Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Ліна Наумець,
член Національної спілки краєзнавців України

Декабристський рух

Характерною ознакою початку ХІХ ст. було пожвавлення суспільно-політичного життя в країнах Європи. В Російській імперії це знайшло свій вияв у декабристському русі.

Декабристи складають цілу епоху в революційному процесі України та Росії. Вони називали себе «дітьми 1812 року», підкреслюючи, що саме 1812 рік став початком їх руху. Серед учасників Вітчизняної війни 1812 р., які на смерть билися з Наполеоном під Бородіно, було більше ста майбутніх декабристів. З них 65 — це ті, яких у 1825 р. назвуть «державними злочинцями».

Борисов Петро Іванович (1800–1854)
Борисов Петро Іванович (1800–1854)

Саме війна 1812 року глибоко та гостро поставила перед майбутніми декабристами питання про долю Батьківщини, про шляхи її розвитку. Вона виявила величезні можливості народу, який, визволивши країну від іноземного поневолення, рано чи пізно повинен був знайти в собі силу для визволення від внутрішньої тиранії, скинувши ярмо кріпосного рабства, що разом із царським самодержавством стримувало розвиток Росії.

В епоху, коли виступили декабристи, знищення феодально-кріпосного гноблення та абсолютної монархії було основним завданням в історії людства. У цей час прокотилася хвиля революційних виступів в Західній Європі, починаючи з французької революції 1789 року.

Борисов Андрій Іванович (1798–1854)
Борисов Андрій Іванович (1798–1854)

Таким чином, повстання декабристів не стоїть окремо у світовому історичному процесі. Виступ декабристів є одним із складових руху у всесвітньому історичному процесі революційної боротьби проти феодально-кріпосного ладу.

Після війни 1812 року на території України базувалися 1-а та 2-а царські армії. Значні військові з’єднання були розташовані на Волині. Одним із центрів декабристського руху став Новоград-Волинський, де був розташований штаб 8-ої артилерійської бригади. Тут служив підпоручик Петро Іванович Борисов. За ініціативою Петра та його брата Андрія виникла таємна організація.

Люблінський (Мотошнович) Юліан
Казимирович (1798–1873)
Люблінський (Мотошнович) Юліан Казимирович (1798–1873)

Петро Борисов був пристрасним противником кріпацтва. «Несправедливости, насилия, угнетения помещиков, их крестьянам причиняемые, рождали во мне подобное чувствование и укрепляли в моем уме либеральные мысли», — писав він.

Зустріч з Юліаном Люблінським (прізвище Люблінський він узяв від назви маєтку Люблінці, який належав його роду) сприяла поглибленню суспільно-політичного спрямування таємної організації. Дворянин з Волинської губернії, учасник польського революційного руху Юліан Люблінський був висланий з Варшави, де він навчався в університеті, на батьківщину до Новограда-Волинського під нагляд поліції. Вивчення польського питання, а саме: колоніального становища Польщі і прагнення народу знищити його — розширило горизонти Товариства об’єднаних слов’ян.

Горбачевський Іван Іванович (1800–1869)
Горбачевський Іван Іванович (1800–1869)

До цього часу дійшли лише окремі документи Товариства: «Клятва» (Ю.Люблінський переклав її французькою) та «Правила» або «Катехізис» (він же переклав польською). З цих документів видно, що Товариство прагнуло знищення самодержавства, скасування кріпацтва, запровадження слов’янської федерації, в якій на рівноправних засадах були би об’єднані росіяни, українці, поляки, чехи, білоруси, словаки та інші слов’янські народи. Звідси і назва Товариства.

Зберігся ще один документ «слов’ян» — «Записки» Івана Горбачевського, де він розкрив програмну мету Товариства: «...предполагалось с точностью определить границы каждого славянского государства, ввести для всех народов форму представительного демократического правления, составить конгресс для управления делами Союза и для изменения, в случае надобности, общих коренных законов, представляя каждому государству заняться внутренним устройством и быть независимым в составлении частных своих узаконений…».

Тютчев Олексій Іванович (1802–1856),
капітан Пензенського піхотного полку
Тютчев Олексій Іванович (1802–1856), капітан Пензенського піхотного полку

Таким чином, кожен із слов’янських народів повинен був мати свою конституцію, яка могла б відповідати його національним традиціям і місцевим умовам. Десь у центрі Федерації мала бути столиця великого слов’янського Федеративного Союзу, де щорічно повинен був збиратися з’їзд представників усіх слов’янських народів для вирішення спільних справ.

Члени Товариства об’єднаних слов’ян уявляли свою Федерацію як могутнє політичне об’єднання слов’ян, сповнене активної діяльності, із розвиненими промисловістю та торгівлею, великими портовими містами. Чотири моря омиватимуть береги Федерації — Чорне, Біле, Балтійське та Адріатичне. Тому символом були чотири якорі, які були зображені на гербі слов’янської Федерації. Цей малюнок зберігся в архіві слідства над членами Товариства.

Соловйов Веніамін Миколайович (1798–1871), барон, учасник повстання Чернігівського полку
Соловйов Веніамін Миколайович (1798–1871), барон, учасник повстання Чернігівського полку

Необхідно зазначити, що революцію «слов’яни» вважали рухом народних мас і закликали спиратися саме на народ. Вони були противниками військової революції. «Слов’яни» вважали, що «военные революции не бывают колыбелью, а гробом свободы, именем которой свершаются революции». Ці особливості відрізняють Товариство об’єднаних слов’ян від інших товариств декабристів.

Виключно важливою рисою Товариства об’єднаних слов’ян був демократичний характер організації. На відміну від Південного та Північного товариств декабристів, до яких входило переважно вище офіцерство, аристократія, у Товариство об’єднаних слов’ян згуртувалися нижчі офіцерські чини — прапорщики, поручики. Винятком можна вважати підполковника 9-ої артилерійської бригади Олександра Карловича Берстеля та майора Пензенського піхотного полку Михайла Матвійовича Спиридова. У чині капітана були офіцери Чернігівського піхотного полку Веніамін Миколайович Соловйов, Андрій Федорович Фурман та офіцер Пензенського піхотного полку Олексій Іванович Тютчев.

Громницький Петро Федорович (1803–1851), поручик,
заступник голови Товариства
Громницький Петро Федорович (1803–1851), поручик, заступник голови Товариства

Крім військових, до Товариства було прийнято шляхтичів Тадеуша (Фаддея) Жебрівського — секретаря графа Ільїнського в Житомирі, Іполита Скальмировського, який мешкав у Старокостянтинові, та підпоручика у відставці Миколу Красницького з Новограда-Волинського.

Члени слов’янського Товариства відрізнялися від членів Південного та Північного товариств за своїм майновим становищем. Більшість батьків членів Товариства належала до дворян, які розорилися, не володіли ні землею, ані селянами або мали невелику кількість землі та декілька селян. Частина членів Товариства жила тільки з «одного жалованья», утримуючи на нього своїх рідних.

Іванов Ілля Іванович (1800–1838), секретар Товариства
Іванов Ілля Іванович (1800–1838), секретар Товариства

Усі члени Товариства були приблизно одного віку, що теж сприяло їх зближенню та взаєморозумінню.

Молодший офіцерський склад армії був ближчим до народу, бо мав тісніший контакт із солдатською масою. Лише об’єднані слов’яни розгорнули досить широку кампанію щодо залучення до своїх ідей рядових солдатів. Петро Борисов навіть вимагав зблизитися із солдатами.

Це знайшло свій вияв у діяльності Товариства. Слов’яни домовилися не допускати тілесних покарань у своїх ротах, якомога полегшувати важке солдатське життя, вести з солдатами бесіди, обережно роз’яснюючи їм причини несправедливості і вселяючи віру у зміни на краще.

У березні 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян провело свій з’їзд у Черняхові, на який прибуло 15 делегатів. Запрошувати більшу кількість побоювалися, щоб не привернути увагу містечкового начальства.

На з’їзді було обрано головою Товариства Петра Борисова, заступником Петра Громницького, секретарем — Іллю Іванова.

Південне товариство декабристів під керівництвом Павла Пестеля (перший з’їзд цього товариства пройшов у березні 1821 р. у м. Тульчин — нині Вінницька область) і Товариство об’єднаних слов’ян довгий час не були пов’язані між собою, навіть не знали про існування одне одного. Олексій Тютчев під час зустрічі зі своїми давніми знайомими — офіцерами С. Муравйовим-Апостолом та М. Бєстужевим-Рюміним зрозумів, що в багатьох питаннях мета обох товариств співпадає і об’єднує.

У вересні 1825 р. під час маневрів 3-го корпусу другої армії в містечку Ліщин, що розташоване в 20 км від Житомира на березі річки Гуйва, пройшли спільні засідання представників обох товариств.

Пестель Павло Іванович (1793–1826), Бєстужев-Рюмін
Михайло Павлович (1801–1826), Муравйов-Апостол Сергій Іванович (1796–1826)
Пестель Павло Іванович (1793–1826), Бєстужев-Рюмін Михайло Павлович (1801–1826), Муравйов-Апостол Сергій Іванович (1796–1826)

Повстання 14 грудня 1825 року — кульмінаційна подія та підсумок руху декабристів. Воно було підготовлено усією десятирічною історією становлення та розвитку таємних товариств. Це був перший в історії Росії революційний виступ проти царизму.

Фатальної неминучості невдачі декабристів не було. Але внаслідок нерішучості керівників Північного товариства ініціатива опинилася в руках Миколи І, і йому вдалося придушити повстання.

Події на Сенатській площі 14 грудня 1825 року
Події на Сенатській площі 14 грудня 1825 року

26 грудня 1825 року розпочалося повстання Чернігівського полку. Повстання мало охопити усю 1-у та 2-у армії і грізною силою піти на Москву та Петербург.

Одна із найавторитетніших дослідників декабристського руху академік М. Нечкіна зазначила: «...повстання Чернігівського полку — справа Об’єднаних слов’ян. Вони відважилися його підняти, вони розпочали його, вони поклали всі сили на його внутрішню згуртованість, вони так багато попрацювали над сміливими планами, котрих Муравйов не схотів здійснити ..... вони виконували під час повстання найважливіші завдання».

Андреєвич Яків Максимович (1801–1840)
Андреєвич Яків Максимович (1801–1840)

Повстанням Чернігівського полку завершився рух декабристів, як політична дія в Україні, але декабризм, як ідеологія, продовжував існувати і після поразки повстання 14 грудня та Чернігівського полку.

До початку січня 1826 р. слідству в Петербурзі нічого не було відомо про Товариство об’єднаних слов’ян. Лише в кінці березня 1826 р. практично всі члени Товариства були виявлені і заарештовані.

Бечаснов Володимир Олександрович (1802–1859)
Бечаснов Володимир Олександрович (1802–1859)

Після арешту декабристів Микола І наказав військовому міністру Татищеву розіслати у губернії запити: хто вони родом, звідки. Виявилося, що Товариство об’єднаних слов’ян об’єднувало українців Якова Андреєвича, Якова Драгоманова, Миколу Лісовського, Олексія Усовського, Івана Шимкова, Івана Горбачевського, Миколу Мозгалевського, братів Борисових, Івана Сухінова та Олександра Пестова, які були родом з Київської, Чернігівської, Полтавської, Херсонської та Таврійської губерній. Серед членів товариства були грек Павло Мозгана, німець Олександр Берстель, росіяни Веніамін Соловйов, Іван Кірєєв, Олексій Тютчев, Петро Громницький та інші. Поляки Юліан Люблінський, Микола Красницький. Дворяни Невенгловський, Островський, Скальмировський, Тадеуш (Фаддей) Жебрівський, Павло Головинський, Ольшевський були родом з Волинської губернії (Новограда-Волинського, Житомира, Радомишля).

Вигодовський Павло Хомич (1802–1881)
Вигодовський Павло Хомич (1802–1881)

Під час слідства було виявлено 43 особи, які проходили у справі Товариства об’єднаних слов’ян. Встановлено, що троє з них знали про Товариство, його наміри, але членами його не були. Таким чином, Товариство об’єднаних слов’ян нараховувало 39 активних членів.

У справі Товариства об’єднаних слов’ян проходив Яків Якимович Драгоманов. Родовід Драгоманових продовжився відомою сім’єю української інтелігенції: брат Якова — Петро був батьком відомого історика, доцента Київського університету Михайла Петровича Драгоманова — дядька Лесі Українки.

Яків Якимович Драгоманов (1801–1840)
Яків Якимович Драгоманов (1801–1840)

Яків Драгоманов вступив до Товариства об’єднаних слов’ян у 1824 році. Іван Горбачевський у своїх «Записках» згадує Якова Драгоманова, як одного з найактивніших членів Товариства. З кінця грудня 1825 р. у зв’язку із хворобою Я. Драгоманов перебував у шпиталі, і тільки це врятувало його від жорстокої розправи, яку вчинив цар над іншими декабристами.

Його було засуджено до ув’язнення в Петропавлівську фортецю на 3 місяці з наступним переводом до іншого полку під суворий нагляд полкового бригадного та дивізійного начальства. Невдовзі він тяжко захворів, звільнився з армії, але до самої смерті залишався під таємним наглядом поліції.

Слідство над декабристами було завершено на початку травня 1826 року.

До Сибіру було вислано 27 членів Товариства об’єднаних слов’ян. Розжалувано у солдати і відправлено на Кавказ — 2, переведено в інші полки з постійним наглядом — 5 і відправлено під нагляд поліції 7 осіб.

Веденяпін Олексій Васильович (1804–1847)
Веденяпін Олексій Васильович (1804–1847)

21 липня 1826 року перша партія в’язнів відбула до Сибіру, 26 липня за ними відправилися С. П. Трубецькой, С. М. Волконський та брати Борисови, потім і решта засуджених. Спочатку декабристи-каторжани працювали у кайданах на Благодатській копальні. Потім царський уряд, щоб посилити нагляд за усіма разом, зібрав декабристів у Читинському острозі, побудованому спеціально для них. Їх звезли з різних фортець, де вони відбували покарання до цього часу. У 1828 році тут вже було 73 в’язні. Сюди ж прибули і 8 жінок — дружин декабристів.

Влада, вирішивши зібрати їх разом під одним в’язничним дахом, щоб надійно було за ними стежити, сама того не підозрюючи, врятувала декабристів. Тут, у Читинському острозі, вони вчилися жити новим для них життям. Вони були разом! «Каземат зв’язав нас разом, дав опору один одному», — згадував Михайло Бестужев.

У вересні 1830 року декабристів-каторжан було переведено до нової в’язниці у Петровський Завод. Тут вони зуміли налагодити матеріальну взаємодопомогу, організували «казематську академію», де в’язні поповнювали свої знання з математики, філософії, військових наук, обговорювали наукові статті, вивчали іноземні мови. Про цей час Михайло Бєстужев писав: «Завод дав нам політичне існування за межами політичної смерті».

Киреєв Іван Васильович (1803–1866)
Киреєв Іван Васильович (1803–1866)

Тут, у Петровському Заводі в 1833 році помер член Товариства об’єднаних слов’ян Олександр Пестов. Йому виповнився лише 31 рік.

Із членів Товариства першими на поселення відбули Микола Лісовський та Павло Вигодовський — стихійний філософ-декабрист з селян, літературні праці якого були спалені тому, що навіть у казенному переказі жандармських чиновників (було вилучено 3588 аркушів!) думки його запалювали, закликали до боротьби проти царизму, за честь і гідність людини. У страшенних злиднях у віці 79 років він помер в Іркутській губернії. 55 років свого життя він провів у фортецях і в’язницях, на каторзі і засланнях — завжди під наглядом поліції, у незмінному званні державного злочинця.

Один із засновників Товариства об’єднаних слов’ян Юліан Люблінський був відправлений до Сибіру в грудні 1826 року. Після відбуття каторги йому визначено поселення — селище Тунка Іркутської губернії. Тут він знайшов свою долю — просту козачку Агафію Тюменцеву, яка поділила з ним увесь тягар життя висланця.

Лісовський Микола Федорович (1802–1844)
Лісовський Микола Федорович (1802–1844)

Після амністії 1856 року Ю. Люблінського поновили у правах з дозволом повернутися до Європейської Росії. Разом із дружиною та п’ятьма дітьми він повертається у Волинську губернію і оселяється у Славуті. У грудні 1872 року родина переїжджає до Петербурга. Але тут його переслідують матеріальна скрута та проблеми зі здоров’ям, підірваним каторжними роботами. 26 серпня 1873 року 75-річний Юліан Люблінський пішов з життя. Він залишив світлі спогади про себе — зразок непримиренності до насильства та несправедливості.

Братів Андрія та Петра Борисових — засновників Товариства об’єднаних слов’ян — було засуджено за І розрядом — до вічних каторжних робіт, за конфірмацією термін каторжних робіт було зменшено до 20, у 1832 році — до 15, у 1835 — до 13 років. Авторитет Петра ще більше виріс на каторзі, коли члени Товариства згуртувалися навколо нього. Під час щоденного спілкування вони ще краще пізнали та оцінили моральні якості, гідність і неабиякий розум свого політичного вождя. Він залишався для всіх «слов’ян» непорушним авторитетом, незважаючи на свій м’який характер. Петро був настільки поступливим та безвідмовним для всіх, що іноді важко було зрозуміти, як він міг заснувати таємне товариство. Але, попри усе, Петро Борисов був чудовим організатором і теоретиком, який широко, вільно та мужньо мислив. Про нього залишилось багато теплих спогадів тих, хто його знав.

Мозгана Павло Дмитрович (1802–1843)
Мозгана Павло Дмитрович (1802–1843)

Після відбуття каторги братів Борисових 1839 р. відправили на поселення в селище Підлопатки Верхнєудинського округу Іркутської губернії, у 1841 року перевели до селища Мала Разводна Іркутської губернії, що в п’яти верстах від Іркутська.

Петро Борисов відрізнявся від інших членів Товариства ще однією якістю — він мав задатки вченого-природознавця, володів чималими знаннями та навичками науковця. Разом з Андрієм вони на поселенні збирали та описували трави, колекціонували комах та метеликів, спостерігали за життям і поведінкою місцевих птахів і тварин.

Петербурзький ботанічний сад і Московське товариство дослідників природи отримали багато цінних ботанічних гербаріїв та колекцій, які зібрали брати-каторжники. У музеї декабристів у Новоселенгінську є стенд, на якому зберігається унікальна колекція метеликів, зібраних братами, та малюнки птахів і різних тварин, зроблені Петром. Саме він здійснив науковий подвиг: дванадцять років в умовах каторги — це єдиний випадок в історії світової науки! — тричі на добу безперервно, за будь-якої погоди, вів метеорологічні спостереження і записи, які не пропали даремно. Директор головної фізичної обсерваторії академік Вільд отримав і обробив його відомості. Пізніше у своїй науковій праці «Про температуру повітря в Російській імперії» академік сміливо з вдячністю послався на дослідження «політичного засланця Борисова». Петру Борисову належить праця «О происхождении планет», яка вказує на те, що він стояв на рівні сучасної йому науки.

Сухінов Іван Іванович (1796–1828)
Сухінов Іван Іванович (1796–1828)

Неодруженими прожили брати свій сибірський строк. Петро став моральною опорою та опікуном для хворого Андрія. Може, заради брата він не захотів змінити долю чи не зміг забути свою кохану Мальвіну Бородович з Новограда-Волинського. 30 вересня 1894 року, не доживши двох років до амністії, Петро раптово помер, можливо, від інфаркту або інсульту. Андрій, який, за словами І. Горбачевського, «был везде с братом», у розпачі покінчив життя самогубством.

Пам’ять про них, носіїв високих ідеалів, їх наукову та освітянську роботу серед місцевого населення передається в Сибіру з покоління в покоління. Петро та Андрій Борисови навічно увійшли до історії України, як борці за ліквідацію кріпосництва та самодержавства, за свободу і волю, незалежність та слов’янську єдність.

Шимков Іван Федорович (1803–1836)
Шимков Іван Федорович (1803–1836)

У 1885 році у віці 85 років у Москві помер останній член Товариства об’єднаних слов’ян Олексій Фролов. З 39 активних членів Товариства об’єднаних слов’ян до Сибіру було вислано 27, після амністії 1865 року живими в Сибіру залишилося тільки 8 осіб. П’ятеро з них повернулося на батьківщину (Люблінський, Веденяпін, Соловйов, Кірєєв, Фролов). Троє — Вигодовський, Горбачевський і Бечаснов — назавжди залишилися на поселенні. (Бечаснов та Горбачевський — за власним бажанням, Вигодовський — так і не пробачений царським урядом).

Багато міст Житомирщини пов’язано із декабристським рухом. Із Житомиром пов’язана діяльність декабристів Південного товариства П. І. Пестеля, С. Муравйова-Апостола, членів Товариства об’єднаних слов’ян П.Вигодовського, братів Борисових, І. Іванова.

У Новограді-Волинському у 1814–1816 роках неодноразово бував і служив командиром І бригади ІІ уланської дивізії, генерал-майор С. Г. Волконський — активний член Південного Товариства декабристів.

Фролов Олексій Пилипович (1804–1885)
Фролов Олексій Пилипович (1804–1885)

У Любарі містився штаб Охтирського гусарського полку під командуванням декабриста А. З. Муравйова. Член Товариства об’єднаних слов’ян шляхтич Тадеуш (Фаддей) Жебрівський — вихованець Любарського училища — був секретарем графа Ільїнського, часто бував у службових справах у Вільно. Через нього підтримувався зв’язок із польськими патріотами.

У Радомишлі стояв Алексопільський піхотний полк під командуванням декабриста Південного товариства полковника І. С. Повало-Шувайського. У період повстання Чернігівського полку до Радомишля приїжджав М. П. Бєстужев-Рюмін.

У Брусилові був розташований Кременчуцький піхотний полк, офіцери якого підтримували зв’язки з Південним товариством та Васильківською управою.

У Троянові квартирував Александрійський гусарський полк, яким командував Олександр Муравйов, активний член Південного товариства. У Баранівці, Канунах були розквартировані молоді офіцери — члени таємних товариств.

Заслуга декабристів була і у тому, що вони залишили нащадкам літературні, філософські, політичні, природознавчі роботи. Вони відкривали на поселенні школи, створювали бібліотеки, лікували людей, вводили нові сільськогосподарські та технічні пристрої.

Це про них сказав російський поет Микола Нєкрасов:

Пленительные образы! Едва ли
В истории какой-нибудь страны
Вы что-нибудь прекраснее встречали,
Их имена забыться не должны!
Декабристи в Читинському острозі (мал. Н.П.Рєпіна 1828–1830 рр.)
Декабристи в Читинському острозі (мал. Н.П.Рєпіна 1828–1830 рр.)
Джерело: Наумець Л. Новоград-Волинський — один із центрів декабристського руху / Ліна Наумець // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 219—236.


Коментарі

Василь
18-04-2012 06:26

все дуже зрозуміло)
дуже допомогло!!!

Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 39):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉