Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Валентин Вітренко,
член Національної спілки краєзнавців України

Леонід Коган,
краєзнавець

Участь жителів Новограда-Волинського в декабристському русі

Волинська губернія стала на Правобережній Україні одним із найважливіших місць зародження декабристського руху в царській імперії. У губернському центрі, повітових містах (у тому числі в Новограді-Волинському) і в окремих містечках дислокувалися частини, які повернулися із закордонного походу 1813–1815 років. Серед офіцерської маси було багато людей не дворянського походження, які вибилися у вищу військову касту завдяки особистій хоробрості і кмітливості, але відсутність грошей, владних зв’язків і родовитого походження ставили під сумнів успіх їх подальшої кар’єри.

Саме з території Західної Європи прийшла мода на участь офіцерів-дворян та інтелігенції у різних масонських ложах і товариствах, на що вище військове і адміністративне керівництво держави дивилося спершу крізь пальці. Та згодом частина лож і товариств почали набувати політичного або національно-патріотичного спрямування.

Київський губернський маршалок і поет-перекладач граф Густав Олізар (1798–1865), який бував у Новограді-Волинському, належав до декількох масонських лож: «Сучасна таємниця» у Дубно, «Увінчана доброчинність» у Рафалівці та був водночас почесним членом і майстром київської ложі «Об’єднані слов’яни», що об’єднувала росіян, поляків і українців та діяла за французькою системою.

У вересні 1825 року керівниками Південного товариства встановлено зв’язки із таємною організацією, що діяла у Новоград-Волинському та Житомирському повітах – Товариством об’єднаних слов’ян. Засновниками цієї організації були дрібні дворяни із Полтавщини брати Борисови: Андрій Іванович (1798–1854) та Петро Іванович (1800–1854). Обидва служили офіцерами в царській армії і були у свій час членами масонських лож; згодом Андрій вийшов у відставку. Товариство об’єднаних слов’ян засновано нелегально 1823 року на базі особового складу 8-ї артилерійської бригади, яка дислокувалася у місті Новограді-Волинському. У березні 1825 року в містечку Черняхів відбувся з’їзд членів вказаного Товариства, під час якого П. І. Борисова було обрано президентом. Заступником обрано Петра Федоровича Громницького (1803–1851), секретарем Іллю Івановича Іванова (1800–1838). Тоді ж до таємної організації вступили підполковник Олександр Карлович Берстель (1788–1830), поручики Анастасій Дмитрович Кузьмін (1800–1826), Микола Федорович Лісовський (1802–1844) та інші офіцери. Внаслідок перемовин, що відбулися 3-4 вересня 1825 року під час табірних зборів біля села Ліщина поблизу Житомира частин 3-го піхотного корпусу, у якому служили офіцери-змовники, Товариство об’єднаних слов’ян увійшло до Південного товариства як Четверта слов’янська управа.

Петро Борисов, лідер і ідеолог Товариства об’єднаних слов’ян та начальник його артилерійської управи, був проти злиття із Південним товариством. Проте на спільній нараді перемогла централістична позиція; Петро Борисов був усунений від керівництва управою. Цьому сприяли серйозні розбіжності щодо плану підготовки повстання. Керівники Південного товариства не сприймали ідею слов’янської єдності, вважаючи опорою прогресивних змін у країні бойових офіцерів-дворян та армію. П. Борисов обстоював ідею федерального облаштування слов’янських народів, право кожного народу на ідентичність і власний шлях національно-культурного розвитку. Він справедливо вважав, що без допомоги простого народу, без його розуміння необхідності кардинальних змін у суспільстві повстання буде приречене на поразку. Для проведення ж необхідної роботи потрібен час. Однак на цій нараді було вирішено розпочати повстання проти самодержавства влітку наступного року замахом на царя Олександра І, який на той час планував у Ліщинських таборах провести інспектування 3-го корпусу.

Серед тих членів Товариства, хто служив і мешкав у м. Новоград-Волинський, слід назвати підпоручиків 8-ї артбригади Якова Максимовича Андрєєвича (1801–1840), Івана Івановича Горбачевського (1800–1869), який добровільно взяв на себе місію царевбивці, прапорщика 8-ї артбригади Івана Васильовича Кірєєва (1802–1866), колишнього студента, висланого з Варшави за революційну діяльність під нагляд поліції, Юліана Казимировича Люблінського-Мотошновича (1798–1873).

Петро Борисов був вольовою і рішучою людиною, готовою до кінця відстоювати свої ідеали, не боячись суворого покарання. Він, зокрема, вказує: «...Я же уведомлял в своем письме Тютчева, Громницького і Лисовського об опасности, висящей над головами преобразователей, о приказе арестовать Бестужева и Муравьева. Напоминал им данную ими клятву и честное слово и приглашал, возбудивши в солдатах революционный дух, идти в Новоград-Волынск, а оттуда, взявши артиллерию, в Житомир, где будем думать о дальнейших предприятиях; к сему прибавил, дабы они удерживали солдат от убийств, насилий и грабежа».

Сучасний вигляд помістя Муравйових-Апостолів, с. Хомутець Миргородського району Полтавської області. Фото 2009 року
Сучасний вигляд помістя Муравйових-Апостолів, с. Хомутець Миргородського району Полтавської області. Фото 2009 року

Кінець декабристського руху відомий: п’ятеро його керівників (М. Бестужев-Рюмін, П. Каховський, С. Муравйов-Апостол, П. Пєстель, К. Рилєєв) за вироком спеціальної судової колегії були страчені на шибениці у Петропавлівській фортеці; десятки декабристів розжалувані, у них відібрано дворянські титули, бойові нагороди і маєтності та заслано до Сибіру на каторгу, сотні офіцерів, унтер-офіцерів і рядових відіслано у військові частини на Кавказ, де велися бойові дії.

Джерело: Вітренко В. Новоград-Волинський у складі Російської імперії / Валентин Вітренко, Леонід Коган // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 85–218.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 54):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉