Промисловість
Завод сільськогосподарських машин
27 серпня 1971 року було здано в експлуатацію новий інженерно-лабораторний корпус заводу сільськогосподарських машин. На початку 1972 року на заводі розпочався випуск устаткування для комбікормових цехів продуктивністю 30 тонн продукції щозміни. План на 1972 рік становив 150 «фабрик кормів».
Завод сільськогосподарських машин. Фото 1970-х років
Завод постійно демонстрував свою продукцію на виставках. На початку 1972 року були одержані замовлення на виготовлення декількох зразків агрегатів для міжнародних виставок і на ярмарок у болгарському місті Пловдів. У травні на міжнародній виставці «Сільгосптехніка-72», яка відбулася в Москві, були показані нові зразки сільгоспмашин. Цього ж року заводчани виставили експозиції у Варшаві і Бухаресті, їздили на республіканську виставку досягнень до Алма-Ати. Машини з виготовлення кормів демонструвалися у 1975 році на ВДНГ СРСР у Москві. Наприкінці 1975 року члени товариства раціоналізаторів і винахідників побували у творчому відрядженні на підприємствах Мінська.
Завдяки активній виставковій діяльності нарощувався продаж продукції заводу на міжнародному ринку. Лише за перші п’ять місяців 1972 року завод тричі виконував замовлення з Болгарії на «АКН-1М». 5 кормодробарок «КДУ-2» поставили до Румунії та 20 — до Монголії.
Однак, основним ринком збуту були підприємства Радянського Союзу. Продукція відправлялася в Узбекистан, Киргизію, Туркменістан, Камчатку, Якутію, Сахалін, Актюбінськ, Джамбул, Гур’єв та Алма-Ату. У відділі збуту заводу була вивішена карта залізничних перевозок, на якій нанесені всі станції країни, де розвантажувалася продукція заводу.
У 1972 році виготовлена перша дослідна партія нового агрегату АДС-2. Наприкінці року на експериментальній дільниці виготовлені нові кормодробарки — «Д-1» та «Д-2».
Одним з найвідповідальніших цехів підприємства був ливарний. Його річний план на початку 1970-х років становив біля 4 800 тонн литва. Для полегшення роботи та підвищення якості заготовок у 1972 році в цеху змонтований конвеєр, розроблений старшим інженером-технологом цеху Б. В. Сизганським, який поєднував операції складання формовок, заливку, вивантаження та транспортування.
Новоград-Волинський завод сільгоспмашин допомагав іншим підприємствам освоювати випуск кормодробарок. Наприклад, у 1973 році Слобідському авторемонтному заводу Кіровської області передані необхідна технологічна документація, інструменти, штампи і оснастка. Слобідські технологи, майстри цехів, працівники служби техконтролю пройшли навчання на нашому заводі. У 1973 році виготовлено 60 штампів і 25 пристосувань на замовлення Тернопільського комбайнового заводу, який тільки будувався.
У 1973 році на підприємстві нараховувалося 342 інженерно-технічних працівників, з них лише 88 — з вищою освітою, а 94 — практики, 70 з яких посідали інженерні посади. У тому ж році на заводі стала до ладу нова АТС на 200 абонентів, освоєно виробництво нової машини — «ІКС-5,0», яка була призначена для миття і подрібнення коренеплодів і картоплі та використовувалася для приготування комбінованого силосу, та дробарки «ДІП-2». Під час реконструкції і розширення вантажно-розвантажувального майданчика встановлений 10-тонний козловий кран.
У середині січня 1975 року в цеху № 3 була виготовлена 50-тисячна кормодробарка «КДМ-2», яка запущена у виробництво у 1967 році. На початку серійного освоєння їх випускалося 150–160, у 1975 році — 1500–1600 штук. Наприкінці 1977 року відбулася ще одна визначна подія — з потокової лінії механоскладального цеху № 2 зійшов 100-тисячний транспортер-роздавач кормів ТВК-80А, серійне виробництво якого розпочалося у 1967 році. Порівняно з 1967 роком виробництво кормороздавачів зросло у п’ять разів — з двох до десяти тисяч машин на рік.
За підсумками 1975 року Новоград-Волинський машинобудівний завод виборов перехідний Червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ. У 1977 року завод неодноразово виборював перші місця серед підприємств Міністерства тваринництва і кормовиробництва.
У 1975 році створено Державне спеціалізоване конструкторське бюро з питань машин для приготування комбікормів, його головним інженером у 1977 році був В. П. Трофимець. Зусиллями бюро на ділянці нової техніки була сконструйована дослідна партія дробарок для виготовлення трав’яного борошна.
Протягом 9-ої п’ятирічки (1971–1975) підприємство поставило 140 000 різних машин, у тому числі дробарок «КДМ-2» — 61 500 шт., «КДУ-2» — 26 000 шт., роздавачів кормів «ТВК-80» — 44 000 шт. та 4 500 комплексів устаткування для комбікормових цехів і заводів. Виготовлену продукцію заводчани перевіряли на Подільській, Казахській й Українській машиновипробувальних станціях.
Піонерський табір ім. М.Островського в селі Курчиця
Робота машинобудівного заводу була увічнена на кіноплівці. У 1972 році Казанська студія хронікально-документальних фільмів зняла стрічку про виробництво і використання на фермах агрегатів «ОКЦ-15» та «ОКЦ-30». Кінооператори Татарії зняли в МСЦ № 1 технологічний процес виготовлення вузлів автоматизованих комбікормових агрегатів, майданчик готової продукції з новими машинами та передовиків виробництва. У колгоспі «Шлях Леніна» села Орепи зняли комбікормовий цех, збудований робітниками заводу в порядку шефської допомоги. У фільмі було показано експозицію «ОКЦ-15» та «ОКЦ-30» на міжнародній виставці «Сільгосптехніка-72» і на ВДНГ в Москві. У 1976 році Центральна студія документальних фільмів зняла фільм про осередок ДТСААФ заводу.
Завод видавав власну газету «Машинобудівник».
Для працівників підприємства інтенсивно будувалося житло, для їх дітей — дитячі садки та табір відпочинку. У 1972 році було завершено будівництво 16-квартирного будинку та піонерського табору, який влітку приймав до 100 дітей. Розпочалося будівництво 70-квартирного будинку. Будівництво бази відпочинку біля с. Курчиця розпочалося у 1977 році.
Завод кормових антибіотиків
У 1972 році на території заводу кормових антибіотиків завершилося будівництво двоповерхового корпусу посівної станції. 50 000 флаконів посівного матеріалу на рік — такою була потужність лабораторії. Потреба підприємства на той час обмежувалася 3 000, решта матеріалу відправлялася в різні регіони СРСР. Посівна станція була первістком мікробіології СРСР. Устаткування до Новограда-Волинського надійшло з «Узбекхіммашу», Казанського заводу медапаратури, Ладижинського біохімзаводу, Ливенського насосного заводу, Ризького заводу медпрепаратів, Рузаєвського заводу хімічного машинобудування та інших підприємств. Курси навчання робітники з Новограда проходили у Мінську і Пензі. Велося листування з Московським інститутом мікробіологічної промисловості. Посівний матеріал — це своєрідні «дріжджі», від життєздатності яких залежить успіх виробництва — обсяг і якість продукції. Новий посівний матеріал розпочали освоювати в кінці 1971 року. У цей же період на заводі впроваджено заміну кашалотового жиру на кістково-технічний, значно дешевший.
Делегація працівників Ладижинського біохімзаводу побувала на заводі та допомогла освоїти високоактивний штам ТБ-619, запроваджений вперше в СРСР. Освоєння його дозволило підвищити активність культурної рідини з 3500 до 5000 одиниць та на 15% збільшити випуск біоміцину. Це дало змогу за три квартали 1972 року понад план виробити 2836 кг кормового біоміцину. План становив 70 тонн біоміцину на рік, його собівартість складала 16 крб. за кг, що майже вдвічі менше загального показника в управлінні Головмікробіопрому.
Рішенням Головмікробіопрому і Президії ЦК Нафтохімгазпрофспілки за підсумками Всесоюзного змагання колектив Новоград-Волинського заводу кормових антибіотиків був нагороджений ювілейною Почесною грамотою з врученням другої грошової премії. Головне досягнення — будівництво і дострокове введення в експлуатацію посівної станції потужністю 50 тисяч флаконів посівного матеріалу на рік.
Продукція нового цеху — посівний матеріал — відправлялася у Благовещенськ, Фрунзе, Москву, Стерлітамак, Рязань і Хабаровськ. Вихідна культура надходила з Всесоюзного науково-дослідного інституту бактеріальних препаратів. Її розсівали, досліджували, селекціонували і тільки потім отримували виробничі партії посівного матеріалу. Процес виробництва тривав 22 дні.
У 1975 році випуск продукції зріс до 75 тонн, собівартість знизилася до 15,31 крб.
Завдяки високим виробничим показникам, завод у 1977 році посів ІІІ місце серед споріднених підприємств країни. На заводі працювало понад 200 осіб, 11 — з вищою освітою.
Ремонтний завод
Адміністративний будинок та їдальня ремонтного заводу. Фото 1970-х років
У 1971–1975 роках авторемонтний завод освоїв нові види робіт: капітальний ремонт автомобілів ГАЗ-53, ГАЗ-52, двигунів СМД-60, 62, 64 для тракторів Т-150. У цей же період на заводі виготовили і впровадили потоково-механізовану лінію з ремонту кабін автомобілів ГАЗ-51, ГАЗ 53А із застосуванням поворотних стендів і напівавтоматичним зварюванням у середовищі захисних газів, діагностичну станцію для перевірки тягових характеристик автомобілів. Тоді ж був освоєний технологічний процес повторного наплавлення колінчастих валів двигунів ГАЗ-51 під шаром легуючого флюсу. У 1972 році авторемонтний завод випускав розбірні пташники. Щомісяця на село відправлялося 13 комплектів.
Каменедробильний завод
У 1972 році потужність заводу склала 771 000 м³ щебеню. 25 серпня 1972 року на заводі розпочався капітальний ремонт, після якого виробництво зросло на 7 000 кубів. Введено у дію четвертий видобутковий уступ висотою 15 метрів.
Меблева фабрика
Наприкінці 1960-х років почалась повна реконструкція та значне розширення фабрики. У 1971 році став до ладу лісопильно-розкрійний цех площею 920 м². Після завершення реконструкції у 1972 році випуск продукції за рік зріс до 1 млн. крб. Закінчена модернізація лаконаливної машини та 12 стрічко-шліфувальних верстатів. У І-му кварталі 1973 року з конвеєра зійшло 520 комплектів гарнітуру «Затишок», які відправлені у міста і села Киргизії, Узбекистану та України.
У 1974 році фабрика була введена до складу заново створеного обласного виробничого об’єднання «Житомирдерев». На кооперативних засадах з головним підприємством, на базі якого і було створено об’єднання, фабрика випускала шафи.
У 1975 році випущено продукції більше, ніж на 5 млн. крб. Один із цехів фабрики знаходився в Городниці.
Управління осушувальних систем
Новоград-Волинське управління осушувальних систем (УОС) було організовано на базі колишньої дільниці Коростенського управління і відкрилося 1 січня 1973 року. На початку діяльності в ньому працювало 100 осіб. Основним завданням УОС було обслуговування каналів, гідротехнічних об’єктів, починаючи від шлюзів-регуляторів до шляхових споруд, які були здані в експлуатацію будівельниками.
Лісозавод
24 січня 1973 р. виконком міської ради депутатів трудящих прийняв рішення, згідно з яким передбачалося засадити деревами крутосхили берегів р. Смолка від вул. Полянського до 4-го Червоноармійського провулка, загальною площею штучних насаджень 13,5 га.
Козловий кран лісозаводу. Фото 1970-х років
У столярному цеху Новоград-Волинського лісозаводу діяла дільниця товарів широкого вжитку. Тут випускали граблі, табуретки, меблеві деталі та інші необхідні в господарстві речі. Цех переробки деревини виробляв пиломатеріали, тарну дощатку, стовпчики для огорожі, штахетник, табуретки та різні теслярські вироби. У 1974 році засвоїли випуск бочок для березового соку та соління.
У травні 1972 року в Новоград-Волинському відбувся семінар інженерно-технічних працівників, службовців лісових господарств обласного управління, де обговорювалися проблеми розвитку господарств та шляхи покращення роботи.
Інші підприємства
Завод будівельних матеріалів і конструкцій, створений у 1970 році на базі колишнього м’ясокомбінату, був єдиним постачальником десяти пересувних механізованих колон (ПМК) На тлі постійного дефіциту будівельних матеріалів завод постійно перевиконував завдання з валової та товарної продукції, обсягу реалізації. У 1977 році випуск продукції досяг 4480 кубометрів виробів — ушестеро більше, ніж у 1970 році. На підприємстві без відриву від виробництва велася реконструкція, яку довгий час не могли завершити.
Новоград-Волинський відгодівельний радгосп у 1970-х роках був найменшим серед господарств району. За ним було закріплено 1931 га землі, з них рілля — 1202 гектари. Радгосп, створений на базі заготконтори і сіл Смолка та Івашківка у 1965 році, спеціалізувався на відгодівлі свиней та великої рогатої худоби. Напередодні нового, 1971 року, державна комісія підписала акт про здачу в експлуатацію комбікормового заводу потужністю 50 тонн комбікормів за зміну. Завод, введений в експлуатацію на рік раніше, мав два зерносушильних комплекси — на 10 і 20 тонн зерна в годину.
У цеху заводу металовиробів. Фото 1980-х років
Завод металовиробів був заснований у першій половині 1974 року на базі колишнього цегельного заводу. У міській газеті вже з кінця грудня 1973 року друкувалися запрошення на постійну роботу «для випуску метизних виробів в районі Смолки (колишній цегельний завод)». Першим запрацював електроскладальний цех, в якому робили намотування трансформаторів для телевізорів, радіоапаратури та газових плит нової конструкції. Влітку 1975 року колектив нараховував 270 робітників. За перший рік роботи були підготовлені власні кадри: 128 намотувальниць, штампувальниць, монтажниць та фахівців інших спеціальностей. Крім трансформаторів, вироблялися двоярусні каси, зварювальні духовки, шнури для електросвітильників та предмети господарського призначення. Завод мав 6 дільниць, зокрема у 1975 році створили штампувальну дільницю в електроскладальному цеху, обладнали окрему камеру для обробки каркасів, нову вентиляторну у відділі паяння. У 1975 році почалося будівництво цеху металовиробів.
Ремонтом легкових автомобілів для населення у Новограді-Волинському займала філія Житомирської станції технічного обслуговування, що містила за адресою вул. Гагаріна, 17.
Ілюстрації: фотографія "Піонерський табір ім. М.Островського в селі Курчиця" — Савицький В. З. Новоград-Волинський завод сільгоспмашин: 1907-2007 / В. З. Савицький. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2007. — С. 27.
Коментарі
Наразі немає коментарів