Кам’яний вік

Складний і довготривалий шлях пройшов з того часу, як на планеті Земля зародилось життя. За ці часи неодноразово мінявся клімат, рослинний та тваринний світ. Проходили значні еволюційні зміни антропоморфних мавп, що привели до появи найдавнішої людини. З моменту виділення людини з тваринного світу, виготовлення перших знарядь праці з дерева, каменю та кістки, починається історія людського суспільства на Землі. Найдавнішою людиною, яка мешкала у прадавні часи на території України, слід вважати архантропа. Архантроп ще відомий під назвою — Людина вміла.

Кам’яний вік вчені поділяють на ПАЛЕОЛІТ — давній кам’яний вік, МЕЗОЛІТ — середній кам’яний вік та НЕОЛІТ — новий кам’яний вік.

Палеоліт

Палеоліт — найдавніший період розвитку людства. За цей період пройшов значний розвиток матеріальної культури. Палеоліт почався з виникнення найдавнішої людини та знарядь праці, які виготовлялися нею з каменю. Відповідно до техніки обробки кам’яних знарядь праці, особливостей господарської діяльності первісної людини та її фізичного розвитку, вчені поділяють палеоліт на три етапи: ранній, середній, пізній.

Архантроп

Ранній палеоліт тривав від 1,5 мільйонів до 150–110 тисяч років тому та розділявся на олдувайську та ашельську археологічні епохи. За час раннього палеоліту змінився клімат. Протягом олдувайської епохи та на ранньому етапі ашельської клімат був субтропічним, відповідним був й рослинний та тваринний світ. Наприкінці ашельської епохи через льодовик, який наступав з півночі, відбулися суттєві зміни у природному середовищі. Рісько-Дніпровське зледеніння захопило північно-східну частину нинішньої Житомирщини, решта території краю опинилася у прильодовиковій зоні. Льодовик змінив місцеві ландшафти. На території краю з’явилися шерстисті носороги, бізони, вівцебики, мамонти, північні олені та інші тварини. Разом з льодовиком, що змінив природне середовище, на терен краю з Центральної Європи переселяються найдавніші люди — архантропи.

Ашельські рубила з Житомирської стоянки

Єдина пам’ятка ашельської епохи на теренах краю — Житомирська стоянка первісної людини, яку можна датувати приблизно 150–110 тисяч років тому, за аналізом знайдених на ній біля тисячі примітивних знарядь праці. Стоянку було відкрито у 1958 році житомирським краєзнавцем В. О. Місяцем у с. Городище Черняхівського району, на високому пагорбі лівого берега р. Свинолужки в урочищі Лиса гора, що за 15 км від м. Житомир. Під час розкопок археологами були знайдені проколки, ножі скребачки, гостроконечники, рубила, колуни. Рубило — універсальне знаряддя праці раннього палеоліту — використовували для рубання дерева, розколювання кісток, копання землі, як зброю на полюванні. Ця стоянка найдавніша не тільки на території області, а й відноситься до тих місць, звідки первісна людина почала освоювати землі України.

Ашельські стоянки розділяються на тимчасові стоянки мисливців та базові, де добували кремінь. Первісні мисливці спільно полювали на великого звіра, збирали плоди, їстівні корінці, ягоди. Первісні люди оселялися на відкритій місцевості та у печерах.

Середній палеоліт тривав від 110 до 40–35 тисяч років тому, що відповідало археологічній епосі мустьє. У цей час давня людина удосконалювалася фізично, стала на ступінь розумово вищий. На зміну архантропу прийшов палеоантроп (неандерталець). Людина навчилася добувати вогонь за допомогою двох шматків кременю, завдяки чому могла зігрітися, захиститися від звіра та вживати більш якісну смажену їжу. Неандерталець далі удосконалив знаряддя праці. Гостроконечник і скребло витіснили рубило. Гостроконечник використовувався як сокира, зброя та предмет різання і проколювання. У побуті і надалі використовувалися рубила, проколки, долота, різці.

1 — неандертальська людина, її печерне сховище та промислові тварини (печерний ведмідь і мамонт); Креміневі знаряддя з мустьєрських стоянок (2–5 — гостроконечники; 7, 8 — скребла; 6, 9 — відщепи)

Епоха мустьє від ашельської відрізняється великою кількістю знарядь праці, виготовлених з відщепів. З’явилися загострені з двох боків листоподібні наконечники. Виготовлялися набори кам’яної зброї для різних робіт.

Неандертальці селилися поблизу води. Стоянки були базові на відкритій місцевості, тимчасові та довготривалі. Полювання було колективним. Люди використовували ловчі ями, заганяли тварин в обриви. Одяг виготовляли із хутра та шкіри дрібних тварин. Шкіра великих тварин використовувалася для будівництва житла. Житло споруджували зі стовбурів та гілок дерев, кісток великих тварин.

На території Житомирщини відомо 15 середньо-палеолітичних стоянок: у Володарськ-Волинському, Малинському, Лугинському, Черняхівському, Коростенському районах.

Пізній палеоліт датується від 40 до 35–10 тисяч років тому. У цю добу поширилося зледеніння. Лісостеп північних районів України змінився тундрою. Остаточно сформувався фізичний та антропологічний тип людини — Homo sapiens (людина розумна). Деякі вчені вважають, що у пізньому палеоліті з’явилась людина нового типу — кроманьйонець.

Людина пізнього палеоліту інтуїтивно трималася річок, які практично були єдиними шляхами, біля них завжди тримався звір. Стоянки пізнього палеоліту розташовувалися у місцях залягання кременю. Кремінь був основною сировиною для виготовлення знарядь праці.

Реконструкція житла первісної людини різних періодів палеоліту

Бізон

Пам’яткою пізнього палеоліту на Житомирщині є Радомишльська стоянка. Вона була відкрита В. О. Місяцем у 1956 році, розкопки протягом кількох років проводила експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом І. Г. Шовкопляса. Це найбільш рання пам’ятка пізнього палеоліту не тільки на Житомирщині, а й в усій Східній Європі. На стоянці виявлено залишки шести невеликих наземних жител типу чумів північних народів, на їх місцях збереглися скупчення кісток мамонтів, з яких викладали стіни будівлі. Каркас будували із жердин, верх покривали шкірами. Тут знайдені нові види знарядь праці: різці для обробки дерева та кісток, скребки на пластинах і відщепах для обробки шкіри тварин, ножеподібні пластини, скребла і гостроконечники. Переважна більшість знайдених кісток належала мамонтам (від 46 особин). Траплялися поодинокі кістки північного оленя і коня.

Первісний бик

Провідною галуззю господарства лишалося мисливство, яке забезпечувало людей висококалорійною їжею. Територія краю була густо вкрита лісами. Незліченні стада мамонтів з могутніми бивнями, шерстисті носороги, бізони, вівцебики, олені та інша звірина бродили зеленими, болотистими луками повноводних річок. Полювання було колективним, потребувало особливих навичок. На пересіченій місцевості полювали облавами, використовували ловчі ями.

Мамонт

Полювання на великих звірів примусило первісних людей об’єднувати свої зусилля. Таким чином відбувся процес зародження родової общини. Основу суспільства складав рід. Члени роду разом здобували все необхідне для життя, разом і споживали. Жінці належала провідна роль у роді. Родовий лад був материнським — матріархатом. Кілька общин, об’єднавшись разом, утворювали племінні союзи. Це перша в історії людства система суспільних відносин.

Пізньопалеолітичні поселення 15–12 тисячної давності виявлені в нинішньому Овруцькому районі Житомирської області, у селах Довгиничі, Збраньки, Клинець, Шоломки, у Черняхівському та Радомишльському районах. Пізньопалеолітична людина винайшла одяг, житло, займалася мисливством, збиральництвом, навчилася добувати вогонь. Виникла родоплемінна організація та первісне мистецтво, яке було пов’язано переважно з мисливською магією.

Полювання на мамонта

Мезоліт

Мезоліт — середній кам’яний вік датується Х–VII тис. років до н. е. У цей період поступово змінюється клімат, фауна, флора, відступає льодовик. Пізньопалеолітичні тварини — північний олень, вівцебик, шерстистий носоріг — зникають. Вимирання повільного звіра привело до кризи у полюванні. Для здобування полохливих птахів та швидкого звіра (коня, кабана, лося, благородного оленя, вовка, лисиці та ін.) потрібна стала нова зброя. Первісні мисливці винайшли лук зі стрілами, плетені сіті для ловлі риби та тенета на птахів. Щоб полювати на швидкого звіра, людина приручила вовка. Потреба у колективному полюванні відпала.

Пам’ятка прадавніх часів — «Кам’яний гриб» на східній околиці Новограда-Волинського

Важливою рисою мезоліту в Україні є поширення мікролітів — дрібних відщепів і пластин. Вони застосовувались як проколки, різці, скребки та наконечники для стріл. Для спорудження житла з дерева винайдені макроліти — кам’яні знаряддя праці великих розмірів та перші сокири.

У період мезоліту виник найдавніший транспорт — водний. Мисливське господарство перестало бути основою первісного суспільства. Основу суспільства мисливців складала парна сім’я. Кілька сімей утворювали общину. Виникла необхідність переходу від привласнюючих форм господарства — збиральництво, рибальство, полювання до відтворюючих — землеробства та скотарства.

Мезолітичні поселення на території Житомирщини виявлені поблизу Коростеня, Овруча, у Володарсько-Волинському, Народицькому, Олевському районах — всього понад 40 пам’яток.

Неоліт

Неоліт (у перекладі з давньогрецької — новий кам’яний вік) — остання епоха кам’яного віку, тривав з VІ до ІV тисячоліття до нашої ери. На теренах сучасної Житомирщини відомо більше 130 пам’яток цієї епохи. Племена селилися на берегах річок Гнилоп’яті, Тетерева, Ужа, Злобича, Норині, Уборті.

Найважливішою рисою неоліту вважається утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес називається ще «неолітичною революцією», у ході якої суспільство сформувало стадо свійських тварин у складі великої і дрібної худоби та свиней. Крім худоби утримували собак, що допомагали мисливцям полювати та охороняли худобу і житло від хижаків.

Вирощувалися пшениця, ячмінь, просо та горох. Земля оброблялася мотиками, що виготовлялися із кісток та рогів тварин. Врожаї збиралися за допомогою серпів або ножів у дерев’яній або кістяній оправі. Зерно, яке зберігалося у земляних ямах, мололося за допомогою кам’яних зернотерок.

Однією з важливих рис неоліту було виробництво керамічного посуду, який став новим штучним продуктом. Жителі краю виліплювали гостродонний посуд різних розмірів, це надавало можливість зберігати воду і продовольчі припаси. Такий посуд легко було встановлювати у пісок чи між камінцями, розпалювати вогонь та варити їжу.

Ще одним новим видом виробництва стало прядіння, яке спонукало до винаходу першого малого колеса — прясла, що слугувало маховичком і валиком для веретена. Поряд з прядінням виникло ткацтво, було створено ще один штучний продукт — тканину.

Подальшого розвитку набув водний транспорт та виник наземний — лижі, сани та волокуші. Худоба стає не лише джерелом м’яса, кістки та рогу, а й тягловою силою.

Досягнення неоліту прискорили перехід до осілого способу життя.