Місто у 1918 році: Німецька окупація

Докорінним чином ситуація у місті змінилася лише 8(21) лютого. О 13.00 годині у місто увійшли німецькі війська, які встановили на території України свій режим. «На Корецкой улице огромная толпа народа… Стоит германский броневик, дула его смотрят в небо. Возле него два германских солдата в красных фуражках. На броневике маленький флаг — красный, белый и черный цвета (германский). Тут же поодаль германский лейтенант — высокий и стройный — беседует с переводчиком, местным гражданином, в трех шагах денщик держал великолепную шубу и стакан кофе…». Вступ німців у Новоград-Волинський без бою був прямим наслідком брестських угод Радянської Росії та Центральної Ради з Німеччиною. Гноблення окупації відчувалося головним чином на селі, звідки німці енергійно вивозили продукти харчування до Німеччини. Такі дії викликали невдоволення селян окупаційним режимом. З міста після погромів вивозити було вже нічого, тому жителі Новограда-Волинського відносилися до німців більш лояльно.

Сприяли таким настроям і дії німецького коменданта, який невдовзі після заняття німцями міста відвідав міську управу і виказав невдоволення коливаннями цін у місті на предмети першої необхідності. Комендант не мав на увазі примушувати торгівців знижувати ціни, а лише наполягав на встановленні фіксованих цін. Управі було дано 3-денний термін на виправлення цінової політики.

Занепокоєний небажанням селян засівати поля німецький комендант Новограда видав таке голошення: «Из всех донесений ясно видно, что посев находится в опасности. Украинский Комиссар земледелия издал постановление относительно посева, но эти постановления недостаточно исполняются, поэтому еще раз настоятельно напоминается о необходимости посева, объявляется следующее:

Германский Командир Карпуза».

Разом з німецькими військами до міста та повіту почали повертатися волинські німці, яких царський уряд висилав до східних губерній Російської імперії на початку Першої світової війни. Їх земельні наділи роздавалися біженцям з Галичини, які в свою чергу втікали від австро-німецьких військ. Тепер з колишніх німецьких колоній, біженці-галичани масово йшли до німецького коменданта м. Новограда-Волинського за отриманням перепусток для проїзду до Галичини. Більшість з галичан за власним бажанням поверталися додому, інша частина і хотіла би залишитися на Волині, але на ці землі почали претендувати попередні господарі. До того ж, на боці німців-волинян були окупаційні війська.

У Звягелі німецька влада не лише відстоювала свої інтереси, але й намагалася покращити рівень життя місцевого населення. Так, німецька комендатура поставила клопотання перед міською думою про освітлення міста електричними ліхтарями.

На одному з водяних млинів німцями була встановлена невелика динамо-машина. Електростанція обслуговувала здебільшого потреби окупантів. Але невдовзі багатьом жителям міста (декому навіть примусово!) провели в квартири електричне світло, яке замінило гасові лампи.

Жилося німцям досить добре. До них із симпатією відносилася місцева інтелігенція. У вересні у міському кінотеатрі відбувся вечір, присвячений закінченню курсів вчителів української мови. Після виконання українського гімну, «выслушанного публикой, украинцами и немцами стоя», хором був виконаний ряд українських народних пісень, що мало великий успіх. Були виконані сольні номери, у тому числі на роялі; відбулися танці. Особливо сподобалася жваво розіграна українська п’єса «Мушка». На вечорі були присутніми майже усі німецькі офіцери і багато нижніх військових чинів гарнізону. Отже, відносини між німцями та місцевим населенням були досить щирими.

7 березня повітовий комісар Донець звернувся до міської управи з пропозицією створити загін міліції з 20 осіб для охорони міста. Кошти на утримання міліціонерів передбачалося зібрати за рахунок податків з населення.

22 березня отамана Літвінова усунули від влади у Новограді-Волинському і направили на війну з більшовиками. Наказом Губернського головного коменданта Волині 8 квітня 1918 року повітовим комендантом Новограда-Волинського було призначено Андрiєвського, до його вступу на посаду обов’язки коменданта тимчасово виконував Ржаннiков.

Поступово у місті почала відновлюватися діяльність громадських організацій. 11 квітня в міському театрі відбулися загальні збори членів Новоград-Волинського кредитно-ощадного товариства, яке існувало 13 років і нараховувало 1800 членів.

У цей же час Рада міністрів виділила Міністерству шляхів сполучення 68000 руб. для замощення дороги від залізничної станції до центра міста. Місцева влада затвердила кошторис міста на 1918 рік у розмірі 2986904 крб. 59 коп. Кошторис 1917 р. складав 460616 крб. 45 коп.

Про відносини гайдамаків до євреїв красномовно свідчать спогади місцевого жителя Й. Фельдмана: «Мне запомнился эпизод, происшедший в канун православной Пасхи 1918 года, около нашего дома на Соборной улице. Я стоял рядом с мамой и нашей соседкой, глядя на людей, проходивших в собор на богослужение. Вдруг около нас остановились 2 гайдамака. Один из них еле держался на ногах, другой, потрезвее, держал его под руку. Пьяный гайдамак крикнул матери, заплетаясь: «Завтра, в первый день пасхи, мы всем жидам головы снимем…!» Его, более трезвый товарищ, пытался оттащить его… Но тот, все время поправляя папаху с длинным колпаком, продолжал кричать что-то угрожающее, оскорбительное…».

1 травня у службових справах до Новограда прибув губернський комісар. 7 травня — Волинський губернський староста Д. Ф. Андро. Перш за все вони цікавилися загальним станом у місті і повіті. Владі було чого хвилюватися за стан у повітах. Ситуація при німцях хоча й покращилася, але чисельні банди дезертирів тероризували жителів міста. У ніч на 29 травня в Новограді-Волинському біля 60 невідомих напали на пороховий і збройний погреб, забрали зброю та порох і зникли. Дрібні порушення громадського спокою відбувалися мало не щотижня. У липні міським головою був Ржанніков, у вересні на цю посаду був призначений I. С. Теодорович.

Революція в Німеччині змусила німців у листопаді 1918 року вивести свої війська з України. У німецькій військовій частині, що стояла в Новограді-Волинському, було створено раду солдатських депутатів, яка випустила звернення до війська з закликом підтримувати порядок, зберігати повний спокій i виконувати накази свого командування. Рада, у першу чергу, повинна була вирішувати питання про евакуацію німецьких установ i майбутній виїзд німецьких військ з Волині додому. Містом пішли слухи, що евакуація німецького війська триватиме 3–4 тижні, доки не буде досягнуто згоди між Німеччиною і УНР.

На початку грудня, коли відбувалися сутички між військами Директорії і Гетьманату, обстановка у місті залишалася спокійною. Тимчасово, до прибуття нової республіканської влади, Новоград-Волинський знаходився в руках міського самоврядування. Демократична дума, яка була розпущена, відновлена у своїх правах. У місті було організовано лігу громадської безпеки з громадян, які несли охорону міста вдень і вночі. Всі гетьманські заклади скасовано. У першу чергу розпустили земельні комісії. У місті населення проявляло великий інтерес до газет, яких майже не було. За привезені газети платили великі гроші. З сіл повіту прибували чисельні селянські загони, які готові були стати у ряди військ Республіки для захисту самостійності України. До приходу республіканських військ містом і повітом керував головнокомандувач Рівненського повіту генерал Чистяков. Пізніше, під час зайняття м. Рівного, його було заарештовано.

12 грудня влада у Звягелі без будь-яких ексцесів перейшла до Директорії — уряду Української Народної Республіки. Новим повітовим комісаром був призначений І. М. Виговський. Німецькі війська залишили місто і прямували через Рівне на ст. Голоби.

Наприкінці 1918 року через Волинь почали проходити тисячні партії військовополонених. Для них на вокзалах Новограда-Волинського, Рівного, Луцька, Дубно, Коростеня та інших міст Волині волинським земством були відкриті пункти харчування та створені медичні загони. На кожному пункті харчування щоденно знаходилося по 8–10 тисяч осіб.