Відродження міста у XV столітті

Достовірно не відомо, коли саме місто народилось на сучасному місці. Адже згідно з даними сучасних археологічних досліджень, після спалення Возвягля князем Данилом Галицьким у 1257 році, возвягляни, яким пощастило врятуватися, на попелище Возвягля не повернулись. Згадки про місто на 175 років зникли і з письмових джерел. Де саме виникло нове поселення, яке успадкувало тільки чи назву спаленного міста, чи просто назву місцевості — невідомо. Адже наприкінці XIX ст. було відомо три Звягелі (Звяглі): один — наш, місто на Волині, поруч з літописним; другий — село у Галичині, під Борщовим; третій — маленьке село Звягль у Білорусі, під Сєнно. Тобто, вважати середньовічну назву міста унікальною підстав немає. На терені сучасного міста грунтовних археологічних досліджень не проводилось. Досліджені під час «реконструкції» на дитинці Звягольського замку найдавніші нашарування культурного шару, археологом Б. А. Звіздецьким датовані XVI ст., тобто співпадають з часом будівництва замку. Водночас він припускав можливість існування на сучасному терені міста одного або навіть декількох поселень відкритого типу, сучасних літописному Возвяглю. Городища літописного Возвягля — за містом, в 6–6,5 км від Звягольського замку — середньовічного центру зародження сучасного міста, на протилежному березі р. Случ.

Відсутність письмових джерел періоду другої половини XIIІ — першої половини XV ст. не дозволяє уточнити, коли саме вперше наш терен потрапив під вплив і владу литовських князів. Адже невідомо, до яких земель він тоді відносився — Волинських чи Київських? В. Б. Антонович при описі походу Д.Галицького 1257 р. взагалі писав, що той «пішов завойовувати Звягельську і Київську землі». Тому стверджувати, чи зробив це Любарт-Дмитро Гедиминович, прийшовши на Волинський стол у 1340 р., чи великий князь литовський Ольгерд Гедимінович, коли він «прихопив» Київщину у 1362–63 рр. — підстав немає.

Князь литовський Свидригайло

У 1430 р. полякам удалось зірвати план скасування польсько-литовської персональної унії і створення незалежного Литовського Руського королівства. Спочатку їм удалось затримати цісарських послів, які везли корону великому князю литовському Вітовту на його коронацію. Остаточно цей план перекреслила підозріло раптова смерть самого Вітовта Кейстутовича саме під час цієї затримки. Новим великим князем було обрано Свидригайла Ольгердовича, прихильника русинів За два роки по тому полякам вдалось добитися вибрання нового великого князя, прихильника повного включення Литви до Польщі, Зигмунта Кейстутовича. Велике князівство Литовське було розколото на дві нерівні частини. Саме у світлі цих бурхливих подій у 1432 році у числі міст і містечок Великого князівства Литовського, на володіння якими претендував великий князь Свидригайло, вперше з’являється назва «Взвяголь».

У 1437 році той же Свидригайло пожалував Каленику Мишковичу «…три слободища у Звяглі: Межиєвичі, Тейковичі і Ходорковичі». У цій грамоті вперше згадується як назва уділу — назва «Звяг(о)ль».

У той час цей терен належав удільним князям Звягольським: Борису, його синам Семену й Івану, потім синам Семена — Василю й Андрію. Один із Звягольських — князь Семен, разом з сином Василем — судився за Остер з Марією Трабською, дочкою Дмитра Сокири (колишнього державця Остра). Але суд «за спадщину Олелькову» вони програли. Другий — Іван, записаний як свідок при продажі князю С. В. Несвицькому села Рівне (нині — місто) у 1461 році. Деякі дослідники відносять князів Звягольських до нащадків Ольгерда Гедиміновича, більшість — до нащадків давніх болоховських князів, яким удалося утримати свій уділ. Вони вважають, що саме тому Звягольський уділ, по вимиранню роду князів Звягольських, був наданий родині Острозьких, як їх найближчій родині.

Після ліквідації у 1452 році Волинського князівства, воно було перетворено у провінцію Великого князівства Литовського, якою став управляти намісник великого князя. Князі Звягольські були стурбовані в першую чергу литовською та польською загрозами, що нависли над ними, та перейшли на службу до київських князів Олександра (Олелька) Володимировича та його сина Семена Олельковича (1441–1471). При останньому князі велике удільне Київське князівство пережило короткочасний період певного розквіту.

У 1471 році Київське князівство було ліквідовано. Після смерті братів Звягольських — Звягольське удільне князівство у складі Київської землі (потім воєводства) було зараховано до литовських великокнязівських земель.

Польський король Казимір ІV Ягеллончик

У 1488 році Казимир ІV Ягеллончик надав в оренду на три роки трьом луцьким євреям — «мито і корчму Звягольську за 15 коп (900 литовських грошей або 33,5 злотих польських — автор)», про що сповістив уже великокнязівського намісника Звягольського пана Онушка Калениковича (сина Каленика Мишковича). У цьому привілеї заборонялось наміснику і мешканцям «места…и по селам» самостійно «варити корчму» (варити пиво і гнати горілку), крім двох-трьох разів на рік, й «чинити кривди» митникам.

Уже наступного 1489 року Казимир Ягеллончик видає привілей про надання брацлавському наміснику Андрію Сангушку «десять коп (600 литовських грошей — автор) із «Звягольское дани».

У 1494 році по господарчий справі великий князь литовський (1492–1506) Олександр присудив наміснику Звягольському Яцку Мєзинцю острів Конячий.

У 1494–96 роках Звягольський уділ, як і вся Волинь, дуже постраждав та обезлюднів від нападів татар. Спустошення було таким, що у 1496 році великий князь Олександр пожалував одного (!) чоловіка з сім’єю аж у Вруцькому повіті наміснику Звягольському тому ж Якову Мєзю (Мєзинцю).