади у Новограді-Волинському комуністичні історики вважають 27 червня 1920 року, коли після тижневих кровопролитних боїв ескадрони Першої Кінної армії Будьонного зайняли Новоград-Волинський.

Місто являло жахливе видовище. За 10 місяців до цього його розстріляли з гармат бійці червоноармійського Таращанського полку за непокору. Губернська преса писала: «Центральні вулиці являють собою пустелю. Все знесене вогнем. Жодного вцілілого магазину. Маси людей залишилися без притулку. Дістати чогось там неможливо. Люди по-справжньому голодують». Одних лише будинків таращанці знищили понад тисячу. У місті з 21 тисячі людей залишилося 1500.

Схема Новоград-Волинської операції І-ї Кінної армії

Руїни, заподіяні війною, справили гнітюче враження на письменника Й. Бабеля, що був у складі будьонівських військ. «Обгорелый город — переломленные колонны… Серная плесень развалин».

Тоді, у червні 1920 року, головним населенням міста були військові — передові, згодом тилові й гарнізонні частини. Будьонівці ставилися до населення так само як інші військові — поляки чи німці. Вони не соромилися забирати птицю, худобу, вимагали ситних обідів, погрожуючи спалити оселю, грабували майно. Особливо болісною була для людей реквізиція коней, тому багато людей з кіньми втекли у ліси.

Найбільше дісталося пасікам. Щоб наїстися меду, будьонівці рубали вулики шаблями й палили бджіл. «На Волыни нет більше пчел».

Ввечері 27 червня С. Будьонний і К. Ворошилов підписали наказ про створення тимчасового Новоград-Волинського ревкому (революційного комітету) на чолі з конармійцем П. Рибалком.

Ревком розпочав роботу 1 липня 1920 року. Наступного дня вийшло звернення до міських жителів з вимогою визнати й підтримати радянську владу та всі декрети Російської Радянської Федерації, які 27 січня слухняно продублював і визнав діючими на Україні привезений з Москви до Харкова в обозі більшовицьких військ «український радянський уряд». Ці декрети ревком проводив у життя за допомогою штиків тих же окупаційних військ.

На повний розмах чинила свої розправи ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія). 6 липня був заарештований і люто замордований у чекістських катівнях комендант повсталого 1919-го року Новограда-Волинського М. В. Модестов.

Насильно вводився декрет РРФСР про націоналізацію підприємств та іншої нерухомості і передачу їх у власність раднаргоспу (радянському народному господарству) радянської держави. Заводи, майстерні, склади, транспорт, готелі, магазини, валюта, банки, житло й т.д. з цієї миті ставали власністю держави більшовиків. Як повідомляли газети, ревком успішно приступив до обліку націоналізованих багатств.

Тим часом військова доля зрадила Москві. Її війська, що доходили вже до Варшави, повернули назад й кинулися втікати на схід. У кінці вересня фронт підкотив до Звягеля. 2-го жовтня у місто ввійшли польські війська. Вони встановили тут черговий окупаційний режим. Були створені польські органи влади, що опиралися на армію та жандармерію. Представників Петлюри в них не було. Вся влада належала польській адміністрації, що складалася зі шляхти, яка була особливо жорстокою з українцями.

Згодом на фронті знову сталися зміни. Вже 4 жовтня польський уряд за спиною українців вступив у таємні переговори з більшовиками про ще один поділ України, 12 жовтня вони домовилися про перемир’я.

Тепер з більшовиками воювала одна тільки армія УНР. Сили були нерівні. У середині листопада 1920 року радянські війська перейшли у наступ. У зайнятому більшовиками Романові (у радянські часи — Дзержинськ) губернський ревком призначив черговий Новоград-Волинський ревком на чолі з Мацутою.

За тиждень бої точилися вже біля звягельських стін, і 22 листопада 130-та Богунська бригада Семенова захопила місто. Як доносив комбриг, населення його війська зустріло «удовлетворительно».

Богунці розпочали свою діяльність з захоплення складів шкіри — найціннішого виробу тодішнього Звягеля. Далі Семенов, як і Будьонний, став створювати органи радянської влади. 24 листопада був сформований повітовий ревком у складі Мотовилова (прибув у місто для відпочинку), Волкова — завідувача раднаргоспу та Кісаєва — голови повітового профбюро (якого ще не існувало). 25 листопада до ревкому включили ще 6 осіб. У цей же день призначили військового комісара, що мав мобілізовувати українців до радянського війська.

Семеновські урядовці кинулися у села «викачувати» продукти харчування — й тут наштовхнулись на опір селян. Виявилось, що напередодні вже «качали» і теж від ревкому.

Приголомшений Семенов 28 листопада звернувся у Житомирський губревком за роз’ясненням: «…Население уезда, в частности крестьяне, сильно взволнованы двоевластием. Срочно прошу сообщить, не назначен ли губревкомом Новоград-Волынский уревком, и где последний находится». Його побоювання підтвердилися. З Житомира відповіли, що справжній ревком — не його, а той, що створений у Романові. 2-го грудня він переїхав до Новограда-Волинського і поповнився кандидатурою Семенова. Одночасно до міста привезли й партком на чолі з В. Шомком.

25 грудня у Новограді-Волинському скликали повітовий з’їзд сільських та волосних ревкомів, який засвідчив встановлення радянської влади у краї.

2 січня 1921 року повітовий ревком постановив замінити назву міста Новоград-Волинський на Звягель й звернувся у губревком, аби це рішення підтвердили. 6 січня на цій заяві заввідділом управління губревкому Черв’яков наклав резолюцію: «Отказать».

Проте, згодом у 1923 році місто таки стало зватися Звягель у зв’язку з українізацією. Але це тривало недовго. Задушивши українізацію, комуністична влада відновила стару назву — Новоград-Волинський.