Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Іван Тригуб,
викладач промислово-економічного технікуму

Місто в період індустріалізації і колективізації

У грудні 1925 року ХІV з’їзд ВКП(б) взяв курс на індустріалізацію економіки, створення потужної воєнної промисловості, здатної озброїти багатомільйонну армію.

За наказом з Москви у Новограді-Волинському на підприємствах влада провела збори робітників, де нав’язала рішення про жорсткий режим економії. За умови рутинного рівня економіки економити можна було лише на одному: виснажливій праці людей. Стали звичними масові надурочні роботи, які не оплачувалися, безоплатні недільники, «державні позики», що забирали щороку місячну зарплату.

Одним із джерел економії був розрив орендних угод з підприємцями і вилучення їх прибутків для цілей індустріалізації. До кінця 1927 року у Новограді-Волинському майже усі підприємства, які були передані від орендарів різноманітним державним органам, почали переобладнуватися під виконання завдань «індустріалізації».

У 1927 році механічну майстерню Пагеля переобладнали у машинобудівний завод, у 1928 році тут запустили ливарний цех. Тоді ж ввели у дію маслозавод.

Електростанція, влаштована на базі млина І.І.Селіванова
Електростанція, влаштована на базі млина І.І.Селіванова

На вулиці Тюремній на базі млина Селіванова стали зводити електростанцію потужністю 120 кіловат. У 1927 році збудувано шахтний колодязь і водонапірну вежу біля спиртового заводу (нині ВАТ «Біоветфарм»), що започаткувало водогінну мережу в місті. Як і раніше, діяли млини, пивоварний, шкіряні заводи, чоботарня, шевська і деревообробна майстерні.

Як і при комунізмі, центральні органи влади знову збирали від підприємств усі прибутки, але тепер обирали ще й кожного робітника окремо, змушуючи його уступати кровно зароблені копійки. Щоб полегшити цей грабунок, влада вдавалася до нагнітання політичного психозу й тривоги у суспільстві, організовуючи звинувачувальні кампанії проти своїх противників. Восени 1927 року Новоград-Волинський райком розвернув цькування прихильників Шумського і Троцького. Усі, хто протестував проти поборів, автоматично оголошувалися ворогами та піддавалися переслідуванням. Активно впроваджувалася «критика і самокритика», які на практиці були публічним цькуванням і доносительством.

У грудні 1927 року ХV з’їзд ВКП(б) узяв курс на колективізацію села. Колективні господарства (колгоспи) були потрібні владі, аби витягти з села усі соки на мілітаризацію. У січні 1928 року Новоград-Волинський райком оголосив «соціалістичну перебудову села головним у діяльності…»

Робочі заводу сільгоспмашин. Фото 1929 року
Робочі заводу сільгоспмашин. Фото 1929 року

У зв’язку з колективізацією майстерня Пагеля була перепрофільована у завод сільгоспмашин (сільмаш), у 1930 році названий іменем Сталіна. Окрім плугів та молотарок для колгоспів завод постачав комплектуючі для бойової техніки.

30 серпня 1928 року секретар окружкому Левицький одержав таємний лист від Ворошилова. Нарком нагадував, що у попередньому наборі новобранців у Житомирі «в армию проникли классово чуждые элементы». Вони були небезпечні, бо мали «более высокий уровень культурного развития по сравнению со всей красноармейской массой», що дозволяло їм невдоволення солдат «формировать политически».

Левицький зважив на вимогу, але коли взяли одних «надійних», то з них 25% не знали літер. І довелося брати заможних.

Класового критерію трималися і при наборі офіцерів. Сюди теж відбирали із «бідняків», комуністів, комсомольців і майже усіх неписьменних.

У травні-червні 1928 року в Звягелі у 2-й кавалерійській дивізії стажувалися 44 офіцери запасу. 27 з них були комуністами, але тільки 3 (та й ті не комуністи) закінчили військове училище. З 15 політруків 2 мали лише політичну освіту, але у бою, на випадок смерті командира, вони мали командувати ескадронами.

6 офіцерів вели себе «ненадійно». Комуністів вони називали шпигунами й не бажали зватися радянськими офіцерами. Вони скрізь рекомендувалися чинами царської армії: «ротмістр», «корнет», «прапорщик» та запевняли, що у майбутній війні народ не захоче захищати радянську владу.

Поворот від НЕПу до тоталітаризму супроводжувався змінами в організації партії. 26 грудня 1928 року центральна радянська влада запровадила у райкомах нову структуру — бюро райкому партії, яке істотно міняло статус секретаря. Він одержав механізм контролю і тиску на всю партійну масу, влада його стала практично необмеженою. Утворення бюро було однією з передумов терору 30-х років.

На поводу у комуністів були комсомол і профспілки, які запобігливо виконували всі забаганки компартійного начальства.

У ці роки складною проблемою для керівництва була зміна на підприємствах колишніх орендарів директорами — ставлениками влади. Вигнати старих власників виявилося куди легше, аніж знайти їм заміну.

Більшовики запровадили інститут так званих «висуванців» — призначення на директорські посади пролетарських керівників з комуністів. Впродовж 1928 року «висуванці» очолили у місті 11 підприємств, з них тільки один був безпартійним. При них істотно змінилися методи керівництва заводами. Колись управляла трійка: орендар (директор), парторг і профорг. Тепер же керував лише директор, який зважав не на інтереси колективу заводу, а на вимоги влади, яка його висунула.

У період індустріалізації вирішального значення в економіці міста набуває завод Пагеля. 1 січня 1928 року влада розірвала договір з орендарем, з 6 січня заводом почав керувати висуванець Ажіппо.

21 лютого райком вирішив розширити завод. Одночасно Ажіппо отримав наказ про додержання класової політики в торгівлі: реалізовувати вироби лише через кредитне товариство, яке кредитувало комнезами (комітети незаможних селян) та комуни. Але товариство не мало достатніх коштів для закупівлі продукції заводу, тому невдовзі територію заводу зайняли нереалізовані машини і реманент на 50 тисяч карбованців.

Тоді на заводі працювало 73 робітники. Виробництво відбувалося за планом. За кількістю виробів план виконувався, за грошовими ж доходами — ні, бо існував наказ влади про зменшення цін на машини для колгоспів. Крім того директор, не будучи фахівцем, погодився на збиткове для заводу замовлення. Завод лихоманили й інші класові нововведення висуванця: він запровадив на підприємстві зрівнялівку, від чого виграли новачки (переважно єврейської національності), і програли кадрові фахівці. Через це на підприємстві різко зріс антисемітизм. У липні 1930 року навіть довелося провести 5 зборів, щоб вгамувати пристрасті. Ажіппо зняли з посади.

7 липня райком звернувся до верхів, аби ще більше розширити завод, довести його колектив до 200 осіб та перейти на роботу у дві зміни. Передбачалася електрифікація підприємства.

У 1931 році завод увійшов до об’єднання «Укрмет», справи дещо поліпшились, але через нестачу комплектуючих план не виконувався. Наступного року план заводу подвоїли, зрівнялівку ліквідували. При заводі відкрили їдальню.

У 1927 році запущена в експлуатацію гуральня. Основною сировиною для виробництва спирту замість хліба стала картопля. Невдовзі її перевели з балансу району у республіканський спиртовий трест. У березні 1932 року 32 її робітники виробляли 576 відер горілки в день.

1 травня 1932 року планувалося урочисто відкрити міську електростанцію, але, як звітував райком, «сталася порча». Хто «напортив» — невідомо, тільки керівників на станції поміняли: Шнеєрмана на Хаїма Новосельцева.

Такі ж проблеми пережили цегельня, пивзавод, маслозавод, лісозавод, що були переведені з оренди до трестів, та позичково-ощадне товариство. На кінець 1930 року в місті одинаків-кустарів лишилися одиниці. Працю артілей підпорядкували державному плану.

Наступ тоталітаризму не оминув і духовного життя — освіти й культури. Більшовики не могли обійтися без фахівців, тому вони зберегли і навіть розширили шкільну мережу, але при цьому із програми навчання викинули все, що не слугувало меті комуністів і не вписувалося в їх ідеологічну доктрину.

Міська дитяча комуна. Фото 1928 року
Міська дитяча комуна. Фото 1928 року

У Новограді-Волинському влада щосили намагалася вигнати з шкіл неблагонадійних вчителів. Вже 28 лютого 1928 року цього від райвиконкому вимагав райком. Окружна влада доносила у Харків: «По городу процент учителей из семей духовенства и офицеров составляет 75% … 25% учителей по мнению ГПУ требуют незамедлительной замены».

У резолюції райкому 2 березня 1929 року говорилося, що серед вчителів 30% антирадянського елементу. Інспекторська комісія у 47-й залізничній семирічці 6 березня 1929 року вирішила із 7 вчителів чотирьох зняти з роботи як соціально шкідливий елемент у прикордонній зоні. Побоюючись переслідувань, з міста емігрували 3 вчителі німецької школи. У цей же час 25% вчительських місць посідали «висуванці» з «пролетарів» без будь-якої освіти.

15 травня 1930 року в списки тих, хто підлягав арешту, попали Дучинський («активний петлюрівець») з середньою освітою та Русецька (дочка коменданта повсталого Звягеля) — з вищою.

Школи у місті не будувалися, не оснащувалися наочністю, платня вчителям була жалюгідною.

Вчителі та учні єврейської школи № 5, у верхньому ряду стоїть директор Лазар Абрамович Пастернак. Фото 1928 року
Вчителі та учні єврейської школи № 5, у верхньому ряду стоїть директор Лазар Абрамович Пастернак. Фото 1928 року

25 червня 1930 року в країні запровадили обов’язкове початкове навчання. Але через брак вчителів і приміщень 20% учнів лишилися поза школою. Для поповнення вчительського контингенту вирішили послати на вчительські курси «кращих комсомольців». У шести семирічках міста на цей час вчилися 2 тисячі дітей при 60 вчителях. У 1931 році дві міські школи перетворили у фабрично-заводські семирічки.

У різні роки у місті діяли освітні заклади: педагогічний технікум, профшкола, агрокурси райактиву, курси рахівників, голів колгоспів, трактористів і т.п.

Тоталітаризм руйнував інститути, пов’язані із традиційними укладами суспільства. Напередодні нового 1930-го року в місті і районі влада наказала знімати дзвони з дзвіниць і закривати церкви. 30 січня 1930 року закрили єврейські синагоги на вулицях Леніна і Радянській, 9-го лютого — на Міжнародній. Закрили православні церкви і костьол.

20 квітня 1930 року змінили клубну систему. Мати свій клуб кожній спілці було заборонено, за приводом браку коштів. Видано наказ бюро райкому про залишення у місті одного клубу, який обслуговуватиме усі профспілки, та іменування його «Будинок культури». Ще у місті діяли Літній і Зимній клуби.

Головними заходами культурного життя у місті влада намагалася зробити більшовицькі свята. У ці дні давались концерти, ставились п’єси, крутили кіно, проводили наради й спортивні змагання. Помітною подією в культурному житті міста й району став приїзд сюди у лютому 1930 року Мандрівної зразкової капели кобзарів ім. Демуцького. Капела дала 3 публічні й один концерт для дітей у театрі ім. Дзержинського, концерти у Ржадківці, Романівці і Чижівці.

30 серпня 1930 року бюро райкому вирішило організувати у місті соціально-економічний музей (слово «історичний» тоді не було у пошані). Для цього створили комісію у складі другого райкомівського секретаря, завідувача відділу культури та «ще одного безпартійного товариша». Для підготовчої роботи райвиконком і міськрада виділили 1100 карбованців. У подальшому цей музей не згадується.

Після довгих заборон місту нарешті дозволили видавати свою газету. 30 серпня 1930 року бюро ухвалило випускати міськрайонну газету, 20 вересня вийшов її перший номер з назвою «Соцнаступ».

Було проведено чергову територіально-адміністративну реформу. 15 липня 1930 року ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про ліквідацію округів. Україна розділилася на райони, що підпорядковувалися безпосередньо столиці. Новоград-Волинський звітував перед Харковом. Відсутність обласної ланки ускладнювала управління. Тому 9 лютого 1932 року ВУЦВК ухвалив постанову про утворення областей. Серед інших створили і Київську область, в яку увійшли місто й район.

Джерело: Тригуб І. Новоград-Волинський між двома світовими війнами. Встановлення радянської влади у краї / Іван Тригуб // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 317–376.


Коментарі

Вадим Золотарьов
18-12-2011 12:03

Світлина дитяча комуна датується 1933-1934 р. Стоїть праворуч Дмитро Медведєв, на грудях якого знак почесного працівника ВЧК-ДПУ (XV), яим його було нагороджено наказом від 20.12.1932

Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 79):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉