Олександр Провоторов, член Національної спілки краєзнавців України
Місто при синах князя Костянтина Острозького (1530–1608 рр.)
Як і батько — Костянтин Іванович Острозький, Ілля був оборонцем свого краю: 1530, 1531 і 1533
року він погромив на кордоні Волині «чамбули татарські», у 1534–36 рр.
брав активну участь у черговій війні між Литвою і Москвою. На цю війну Ілля
виставив найбільш добре споряджене військо.
Ілля також дуже часто знаходився при королівському дворі у
Кракові. Війна і життя при дворі відбирали у нього багато часу, потребували
уваги і вимагали дуже значних коштів. Тому зрозуміло, що про розвиток маєтків,
тем більш опікунських, у т.ч. Звяголя, не було й мови; цим він суттєво
відрізнявся від батька й брата. Можливо, така різниця була викликана різним
вихованням, адже батько і брат виховувались вдома матерями, Ілля ж з 11–12
років виховувався при королівському дворі.
Розірвавши давні, ще 1523 року заручини (за угодою між батьками і
з дозволу Папи Римського) з дочкою Єжі Радзивіла, Ілля невдало одружився з
Беатою Костелецькою, покоївкою королеви Бони, донькою старої коханки короля
Зигмунта І Старого. Це скандальне одруження викликало насмішки й образи Іллі з
усіх боків. У результаті він тяжко захворів і через півроку після одруження
помер (19 серпня 1539 р.).
Беата Костелецька-Острозька,
(1515–1576)
За протекцію коханця матері — короля у 1540 р. маєтки
Василя-Костянтина відійшли під опіку саме Беати, а не його матері Олександрі.
Це примусило Василя-Костянтина, не досягнувши 16-річного віку (коли він за
заповітом мав вступити у батьківську спадщину), дуже рано проявити свій
характер.
Весь 1541 р. Василь-Костянтин успішно боровся за достроковий
вступ у спадщину (перший вирок короля — 11 січня, останній «полюбовний»—
20 грудня). Крім того, він добився опіки над своєю, згодом сумнозвісною,
небогою Гальшкою Острозькою (народилась у січні 1540 р, вже після смерті
батька).
У лютому того ж 1541 р. Зигмунт І Старий наказав князю
Федору Сангушку оглянути «замки Костянтинови» і привести ці «окраїнні замки» до
ладу, у тому числі й в Звяглі, котрий ще належав Беаті Острозькій. Дерев’яні
замки потребували постійного ремонту: заміни гнилих і спорохнілих палей і
колод, обмазування їх вапном і глиною тощо. Незважаючи на постійні набіги
кримських татар, войти часто-густо нехтували своїми обов’язками щодо утримання
оборонних споруд у належному стані. Це знижувало обороноздатність не тільки
окремого замку, але й краю в цілому. Звісно, це викликало стурбованість
Зигмунта Старого.
Князь Ф. Сангушко був посланий на Волинь також для виділення
Беаті лише третини спадщини (за першим вироком). Після люстрації
Василь-Костянтин став повноправним власником Звяголя.
Острозький Василь-Костянтин Костянтинович, (1526–1608)
Василь-Костянтин Острозький (1526–1608) увійшов до історії як
провідник в Україні ідей Ренесансу і Європейської Реформації (її другої гілки).
Успішний і сміливий полководець, головний захисник і меценат православ’я, який
багато зробив у Литві й, в першу чергу, на її «українних землях» для розвитку
культури, освіти, охорони здоров’я, економіки, оборонного і сакрального
будівництва. Звісно, й у своєму Звягелі, володарем котрого він був 65 років.
У 1569 році Звяголь після Люблінської унії увійшов до складу Речі
Посполитої (тобто Польсько-Литовської федеративної феодальної республіки на
чолі з виборним королем). З цього року місто в документах почало іменуватися
«Звягель». У місті вже було дев’ять ринкових домів та чотири ремісники, всього
дворів було 161, населення складало майже тисячу осіб. Міщани обробляли 90
ланів та 70 городів.
Фрагмент мапи з «Опису Польщі і Литви Вацлава Городецького», виданого в Амстердамі 1570 року із зазначенням місцезнаходження Звяголя (Dzwihel)
У 1577 році домів ринкових було вже 19 та п’ять ремісників, але
різко зменшилася кількість «путних»: від 70 «путних» бояр до 15 «путних» слуг,
які отримали «службу» у навколишніх селах та в нових осадах.
В Україні XVI ст. «путними» називали усі категорії слуг, які
за право користування землею несли як власне путну (доставка відомостей та
листів), так і ясачну (господарче обслуговування замків) службу.
Але постійною загрозою були татари, через напади яких у 1578 році
населення різко скоротилось майже наполовину.
У 1582 році з’явилися перші відомості про існування у Звягелі
двох церков і двох борошняних кол, тобто одного-двох млинів. У документах під
цим роком згаданий звягельський підстароста Андрій Мерва.
Такий склад населення зберігався до 1589 року. У цей же час у
документах вперше згадується про наявність у місті вже двох млинів.
Щодо подій 1591–1593 років. З радянських часів в історичній
літературі «кочують», з суто ідеологічних мотивів, відомості про масову участь
звягельців у численних антифеодальних повстаннях. Чи брали участь звягельчани у
«національно-визвольних» змаганнях К. Косинського за Рокитнянську пустку з
білоцерківським — Я. Острозьким і черкаським — О. Вишневецьким
старостами? Змагання, в яке був утягнутий і В.-К. Острозький як київський
воєвода і батько Януша — безумовно тільки у складі посполітого рушення
Острозьких, у т.ч. й у битві під П’яткою. Щодо наступного
повстання під проводом гетьмана Г. Лободи і С. Наливайка — воно
взагалі залишило Звягель далеко від головних подій.
Князь Олександр Васильович
Острозький (1571–1603)
У 1596 р. протопіп Звягельський Микольський Софроній брав
участь у Брестському соборі.
Князь Іван (Януш) Васильович
Острозький (1585–1593)
У березні 1603 р. Василь-Костянтин поділив свої маєтності
між синами Олександром і Янушем. Але брати ще два місяця «чубились» між собою
за Острог. Справа майже дійшла до збройних сутичок. Лише у травні того ж року
володарем Звягеля став Олександр, волинський воєвода.
Такий же захисник православ’я, як і батько, він також зі своїм
швагром, зятем В.-К. Острозького, Кшиштофом Радзивіллом, віленським воєводою,
був провідником Віленської унії між протестантами і православними. Але 2 грудня
того ж 1603 р. він раптово помер у Тернополі. Деякі дослідники,
розглядаючи обставини його смерті майже одночасної з братом К. Радзивіллом,
висувають версію про їх отруєння.
У спадщину Олександра 15 травня 1604 р. вступила його вдова
Анна Острозька (Костка) (1575–1635). Ревна католичка, тісно пов’язана з
єзуїтами, вона втратила після смерті чоловіка й усіх своїх п’ятьох синів. За
свідченням сучасників, Анна Костка була добрим адміністратором своїх маєтків.
Не припинялись набіги татар: «1605 року татаре… ніжлі 5 крат були
і много людей побрали около Звягеля…».
Княжна
Софія Олександрівна Острозька-Любомирська (1595–1622)
29 лютого 1608 р. помер Василь-Костянтин. Він залишив онукам
спадщину їх бабусі — Софїї Тарнавської (великі маєтності у Малопольщі, у т.ч. і
Тарнув з ключем).
Джерело: Провоторов О. Новоград-Волинський — місто: Звяголь у складі
Великого князівства Литовського і Звягель під владою Речі Посполитої / Олександр Провоторов // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 41–84.
Коментарі
Наразі немає коментарів
Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки
|