Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Віктор Ваховський,
голова міської асоціації краєзнавців

Леонід Коган,
краєзнавець

Місто у 1917 році

Хоча 1917 рік і вважається переламним у житті Новограда-Волинського, але до свого занепаду місто наближалося поступово, ще з 1914 року. Перше потрясіння сталося, коли до Звягеля почали надходити з фронту звістки про загибель воїнів-волинян та привезли перших поранених. Другим потрясінням стали біженці з західних повітів Волинської губернії, які залишили рідні домівки. За спогадами С. М. Проховської, через поширення серед біженців епідемій їх не пропустили в місто, а розмістили у таборі на західній околиці міста (район сучасного ринку).

У 1915–16 роках повітом прокотилася нова хвиля міграції — масове примусове виселення волинських німців, яких цілими родинами привозили з навколишніх сіл на залізничну станцію Новограда-Волинського, звідки ешелонами вивозили вглиб Російської імперії. Ця подія також не могла безслідно пройти для міста і повіту.

Місцева влада почала втрачати контроль над ситуацією, чому сприяли чисельні військові формування, які перед відправленням на фронт ненадовго зупинялися в Новограді. Небажання солдат воювати некращим чином впливало на дисципліну у військових частинах. Крім того, прифронтовий статус повіту не сприяв розвиткові промисловості і сільського господарства. Почала відчуватися нестача продуктів харчування і краму, ціни поповзли вгору. Масового явища набула спекуляція.

На початку 1917 року в Новограді-Волинському, незважаючи на вищевказані причини, ситуація була складною, але не критичною. 3(16) березня в Житомирі отримали телеграму з Петрограда про скасування самодержавства в Росії. Маніфест з приводу падіння самодержавства було проголошено 8(21) березня. Ця звістка швидко досягла і Звягеля, де була сприйнята більшістю мешканців міста із захопленням. За спогадами місцевої жительки С. М. Проховської, 12 березня 1917 року на Соборній площі відбувся мітинг. Тут встановили імпровізовану трибуну, куди підіймалися оратори, серед яких було багато жінок, і гаряче підтримували нову владу. Серед натовпу можна було почути заклики: «Долой самодержавие!», «Да здравствует революция!», «Раньше они нам лили помои на голову, а теперь мы молчать не будем!». З базару і навколишніх будинків приходили люди з червоними прапорами або просто з червоною матерією в руках.

«Несколько молодых людей, — пише в своїх мемуарах Й. Фельдман, — разоружили на Углу динственного полицейского, не пытавшегося даже сопротивляться. Они принесли красный флаг, мобилизовали оркестр и, собрав с десяток человек, пытались организовать уличную демонстрацию. Они двинулись под красным флагом от Угла по Корецкой улице к городскому саду. Но ни оркестр, ни даже личные, поименные приглашения людей, наблюдавших шествие с тротуаров, присоединиться к ним, не сделали демонстрацию массовой. Только с десяток мальчишек (среди них был и я!) присоединились к необычному зрелищу. Дойдя до городского сада, демонстрация остановилась и вскоре рассеялась».

Одразу після Лютневої революції влада у місті і повіті перейшла до представника Тимчасового уряду комісара Дмитра Миколайовича Хлюстіна.

Одночасно з проголошенням Маніфесту про лютневу революцію, 5(18) березня у Житомирі було скасовано поліцію і замість неї організовано міліцію. З 7 березня аналогічну реорганізацію здійснили у Новограді-Волинському. Поліцейські, яких стали йменувати міліціонерами, одягли білі пов’язки, що мало означати перехід до нового режиму. Начальником міліції було обрано Я. Свадковського. Він був соціал-демократом (меншовиком), користувався заслуженою повагою і довір’ям у місцевого населення, але був за натурою дуже делікатною людиною, не міг керувати належним чином і пішов у відставку. На його місце прийшов чоловік з сильною рукою — колишній царський військовий начальник Баков.

Жандармське управління в Житомирі ліквідували 13(26) березня, начальника Волинського жандармського управління А. П. Юденича заарештували. Одночасно були скасовані жандармські відділення у повітах.

Саме у цей час активну пропаганду розвернули ліві політичні партії — соціал-демократи (меншовики, більшовики і об’єднані), соціалисти-революціонери та національні організації. У Новограді-Волинському почала діяти група сіоністів, яка утворилася навколо віленського підрядника Еліезера Мелуфа і розгорнула активну роботу серед місцевих євреїв. У його конторі працювало декілька сіоністів, серед яких — поет Ієгуда Карні. За ініціативою цієї групи було організовано молодіжні організації «Цеїрей-Ціон», створено вечірні курси для робітників і молоді. Велася боротьба за викладання івриту в єврейських школах.

За спогадами С. М. Проховської, 1 травня на площі перед залізничним вокзалом було організовано незвичайну виставку, яка представляла собою досить яскраву картину. Кожна національна община міста створила композицію, де відобразила своє уявлення про майбутню республіку. Українці вдягли вишиті сорочки і шаровари, спорудили «шевченківську» хату з сараєм, колодязем, чорнобривцями у дворі перед хатою, великою калюжею, в якій лежала свиня, і все це огородили тином. Поляки, вдягнуті в національні костюми з «конфедератками» на голові, поставили макет замку. На євреях були довгополі чорні лапсердаки, білі шкарпетки, чорні капці і єрмолки на головах; їх національний дім символізувала синагога. На російських дівчатах були сарафани і кокошники, на парубках — підперезані червоні сорочки і косоворотки.

У перших числах травня в місті відбулася масова маніфестація місцевих євреїв, до яких приєдналися мешканці декількох прилеглих містечок. Маніфестанти щиро підтримали лютневу революцію. Раніше, при Миколі ІІ, вони ухилялися від військової повинності, але тут одностайно прийняли рішення вступити у ряди захисників нового строю. Це був перший прояв згоди євреїв міста добровільно служити в армії. Ось як описує цю подію очевидець: «Память павших за свободу России почтена благоговейным опусканием на колени; печальный величественный марш военной музыки раздался под открытым небом. Оттуда с красными флагами с надписями: «Охотно идем победить врага», «Равенство и братство», «Да здравствует русская армия» и маршем оркестра военной музыки торжественная процессия направилась на Корецкую улицу, где некоторые ораторы произносили речи на эту тему, а оттуда с музыкой и революционными песнями отправились к воинскому начальнику исполнить свой гражданский долг». Не стояли осторонь громадського життя міста і жінки. У приміщенні електро-театру «Люкс» з ініціативи дамського комітету відбулося дві вистави, чистий збір з яких поступив на користь фонду для влаштування робочого палацу.

Тим часом становище навколо Звягеля почало погіршуватися. У губернський виконавчий комітет стали надходити чисельні телеграми з тривожними повідомлення про загрозливу ситуацію у повіті. Селами вешталися натовпи озброєних дезертирів, які грабували мирне населення. Влада була безсила їм протидіяти і просила прислати вірні уряду війська для наведення порядку. Положення було настільки загрозливим, що могло перерости в анархію. У навколишніх селах почалися самовільні захвати полів, лісів і сінокосів. Селяни перешкоджали збиранню врожаю. Так, у кінці травня судовий слідчий доповідав у Житомир, що у пищівському маєтку Потоцького стався безлад, тому рада робочих і солдатських депутатів здійснила масові арешти. Серед призвідників був полковник Попов, якого було заарештовано. Для розслідування анархічних виступів 2 червня до Пищева виїхав заступник прокурора житомирського окружного суду Вишневский. Висновки прокурора незабаром вилилися у судовий процес.

Активну роботу в місті проводили соціал-демократи, які 25 травня провели загальні збори Новоград-Волинської організації УСДРП. Голова місцевого комітету Борис Бабич виступив з доповіддю на тему: «Автономiя України в федеративній Російській Державi». «З приводу цього докладу були балачки, в яких товариші прохали різних пояснень. Була прийнята така постанова: Домагатися нацiонально-територiальної автономії України i федеративного устрою Російської Держави. Крім того, було постановлено рекомендувати членам партії брати участь в організації української селянської спілки в повіті». Слід зазначити, що вплив соціал-демократів на жителів міста був відчутним.

18 й 19 червня в місті застрайкували базарні торговки. Їх дуже обурювало, що на фабричний та інший крам постійно ростуть ціни, i спекулянтів не спиняє вироблена для них (i разом з ними) такса. Піднімати ж ціни на сільськогосподарську продукцію заборонено. Тому жінки вирішили не торгувати на базарі до того часу, поки у крамницях не знизять ціни на мануфактурний крам. Дехто почав кричати, що тут не без провокатора, що це «баб’ячий бунт». Але знайшлись i такі, які пішли до обурених жінок, вислухали i порадили відкрити свою кооперативну крамницю. Торговки радо вхопились за таку пораду, кинулись записуватись членами кооперативу, притягнули до цієї справи своїх чоловіків і за три дні зібрали майже 10000 крб. для відкриття власної крамниці. Тут же знайшли і помешкання для неї. На початку липня відбувся страйк дружин міських поліцейських, невдоволених тим, що їх чоловіків звільнили від служби. Силами місцевого комісара акцію припинили. Були випадки нападів на місцевих євреїв і спроби здійснення погрому.

Павло Скоропадський у 1917 році
Павло Скоропадський у 1917 році

У липні губернський комісар розпорядився створити у Новограді-Волинському евакуаційний комітет. Його основним завданням було вивезення біженців і зняття таким чином соціальної напруги у регіоні. У цей же час місто відвідав майбутній гетьман України Павло Скоропадський (1873–1945), який тоді командував 34-м армійським корпусом і успішно проводив його українізацію.

Для відновлення промисловості і кооперації 30 липня у місті відбулася нарада кредитних кооперативів, яка була скликана Новоград-Волинською повітовою продовольчою управою. Для участі в її роботі зібралися представники кооперативів від 15 волостей. З метою зняття соціальної напруги у суспільстві делегатами було прийнято рішення про розвиток кооперації у повіті.

У серпні загострилися відносини одного з найбільших землевласників повіту Б. Мєзенцева з радою народних і солдатських депутатів, який не хотів виконувати розпоряджень ради. Треба зазначити, що у цьому його підтримували заможні жителі міста. Йому не вибачили такої позиції і незабаром, у січні 1918 року, помстилися — саме з маєтку Б. Мєзенцева у місті розпочалася хвиля погромів.

Будинок і дендропарк Мєзенцевих у Ново-Звягелі з боку ріки Случ бл. 1913 р. (з родинного альбому Гуннара Бюфіка)
Будинок і дендропарк Мєзенцевих у Ново-Звягелі з боку ріки Случ бл. 1913 р. (з родинного альбому Гуннара Бюфіка)

Як відзначав на початку жовтня 1917 року повітовий комісар Хлюстін, «в Совете рабочих, солдатских и крестьянских депутатов преобладающее течение — большевизм; большевистское течение особенно сильно среди войск. Из политических партий в городе особенно проявляет свою деятельность партия Бунд. Аграрные движения (раздел и захват земли) наблюдаются во всем уезде. Вследствие слабой деятельности милиции в уезде сильно развито тайное винокурение».

5–7 листопада в місті відбулася повітова сіоністська конференція.

Учасники повітової сіоністської конференції (з меморіальної книги «Звіл»)
Учасники повітової сіоністської конференції (з меморіальної книги «Звіл»)

У листопаді 1917 року міська дума заснувала миротворчу камеру в складі шести членів і голови, яким було обрано місцевого лікаря Весельського — дуже авторитетну людину у місті. Не усі витримали психологічне навантаження і змогли прийняти нову владу. У людських душах стався надлам. Покінчив життя самогубством начальник Новоград-Волинської в’язниці Карпов. Поступово революційна ейфорія зникла. Економічне положення з кожним днем погіршувалося. У селах відбувалися хвилювання, внаслідок яких захоплювались поля і вирубувалися ліси, які належали поміщикам.

У Новограді-Волинському протягом 1916–1917 рр. стояло декілька піхотних полків: 5-й, 227-й, 259-й, 264-й, крім того 1-й запасний польовий шпиталь, Луцька підсилена хлібопекарня, польовий гурт худоби та інші військові частини. Після виходу з міста вищеозначених полків, усі приміщення були зайняті штабом IX армії, після його передислокації у липні — 27-м піхотним запасним полком та двома польовими шпиталями. У листопаді Новоград-Волинське повітове земство розробляло план зустрічі демобілізованих солдат. З цією метою передбачалося створення пунктів харчування, поселення на квартирах місцевих жителів за особливу платню, створення загонів для перевезення слабких солдат і речей.

Деморалізовані голодні солдати російської армії у масовому порядку дезертирували, частина з них поповнювала ряди «люмпенів» і займалася грабунками місцевого населення. Після жовтневих подій у Петрограді стала зростати ворожнеча між християнами і євреями, набула загрозливих масштабів антисемітська пропаганда. Місто стало ареною боротьби між більшовиками і Центральною Радою. Встановилось тимчасове двовладдя, фактично ж — безвладдя, що стало благодатним підґрунтям для організації цілої низки погромів.

Джерело: Ваховський В. У роки революції та громадянської війни / Віктор Ваховський, Леонід Коган // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 277–316.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 70):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉