Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Іван Тригуб,
викладач промислово-економічного технікуму

Терор

1937–1938 роки — це час поголовних арештів і розстрілів. Вони носили упереджувальний характер і свідчили про крайню нестійкість радянської влади, всебічну кризу більшовицького режиму.

Як свідчать анкети реабілітованих жертв, арешти у місті тривали постійно. Але апогею вони досягли у дні виборів до Верховної Ради СРСР — 12 грудня 1937 року. У жовтні відділ НКВС арештував 76, у листопаді — 87, у грудні — 128 осіб. Лише за 15 грудня заарештували 29 людей.

У цей час на Волині була проведена ще одна територіально-адміністративна реформа: 22 вересня 1937 року ЦК ВКП(б) прийняв рішення створити Житомирську область.

7 жовтня новоутворений обком вирішив ліквідувати округи, 10 жовтня об’єднане засідання окружних парткомів це рішення затвердило. Новоград-Волинський знову став районним центром.

До жовтня у місті діяв окружний відділ НКВС, з жовтня став діяти районний — розміщався він у будівлі на розі вулиць Івана Франка і Радянської. Арешти і дізнання заарештованих проводили слідчі відділу. Це була потужна служба, у якій на обліку перебувало 57 комуністів — стільки ж, скільки було в окружних райкомі, виконкомі і райвиконкомі разом взятих (59). Очолював відділ округу Масловський Абрам Григорович, партосередок — Байда Василь Григорович. Райвідділ НКВС очолив Артємьєв, переведений з Яруня. Діяв відділ НКВС спритно і таємно. Половині арештованих інкримінували злочини, передбачені кримінальним кодексом СРСР 1926 року за статтею 58, пунктом 10: «Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву или ослаблению советской власти или к свершению контрреволюционных выступлений». Ще майже стільки же народу звинувачувалося згідно зі статтею 58, пунктом 1-а.

Арештованих змушували зізнатися, що вони шпигуни іноземних держав і, окрім закликів знищити радянський режим, вели шкідницьку діяльність: ламали машини, зривали поставку продуктів харчування, труїли худобу і навіть людей. Від слідчих вимагали за всяку ціну вибити такі свідчення, інакше б і їх було покарано. Як саме били в НКВС — розповідав начальник Житомирської в’язниці Гузман: «Слідчий Маньков заводив у слідчу камеру десяток чи два в’язнів і пропонував їм підписати зізнання, що кожен з них шпигував на користь Польщі або Німеччини, готував зброю для вбивства радянських чиновників, труїв воду в криницях і т.п. Такий наклеп в’язні з обуренням відкидали. Тоді Маньков вихоплював когось із гурту, роздягав і починав його бити важкою гумовою нагайкою. Під нею тріскала шкіра, й бризкала кров. Нагайка передавалася другому слідчому, й той продовжував катування. Били доти, доки під враженням кривавого видовища пройняті жахом в’язні підписували все, що їм пропонували».

Інколи закатовували на смерть. Згідно з анкетами на безвинні жертви міста, тут під час допитів померли 5 осіб.

Документальні кадри ГУЛАГу
Документальні кадри ГУЛАГу

У кінці квітня 1938 року до Новограда-Волинського прибула слідча група обласного НКВС Наума Ремова-Побєрьозкіна для допиту поляків — нібито учасників польської повстанської організації (ПОВ). Ремов застав тут всього 80 заарештованих і наказав заарештувати ще 120.

Серед заарештованих опинилися працівник Новоград-Волинського банку В. В. Чайковський, агроном колгоспу із Смолки К. Ф. Мощинський, активіст колгоспного руху А. В. Сарніцький.

Мощинського заарештували 26 квітня, 27-го закатували на допиті. 29 заарештували Чайковського. Били всю ніч, о 6 годині ранку 30-го він помер. 7 травня після побоїв вмер і Сарніцький. Їх трупи Ремов і Артємьєв закопали у дворі відділу НКВС. Щоб пояснити їх смерть, місцевий лікар Вейцман склав акт про смерть від хвороб.

Арешт був трагедією не тільки для жертви — він обертався горем для всієї сім’ї. Насамперед страждала дружина. Весь тягар утримування дітей у голодні 30-ті роки падав на її плечі. Нерідко дружина розділяла жереб свого чоловіка, поневірялась в’язницями і таборами тільки за те, що була його парою. 15 жовтня 1937 року розстріляли «за контрреволюційну діяльність» Савчука Олексія, через 9 днів вивезли до Казахстану його дружину Марію — «за приховання контрреволюційної діяльності чоловіка».

Горе і муки батьків довелось розділити і дітям. Їх не приймали до партії і комсомолу, чим закривали двері до вигідних посад і освіти. Вони мали виконувати найважчі і неприємні роботи й були приречені на вічне поневіряння.

Радянська влада намагалася приховати справжні масштаби трагедії. Офіційні цифри розстрілів виглядали зовсім невинно. Згідно з анкетами реабілітованих у 1937–38 роках арештували 633, розстріляли 374 мешканців міста. Ці втрати населення у кілька разів нижчі за природні збитки, але в дійсності цифра розстріляних у кілька разів більша. Для визначення справжніх розмірів втрат слід використати світовий досвід втрат людності.

Статистики встановили, що у природі серед людей дорослого віку чоловіки становлять 48,5%, жінки — 51,5% людності. У Новограді-Волинському у 20-х роках чоловіки навіть переважали: 4101 чоловіків на 3696 жінок, або 52,6% : 47,4%. Іншими словами на 95 жінок припадали 105 чоловіків віком від 18 і більше років. Проте, десятком років пізніше цей баланс мав становити принаймні 50 : 50, і вже обов’язково 48,5 : 51,5 (97 чоловіків на 103 жінки).

У вересні 1937 року до списків 11 міських виборчих дільниць внесли 12050 прізвищ жителів міста віком 18 років і старше. Через 8 місяців у виборчих списках міста значилося вже лише 10516 осіб дорослого віку. За восьмимісячний термін число дорослих скоротилося на 1534 особи, жінок стало 6301, чоловіків — 4215, або на 3 жінки — 2 чоловіки. Зникла третина дорослих чоловіків: 2086. Посилання на службу в армії не пояснює, де зникли люди, бо у 1937 році в армії рахувалось 1,4 мільйона людей, або 0,8% населення. З 18-тисячного Новограда-Волинського це мало становити всього 144 чоловіки. Решта 1942 зникли в інший спосіб.

Арешти і розстріли тривали до 7 липня 1941 року — до окупації міста німцями, і відновилися відразу ж, як тільки війська радянської армії прийшли на місце німецьких військ 3 січня 1944-го року.

Дійсну кількість вбитих тримають у таємниці «спецхрани» НКВС.

Арешти і розстріли згубно відбилися на економіці міста, бо винищували найбільш працездатну частину населення. Тільки у ранзі «невинних» каральні органи репресували 26 робітників машзаводу, 13 — з меблевої фабрики імені Горького, 8 — з артілі «Побєда», 10 — з маслозаводу, 3 — з ліспромгоспу, 27 — із залізниці, 14 — із райвідділу зв’язку і т.д.

Але це лише надводна частина айсбергу, бо на фабриці ім. Горького «невинно» забраних було 13, а 8 серпня 1938 року не вистачало 58 (103 замість 161).

Доводилося приймати на роботу будь-кого з вулиці. В артілі «Мебельник» на 26 вересня 1938 року 28% робітників становили сторонні люди. Це лихоманило виробництво, зривало плани. «Мебельник» план 11 місяців виконав на 77%, фабрика імені Горького — на 78%, завод імені Сталіна річний план — на 93,5% і т.д.

Розстріли відчутно відбилися на освіті. У серпні 1937 року бракувало 72 вчителів. З тих, що були (383), лише 37 мали вищу освіту, 145 — закінчили лише 7 або 4 класи.

Та влада зовсім не зважила на проблему — звільнили 39 педагогів, з яких 22 за політичними мотивами. Більшість з них були репресовані. Розстріляли вчителя школи № 4, вчителя міської початкової школи, директора школи № 7, завгоспа школи № 2, у концтаборах загинув завідувач німецької школи № 4.

Хвиля терору не обминула й радянську номенклатуру. Були арештовані і розстріляні колишній перший секретар окружкому Абаш, голова окрвиконкому Рощенюк, його наступник Межуєв, суддя Воєвський, секретар окружкому комсомолу Іовчук, секретар міськкому комсомолу Бурлака, командир 14 дивізії Кокарєв, його начальник політвідділу Ардатьєв, командир 45-ї дивізії Зусманович, його начальник політвідділу Павловський і інші.

42% репресованих становили робітники, 8% — селяни, 1% — кустарі, 3% — безробітні, 5% — домогосподарки, 2% — сторожі й двірники, 8% — військові, 4% — інтелігенція, 24% — радянські начальники та їх челядь (зави, зами, комірники й т.п.).

Промовиста й національна структура репресованих. У 1926 році доля росіян у Звягелі становила 22%, українців — 23%, євреїв — 45%, поляків і німців по 4,5%. Через 4 роки населення тут зросло на 13%, доля євреїв лишилась та сама. У 1937 році людність міста становила 18305 осіб, число євреїв у 1939 році становило 6839. Автор не мав відомостей про населення міста 1939 року, але згідно з документами людність тут з 1935 до 1937 року не мінялася. Тому можна допустити, що у 1939 році вона теж була тою ж — 18,3 тисячі осіб, і доля етносів змінилася мало.

У такому випадку євреї становили 37%, українці — 27%, росіяни — 25%. Доля ж поляків і німців скоротилася внаслідок депортації і не піднімалася вище 4% кожного.

Коли б радянська влада рубала голови усім підряд, то найбільше жертв понесло б єврейське населення (37,4%), поляки і німці — найменше.

Та репресії свідчать про протилежне — нації нищилися вибірково. Серед репресованих євреї становили 7,8%, росіяни — 9,8%, українці — 54%, поляки — 16,5%, німці — 11%.

Доля українців, поляків і німців серед розстріляних у кілька разів перевищує їх долю у складі населення, росіян же і євреїв — навпаки.

28 липня 1938 року Артємьєв намітив чергову порцію жертв. Він доповідав секретарю Большакову про «ворогів», які ще працюють на підприємствах міста. З них на заводі ім. Сталіна — 23 особи, спиртзаводі — 8, електростанції — 8, хлібозаводі — 22, нафтобазі — 5, водогоні — 4. Разом 70. З них українців — 21, поляків — 31, німців — 14, росіян — 3, євреї — 1. До того ж, нація єврея не вказується, лише ім’я — Гехт Абрам Матфеєвич.

Проте національність інших підкреслюється, більше того — фігурує як головний привід для переслідувань і репресій: «социально-чуждый польский, немецкий и прочий контрреволюционный элемент».

Підозрюваних звільняли і репресували. Поляків і німців стріляли тільки за те, що вони поляки і німці. Невідомо, які диверсії чинили домогосподарки Вебер Ганна, Ганіс Ельза, Ланге Альма, Гімальська Ольга та інші. Не зрозуміло, які таємниці німецькому генштабу видавав охоронець асенізаційного обозу Безлер (стеріг вози із калом) чи охоронець кладовища Рейхерт. Вони були німцями, і тому їх розстріляли. «Самотню» (круглу сироту) 18-річну сірійку Біт Хаму Єлизавету засудили на 15 років каторги («не наша»).

Найстрашніше у розстрілах 1937 року — це їх таємність. До сьогодні ніхто не знає, де сховані жертви їх розстрілів. Не лишилося ні свідків, ані могил. Тих, що стріляли й ховали, теж розстріляли. Ніхто не чув і не бачив, як стріляють. Складалося враження, що НКВС взагалі не розстрілює. Німці стріляли вдень й над могилами робили земляні насипи. Ці насипи стояли до приходу радянських військ. Насипів над жертвами НКВС ніхто і ніде не бачив.

Набої і кулі, якими вбивали приречених
Набої і кулі, якими вбивали приречених

У Вінниці місцем розстрілів став приміський сад, парк культури й кладовище. У парку культури імені Горького у 1938 році провели реконструкцію і ремонт, й він став виглядати урочисто. У парку і саду захоронення чітко планувалося. Ями копалися в порядку квадратів на шахівниці, одна від однієї відгороджені вузьким простінком. Копачі землею з однієї ями закопували іншу.

Методика вінницьких вбивств неухильно дотримувалася і в Новограді-Волинському. Тут неодноразово доводилось натрапляти у парку чи біля в’язниці на таємничі квадратні западини. Їх зафіксувала створена у 1944 році комісія розслідування злочинів німецьких окупантів. Членами комісії були перший секретар, начальник відділу НКВС і прокурор. Вони знали, що це за квадрати, і тому цих місць не розкопували і списали на звірства німців.

Пута, якими в’язали жертві руки перед рострілом
Пута, якими в’язали жертві руки перед рострілом

Біля в’язниці зважились копати і наштовхнулися на загадку: «… места расстрелов …были спланированы и не имели насыпи… На расстоянии 250 метров от западной стены размерами 4 х 4 м на глубине 0,50 м обнаружены трупы с размозженными головами… Трупы… сильно разложившиеся и по показаниям свидетелей (не вказано яких — автор) расстрел произведен весной 1942 года».

«Обходя территорию вокруг тюрьмы, опрашивая окружающих жителей — свидетелей зверских расстрелов (знову не вказано свідків), комиссия установила, что много могил было спланировано, запахано, сравнено с уровнем земли. На этих местах 1–2 года засевали огороды».

Вхід до Новоград-Волинського Парку культури і відпочинку
Вхід до Новоград-Волинського Парку культури і відпочинку

Акт складався весною 1944 року. Отже, засівали місця поховань вже весною (бо коли ж сіють?) 42-го року. Тіла вже розклалися повністю. Це явно розстріли НКВС. Усі поховання без надгробків. Німці ж надгробки лишали. Й нарешті, верхні трупи мають розтрощені черепи. Загальновідомо, що німці ломом не вбивали — вони розстрілювали з автоматів. Трощили голови майстри з НКВС.

Побічним доказом ймовірності поховань репресованих у міському парку є те, що тут, як у Вінниці, у 1938 році раптом взялися упорядковувати територію. Окрім того, тут будувалася школа, водогін. Тож вистачало оправдань для копання ям з наступною їх засипкою.

Достатньо підстав вважати, що у міському парку і біля в’язниці поховані жертви терору 1937–1938 років.

Джерело: Тригуб І. Новоград-Волинський між двома світовими війнами. Встановлення радянської влади у краї / Іван Тригуб // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 317–376.


Коментарі

sasha
20-09-2011 14:06

eto vhod k centralnomy parky?

Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 62):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉