Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Олександр Провоторов,
член Національної спілки краєзнавців України

Місто при синах князя Костянтина Острозького (1530–1608 рр.)

Як і батько — Костянтин Іванович Острозький, Ілля був оборонцем свого краю: 1530, 1531 і 1533 року він погромив на кордоні Волині «чамбули татарські», у 1534–36 рр. брав активну участь у черговій війні між Литвою і Москвою. На цю війну Ілля виставив найбільш добре споряджене військо.

Ілля також дуже часто знаходився при королівському дворі у Кракові. Війна і життя при дворі відбирали у нього багато часу, потребували уваги і вимагали дуже значних коштів. Тому зрозуміло, що про розвиток маєтків, тем більш опікунських, у т.ч. Звяголя, не було й мови; цим він суттєво відрізнявся від батька й брата. Можливо, така різниця була викликана різним вихованням, адже батько і брат виховувались вдома матерями, Ілля ж з 11–12 років виховувався при королівському дворі.

Розірвавши давні, ще 1523 року заручини (за угодою між батьками і з дозволу Папи Римського) з дочкою Єжі Радзивіла, Ілля невдало одружився з Беатою Костелецькою, покоївкою королеви Бони, донькою старої коханки короля Зигмунта І Старого. Це скандальне одруження викликало насмішки й образи Іллі з усіх боків. У результаті він тяжко захворів і через півроку після одруження помер (19 серпня 1539 р.).

Беата Костелецька-Острозька,
(1515–1576)
Беата Костелецька-Острозька, (1515–1576)

За протекцію коханця матері — короля у 1540 р. маєтки Василя-Костянтина відійшли під опіку саме Беати, а не його матері Олександрі. Це примусило Василя-Костянтина, не досягнувши 16-річного віку (коли він за заповітом мав вступити у батьківську спадщину), дуже рано проявити свій характер.

Весь 1541 р. Василь-Костянтин успішно боровся за достроковий вступ у спадщину (перший вирок короля — 11 січня, останній «полюбовний»— 20 грудня). Крім того, він добився опіки над своєю, згодом сумнозвісною, небогою Гальшкою Острозькою (народилась у січні 1540 р, вже після смерті батька).

У лютому того ж 1541 р. Зигмунт І Старий наказав князю Федору Сангушку оглянути «замки Костянтинови» і привести ці «окраїнні замки» до ладу, у тому числі й в Звяглі, котрий ще належав Беаті Острозькій. Дерев’яні замки потребували постійного ремонту: заміни гнилих і спорохнілих палей і колод, обмазування їх вапном і глиною тощо. Незважаючи на постійні набіги кримських татар, войти часто-густо нехтували своїми обов’язками щодо утримання оборонних споруд у належному стані. Це знижувало обороноздатність не тільки окремого замку, але й краю в цілому. Звісно, це викликало стурбованість Зигмунта Старого.

Князь Ф. Сангушко був посланий на Волинь також для виділення Беаті лише третини спадщини (за першим вироком). Після люстрації Василь-Костянтин став повноправним власником Звяголя.

Острозький Василь-Костянтин Костянтинович, (1526–1608)
Острозький Василь-Костянтин Костянтинович, (1526–1608)

Василь-Костянтин Острозький (1526–1608) увійшов до історії як провідник в Україні ідей Ренесансу і Європейської Реформації (її другої гілки). Успішний і сміливий полководець, головний захисник і меценат православ’я, який багато зробив у Литві й, в першу чергу, на її «українних землях» для розвитку культури, освіти, охорони здоров’я, економіки, оборонного і сакрального будівництва. Звісно, й у своєму Звягелі, володарем котрого він був 65 років.

У 1569 році Звяголь після Люблінської унії увійшов до складу Речі Посполитої (тобто Польсько-Литовської федеративної феодальної республіки на чолі з виборним королем). З цього року місто в документах почало іменуватися «Звягель». У місті вже було дев’ять ринкових домів та чотири ремісники, всього дворів було 161, населення складало майже тисячу осіб. Міщани обробляли 90 ланів та 70 городів.

Фрагмент мапи з «Опису Польщі і Литви Вацлава Городецького», виданого в Амстердамі 1570 року із зазначенням місцезнаходження Звяголя (Dzwihel)
Фрагмент мапи з «Опису Польщі і Литви Вацлава Городецького», виданого в Амстердамі 1570 року із зазначенням місцезнаходження Звяголя (Dzwihel)

У 1577 році домів ринкових було вже 19 та п’ять ремісників, але різко зменшилася кількість «путних»: від 70 «путних» бояр до 15 «путних» слуг, які отримали «службу» у навколишніх селах та в нових осадах.

В Україні XVI ст. «путними» називали усі категорії слуг, які за право користування землею несли як власне путну (доставка відомостей та листів), так і ясачну (господарче обслуговування замків) службу.

Але постійною загрозою були татари, через напади яких у 1578 році населення різко скоротилось майже наполовину.

У 1582 році з’явилися перші відомості про існування у Звягелі двох церков і двох борошняних кол, тобто одного-двох млинів. У документах під цим роком згаданий звягельський підстароста Андрій Мерва.

Такий склад населення зберігався до 1589 року. У цей же час у документах вперше згадується про наявність у місті вже двох млинів.

Щодо подій 1591–1593 років. З радянських часів в історичній літературі «кочують», з суто ідеологічних мотивів, відомості про масову участь звягельців у численних антифеодальних повстаннях. Чи брали участь звягельчани у «національно-визвольних» змаганнях К. Косинського за Рокитнянську пустку з білоцерківським — Я. Острозьким і черкаським — О. Вишневецьким старостами? Змагання, в яке був утягнутий і В.-К. Острозький як київський воєвода і батько Януша — безумовно тільки у складі посполітого рушення Острозьких, у т.ч. й у битві під П’яткою. Щодо наступного повстання під проводом гетьмана Г. Лободи і С. Наливайка — воно взагалі залишило Звягель далеко від головних подій.

Князь Олександр Васильович
Острозький (1571–1603)
Князь Олександр Васильович Острозький (1571–1603)

У 1596 р. протопіп Звягельський Микольський Софроній брав участь у Брестському соборі.

Князь Іван (Януш) Васильович
Острозький (1585–1593)
Князь Іван (Януш) Васильович Острозький (1585–1593)

У березні 1603 р. Василь-Костянтин поділив свої маєтності між синами Олександром і Янушем. Але брати ще два місяця «чубились» між собою за Острог. Справа майже дійшла до збройних сутичок. Лише у травні того ж року володарем Звягеля став Олександр, волинський воєвода.

Такий же захисник православ’я, як і батько, він також зі своїм швагром, зятем В.-К. Острозького, Кшиштофом Радзивіллом, віленським воєводою, був провідником Віленської унії між протестантами і православними. Але 2 грудня того ж 1603 р. він раптово помер у Тернополі. Деякі дослідники, розглядаючи обставини його смерті майже одночасної з братом К. Радзивіллом, висувають версію про їх отруєння.

У спадщину Олександра 15 травня 1604 р. вступила його вдова Анна Острозька (Костка) (1575–1635). Ревна католичка, тісно пов’язана з єзуїтами, вона втратила після смерті чоловіка й усіх своїх п’ятьох синів. За свідченням сучасників, Анна Костка була добрим адміністратором своїх маєтків.

Не припинялись набіги татар: «1605 року татаре… ніжлі 5 крат були і много людей побрали около Звягеля…».

Княжна
Софія Олександрівна Острозька-Любомирська (1595–1622)
Княжна Софія Олександрівна Острозька-Любомирська (1595–1622)

29 лютого 1608 р. помер Василь-Костянтин. Він залишив онукам спадщину їх бабусі — Софїї Тарнавської (великі маєтності у Малопольщі, у т.ч. і Тарнув з ключем).

Джерело: Провоторов О. Новоград-Волинський — місто: Звяголь у складі Великого князівства Литовського і Звягель під владою Речі Посполитої / Олександр Провоторов // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 41–84.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 29):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉