Місто у володінні князя Костянтина Острозького (1499–1530 рр.)

Князь Острозький Костянтин Іванович (1460–1530)

Новим володарем Звяголя став Костянтин Іванович Острозький (1460–1530) — головний оборонець української землі (як й всього Великого князівства Литовського) й захисник православ’я на ній. Великий гетьман литовський К. І. Острозький за привілеєм великого князя Олександра отримав 23 червня 1499 р. чергову бенефіцію (довічне надання землі за виконання певних військових чи адміністративних обов’язків) — тоді лише маєток — «имение…именем Звягол(ь) зо всими его приселк (ам)и в повете Киевском што держали первей всего князь Василей, и князь Андрей Семеновичи Звягольские зо всима людьми, к тому имению здавна прислужаючих, и з их службами, и з роботами, и теж з плати и чиншу, и з мытом, и зо всима иншими доходами грошей и теж меду,…и з ролями, и з га(ям)и и з боры, и з бортямы и з синожат(я)ми, и з паствами, з лозами и з хворосты, з луками, з ловы звериными и теж з ловы бобровыми, и з принадами пташими, и з реками, и з малыми реками, и з озеры, и з ставы, и з крыницями, з малыми и великими, и з млынив и их вымилками, а посполито мовячи зо всими доходы».

Але в «имении Звягол(ь)» частина маєтностей була надана попередніми володарями «слугам» (дрібній шляхті). У тому ж віленському привілею було зазначено, що та шляхта, якої маєтності не були надані (чи підтверджені) великокнязівськими привілеями, а надані князями Звягольськими — мали поступити на службу до К. І. Острозького чи забиратися геть, навіть без компенсації.

Саме така альтернатива стала приводом до 20-річної судової тяганини. Відзначимо лише два цікавих моменти: по-перше, як не дивно, це мало важливе значення для розвитку Звяголя; по-друге, деяка частина цієї шляхти була родичами князів Звягольських по жіночої лінії, а сучасні дослідники завдяки саме цьому привілею вважають родину Звягoльських найближчою до родини Острозьких — цей конфлікт можна вважати у певній мірі «родинним».

Олександр Ягеллон (1461–1506), великий князь Литовський, король Польщі

Такою ж «родинною» була чергова війна між Литвою і Москвою, тобто між зятем і тестем, адже попередня війна закінчилася одруженням Олександра з дочкою Івана ІІІ Васильовича, великого князя московського. Вона почалася навесні 1500 р. Військо на чолі з К. І. Острозьким вирушило під Смоленськ, потім на Дорогобуж, де на литовське військо чекала невдача. У битві на р. Відрощі 14 липня того ж року К. І. Острозький на цілих сім років потрапив у полон.

Незважаючи на закінчення війни у 1503 р., це не принесло йому свободи. Взамін К. І. Острозькому було запропоновано… очолити оборону Великого князівства Московського від татар і великі бенефіції за це. Під час перебування у полоні, у 1501 р., помер його брат Михайло, і Костянтин став новим острозьким князем. Лише за рік після того, як він 18 жовтня 1506 р. склав присягу новому великому князю московському Василю, йому у вересні 1507 р. вдалося утекти з Москви так званим «татарським шляхом» до Литви.

Костянтин Іванович був радісно зустрітий новим великим князем литовським (з 1506 р.) Зигмунтом (Сигізмундом, Жигмонтом) Старим. Той відразу повернув йому гетьманство й усі три староства.

Зигмунт І Старий (1467–1548), князь Литовський, король Польщі

Після одруження (першого, у віці 45 років) з Тетяною, дочкою свого старого бойового товариша — луцького старости Семена Гольшанського, який під час полону К. І. Острозького заміщував його на посаді гетьмана (помер у 1505 р.), він отримав по тестю ще й Луцьке староство і маршальство Волинської землі. Вочевидь, він був заручений з Тетяною ще до полону.

Тріумфальне повернення К. І. Острозького з полону мало для Звяголя історичні наслідки. Адже, за традицію, яка живе і нині, ображена звягольська шляхта одразу ж звернулася зі скаргою до нового великого князя. Реакція Зигмунта Старого була на той час майже миттєвою і стала поворотним пунктом в історії Звягoля.

Всього за три місяця по поверненню острозького князя з полону, 26 грудня 1507 р. у Мельнику був виданий великокнязівський привілей. У ньому не тільки були підтверджені всі права К. І. Острозького на «імение Звяголь», але «з особливої ласки дозволяємо йому у Звягoлі замок справити і місто садити і торг во всяку неділю мати і ярмарок кожен год на свято св. Дмитра». Саме цим привілеєм офіційно було «зареєстровано» народження (локація) Звяголя як міста і почалась його розбудова К. І. Острозьким.

Литва у ті часи перебувала в стані майже перманентних війн — то з татарами, то з Москвою, проблемою були і постійні ракоші (ракош — заколот шляхти). Але за військовими справами він не забуває про інші: привілеєм від 16 листопада 1509 р. Звяголь і округа були «навічно» звільнені від «воловщини» (назва на Волині загальнодержавного основного грошового щорічного податку — назва від одиниці оподаткування: ділянка землі, зорана плугом, запряженим волами).

У 1510 р. 50-річний К. І. Острозький нарешті стає батьком — у нього народився син Ілля. У липні 1511 р. він отримує ще один привілей, в якому знов були підтверджені усі його права на всі його маєтки, у т. ч. на «замок Звяголь».

Замок у місті в ті роки вже активно будувався, адже татари зволікати часу не давали. Більшість українських замків тих часів будувались дерев’яними за традиційним давньоруським фортифікаційним типом — для захисту від татар цього було досить. Звягельський замок будувався мурованим, на відміну від інших, за найбільш сучасним на той час староіталійським, бастейно-бастіонним типом. Але Костянтин Острозький встиг закласти мурованим лише фундамент, все інше було дерев’яним. Муровані стіни, башти — то вже справа його сина Василя-Костянтина.

К. І. Острозький, крім головного оборонця держави, обіймав одночасно ще декілька високих і найвищих посад. Крім великого гетьмана литовського він був брацлавським і вінницьким намісником, луцьким старостою, маршалком Волинської землі, віленським каштеляном, первоприсутнім у литовському сенаті, був одним з пяти найзаможніших магнатів (тільки на Волині третина земель належала йому), але він не забував і свій Звяголь. За його проханням, щоб покінчити з 20-річною судовою тяганиною, великий князь 15 вересня 1519 р. видав привілей, у якому підтвердив як привілей свого брата від 23 червня 1499 р., так і свій від 26 грудня 1507 р., тобто усі права К. І. Острозького на Звяголь.

Після остаточної ліквідації удільних князівств, в ході поступового впровадження нового адміністративно-територіального устрою — Звяголь на Волині у 1520 р. став центром одноіменної волості Київського воєводства.

У 1523 році К. І. Острозький після смерті Тетяни (1522 р.), відбувши рік трауру, одружився вдруге з Олександрою Семенівною Слуцькою-Олелькович. Рідний брат її діда — Семен Олелькович — був останнім київським князем. Сам дід був страчений у 1481 р. після провалу заколоту проти Казимира Ягеллончика з метою відновлення Великого князівства Київського. У свій час саме за спадщину cтаршого стрия Олександри — Семена Олельковича з М. Трабською «тягалися» князі Звягольські. Не виключена причетність князів Звягольських і до ракошу її діда.

У 1526 році 66-річний полководець знову став батьком — у нього народився син Василь, якого з 14 років за прикладом батька всі почали називати Костянтином. До історії згодом, не менш славетний син так і увійшов під ім’ям Василь-Костянтин.

Ретельне вивчення тогочасного сакрального будівництва Острозьких дозволило уточнити: Звягольську замкову Микольську готичну дерев’яну церкву, на (старому?) мурованому фундаменті давньоруського (візантійського) типу заклав саме К. І. Острозький. Князі Острозькі спробували відродити давньоруські традиції сакрального будівництва, адже у післямонгольський період православних церков в Україні, Білорусі та Литві майже не залишилось. Але зробити це у повному обсязі їм не вдалось: відбулись зміни у будівельній техніці, історично закономірний взаємовплив європейських архітектурних культур та послаблення позицій православної церкви в Великому князівстві Литовському. Звідси певне змішування стилів в архітектурі храмів, збудованих Острозькими. Ще одним фактором був довгобуд цих храмів — від 15 до 60 років. Дозвіл на будівництво аналогічної за архітектурою (тобто готичної, дерев’яної, на старому мурованому фундаменті хрестоподібної форми) Микольської церкви у Вільні (Вільнюсі) К. І. Острозький отримав у 1514 р.

Тогочасний польський хронікер так описував К. І. Острозького: «Він був малий на зріст, але велик душою; для усіх доступний. Щедрий до сподвижників, милосердний до бранців і досвідченіший усіх у воєнному реміслі». М. Грушевський вважав К. І. Острозького «людиною, незвично авторитетною».

Після смерті Костянтина Івановича 10 серпня 1530 року усі маєтки Василя-Костянтина були віддані під опіку його рідного брата Іллі, який став по батькові брацлавським і вінницьким старостою.