Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Валентин Вітренко,
член Національної спілки краєзнавців України

Леонід Коган,
краєзнавець

Самодержавна політика русифікації і загострення соціально-політичної кризи у першій половині 60-х років ХІХ ст. на Волині

На початку другої половини XIX ст. царське самодержавство, окрім польського питання, зустрілося на Правобережжі з проблемою життя і розвитку інших етнічних меншин. Насамперед місцева влада намагалася впорядкувати проживання у Південно-Західному краї єврейського етносу.

Переважна більшість євреїв міста і повіту знаходилися під впливом релігійно-містичного напрямку, відомого під назвою хасидизм, що значить благочестя. Засновником цього напрямку, яке мало народні витоки, був знахар Ізраїль Баал Шем-Тов (скорочено Бешт). Завоювавши велику популярність серед простої єврейської маси, Бешт, якого після смерті визнали за святого, невдовзі мав гарячих послідовників. Зокрема у Новоград-Волинському повіті ними були Яаков Йосеф у м. Полонне, Пінхас у м. Корець та інші. Виникнення та розвиток хасидизму слід пов’язувати із реакцією народних єврейських мас на ставлення польської та російської влади до євреїв як до людей другого сорту, про що свідчать численні факти обмеження політичних і громадянських прав цього етносу в тогочасному суспільстві.

Четвертий звягельський цадик Шльома Гольдман (1869–1945). Фото початку ХХ ст.
Четвертий звягельський цадик Шльома Гольдман (1869–1945). Фото початку ХХ ст.

У м. Новоград-Волинський тривалий час існувала так звана звягельська династія євреїв-хасидів, початок якої поклав один із синів відомого магіда (проповідника) із Золочева Ієхіля Міхеля Голдмана, який згодом став цадиком (праведником) під ім’ям Мойше Гольдман (?–1837). Після його смерті наступним цадиком став син Ієхіль-Міхель Гольдман (1788–1856), залишивши після себе третім звягельським цадиком сина Мордехая Гольдмана (1825–1900). Четвертий звягельський цадик Шльома Гольдман (1869–1945) у 1925 році переселився до Палестини, де виникли нові покоління династії звягельських цадиків.

Хасиди вважали цадиків всемогутніми. Люди йшли до нього за порадами і благословенням. Цадик вважав усіх євреїв за рівних: багатих і бідних, грамотних і неграмотних. Хасиди обов’язково відвідували свого наставника в суботу і святкові дні, слухали під час трапез його повчання, разом з ним співали релігійні гімни. З цадиками радилися стосовно сімейних проблем і торгових справ, хвороб та інших нещасть. Частину отриманих від прихожан коштів цадик дарував євреям-біднякам. До цадиків зверталися за порадами навіть місцеві християни.

Віруючі хасиди віддавали почесті своїм цадикам навіть після їх смерті. Над могилами цадиків споруджувався склеп, до якого стікалися маси віруючих для поклоніння. Хасиди вірили, що душі померлих наставників здатні впливати на земне життя і попереджати нещастя. До середини ХХ ст. на колишньому старому єврейському кладовищі у Малому Гутинському провулку (вул.Коцюбинського) стояла усипальниця першого звягельського цадика Мойше Гольдмана. До нинішнього часу збереглися могили померлих Новоград-Волинських цадиків Ієхіля-Міхеля та його сина Мордехая на території старої частини єврейського кладовища (на вул. Коростенській — автор).

Могили Звягельських цадиків. Фото 2009 року
Могили Звягельських цадиків. Фото 2009 року

19 лютого 1861 року (ст. стиль — автор) цар Олександр II (1818–1881) підписав «Маніфест про відміну кріпосного права» та «Положення про селян, які звільняються від кріпосної залежності», що складалося із 17 різних законодавчих актів. Вказані документи закріпляли за селянами Правобережної України, в тому числі Волині, всю землю, якою вони користувалися відповідно до інвентарних правил 1847 і 1848 рр.

Відміна кріпосного права характеризувалася непослідовністю і незавершеністю однієї із головних реформ XIX ст. у Російській імперії. Серед переважної більшості сільської маси реформа викликала розчарування і невдоволення, що виливалися у виступи сільської бідноти. Зокрема, 20 жовтня 1866 року (ст. стиль — автор) поміщиця Уварова повідомляла генерал-губернатора, що під час заворушень селяни хазяйнували у її маєтку, наче у своєму власному і не відбували ніяких повинностей. Через деякий час вона ж сповіщає Волинському губернаторові про те, що «...Селяни, кимось підбурювані, дедалі наполегливіше заявляють про своє право на мої власні землі».

Влада з метою стабілізації ситуації заохочувала до переселення німців, причому як з Німеччини, так і з території Царства Польського. Згідно із законом 1867 року особи протестантського віросповідання були зрівняні на Правобережній Україні в правах з особами російського православного походження щодо купівлі землі. Царська влада намагалася утворити на території генерал-губернаторства мережу німецьких сіл, населення яких було б завжди лояльне до самодержавства, тому заохочувала переселенців до їх заснувань. Купуючи землю в залежності від її якості за 10–16 царських карбованців за десятину, німці селилися не лише на хуторах, але й утворювали поселення-колонії, де обов’язково будували кірху та школу. Позитивним наслідком німецької колонізації на Волині було виникнення нових сільськогосподарських площ на лісових та заболочених місцях, утворення нових шляхів, активне впровадження в сільське господарство механізації та продуктивних технологій у землеробстві, садівництві, тваринництві і бджільництві. Розвивалися нові ремесла, що пожвавило конкуренцію щодо кустарів-євреїв та корінного населення, яке займалося кустарними промислами.

На початку 60-х років з метою реалізації аграрної реформи і обмеження польського землеволодіння у краї був заснований інститут мирових посередників, що було використано генерал-губернатором для протегування висуненню на ці посади відставних російських офіцерів та збільшення платні місцевим чиновникам на державній службі. Так, мировим суддею-посередником Новоград-Волинської округи було призначено учасника Кримської війни, відставного флотського лейтенанта Гаврила Дмитровича Чаплинського.

Лист П.А.Косача до В.Б.Антоновича,
присвячений краєзнавству Звягельщини
Лист П.А.Косача до В.Б.Антоновича, присвячений краєзнавству Звягельщини

З метою пришвидшення декласування польської шляхти в губерніях був збільшений кількісний склад поліції та додатково 30 київських чиновників православного віросповідання призначені мировими посередниками і головами повітових з’їздів. Таким чином головою Новоград-Волинського повітового з’їзду мирових посередників, а пізніше і повітовим предводителем дворянства, став П. А. Косач, який прибув до міста 14 серпня 1866 року (ст. стиль — автор). Генерал-губернатор добився, аби чиновники та військові, що показали старанність на службі, могли за пільговими цінами придбати маєтності бунтівників, які були передані до казни. Завдячуючи цьому, Петро Антонович придбав у найближчі роки чимало сотень десятин землі, потурбувавшись таким чином про майбутнє своїх дітей. Земля здавалася ним в оренду, або поступово продавалася, гроші витрачалися на потреби сім’ї.

Архівні документи свідчать про приятельські стосунки між Г. Д. Чаплинським і П. А. Косачем. Обидва були 30 січня 1874 року (ст. стиль — автор) боярами на весіллі молодшого чиновника для особливих доручень при Кам’янець-Подільському губернаторові, колезького реєстратора К. І. Тимашевського. Серед хрещених доньки Г. Д. Чаплинського, яка народилася у липні 1873 року і охрещена в міському Преображенському соборі 21 числа того ж місяця з іменем Варвара, була «голови мирового з’їзду Петра Антоновича Косача дружина Ольга Петрівна». П. А. Косач і його дружина, українці за походженням, були освіченими людьми, які підтримували добрі стосунки з громадянами російської і польської національностей і створювали позитивний авторитет існуючій владі. В той же час подружжя Косачів активно займалося краєзнавчою, просвітницькою діяльністю в повіті, гуртуючи навколо себе свідомих українських та російських інтелігентів.

Отже, царській адміністрації Південно-Західного краю під час боротьби з поляками в середині XIX ст. вдалося ефективно використати українське селянство, дворянство та інтелігенцію, протиставити польському єврейський та німецький етноси. Ефективно використовувалися війська, карально-репресивні органи та Руська православна церква.

Джерело: Вітренко В. Новоград-Волинський у складі Російської імперії / Валентин Вітренко, Леонід Коган // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 85–218.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 41):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉