Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Валентин Вітренко,
член Національної спілки краєзнавців України

Леонід Коган,
краєзнавець

Розвиток освіти у Новограді-Волинському та повіті. Кінець ХVIII — перша половина ХІХ століття

Царський уряд намагався організувати народну освіту на Правобережній Україні у проросійському дусі і тим самим послабити можливі прагнення поляків та українців до незалежності, попередити зумовлені цими прагненнями активні політичні виступи. У місті Житомирі, як губернському центрі, мала бути гімназія, у повітових центрах створювалися повітові училища. У них мали право отримувати освіту лише діти дворян, багатого купецтва, офіцерства та чиновників. До трикласних повітових училищ приймалися діти не лише місцевих дворян, але й купців, ремісників та інших міських жителів; училища були основною базою для підготовки майбутніх гімназистів. І лише в однорічних парафіяльних школах-училищах могли навчатися діти нижніх чинів, та й то за умови, що батьки змогли б заплатити за навчання. За прийнятим 1804 року Статутом дітей кріпосних селян не дозволялося приймати до гімназій.

У парафіяльних училищах навчальні програми були надзвичайно спрощеними і зводилися до забезпечення учнів знаннями щодо читання, елементарного рахування і письма. Велика увага приділялася насамперед вивченню Закону Божого, церковних книг, історії християнської церкви, арифметики, письма. Учні також вивчали основи історії, географії та класичної літератури. Поруч із дітьми з католицьких сімей у таких школах навчалися православні діти і навіть діти місцевих іудеїв. Разом з тим матеріальна база парафіяльної освіти на Волині була дуже слабкою: більшість приміщень парафіяльних шкіл були непристосовані до навчання, бракувало елементарних підручників та наочного приладдя, частина викладачів досить поверхово знали світські предмети, які викладали. У Новограді-Волинському перша парафіяльна школа згадується у 1808 році. У ній викладав місцевий католицький священик і навчалося 9 учнів. У 1825 році відкрито парафіяльну школу при місцевому парафіяльному храмі. У ній навчалося 25 учнів — діти дворян, місцевих чиновників та офіцерства.

У 1832 році у Новоград-Волинському повіті нараховувалося 1223 дворян, 4890 дрібних шляхтичів, понад 1700 купців, які прагнули дати своїм дітям відповідну до свого становища і часу якісну освіту, з чим неодноразово зверталися до повітової і губернської влади. Існуюча у місті парафіяльна школа не могла їх влаштувати.

Утворення світського училища в Новограді-Волинському проходило в складних політичних умовах, викликаними поразкою Листопадового польського повстання і розгортанням з боку царської влади репресій проти його учасників. Як наслідок репресивних заходів проти діючої на Правобережній Україні, та, зокрема, у Новоград-Волинському повіті, польської системи освіти у 1832 році була офіційно закрита Любарська василіанська школа. Обладнання її кабінетів (зокрема фізичного) було передано до Житомирської чоловічої гімназії, шкільна бібліотека перевезена до Києва і започаткувала бібліотеку утвореного невдовзі Київського університету Святого князя Володимира. Частині учнів пропонувалося продовжити навчання в повітовому училищі м. Новоград-Волинський, що створювалося замість ліквідованого навчального закладу.

29 квітня 1832 року (ст. стиль — автор) було дано офіційну згоду на відкриття у місті Новоград-Волинський повітового чотирикласного та приходського трикласного училищ. 12 жовтня того ж року підписаний лист міністра народної освіти, яким стверджується прийняте рішення про переведення училища із Любара в Новоград-Волинський та утворення на його базі повітового дворянського училища, якому підпорядковувалися ще сім приходських училищ Волинської губернії, зокрема, у самому Новограді-Волинському, містечках Полонному, Степані, Топорищах, Троянові та в деяких інших.

У Житомирському державному архіві зберігається лист від 1 травня 1833 року (ст. стиль — автор) Новоград-Волинського повітового предводителя дворянства до віце-губернатора Волинської губернії, у якому сповіщалося, що «…больше двух тысяч дворян в городе и уезде не имеют средств воспитывать своих детей. Поэтому следует открыть в городе Новоград-Волынске уездное дворянское училище, на которое по распоряжению Министерства финансов отпущенная сумма уже находится в уездном казначействе».

Царська влада запроваджувала курс на суттєве обмеження права отримання на місцях дітьми із католицьких та греко-католицьких сімей початкової і середньої світської освіти під патронатом католицької церкви. Місцева влада, більша частина представників якої складалася з польсько-української шляхти, змушені були виконувати державну програму витіснення католицизму із світських шкіл і заміну його російським православ’ям. Тривалий час у 30–40-х р. ХІХ ст. почесним наглядачем Новоград-Волинського повітового (згодом дворянського) та приходського училищ був місцевий предводитель дворянства Хома Антипович Врочинський, римо-католицького віросповідання, який мав за плечима п’ятикласне повітове училище. Штатним наглядачем училищ був росіянин Григорій Андрєєв, православного віросповідання, із обер-офіцерської сім’ї, який закінчив Харківську гімназію.

8 січня 1836 року (ст. стиль — автор) Новоград-Волинське повітове чотирикласне училище було перейменоване у дворянське повітове училище, що значно підвищило статус отриманої його випускниками освіти. У місті стояв військовий гарнізон, переважна більшість офіцерів та їх дітей були православного віросповідання, як і деяка частина місцевого чиновництва. На організацію дворянського повітового училища казна відпустила 2150 карбованців сріблом. Для цього ж було залучено кошти ліквідованих католицьких і уніатських храмів, релігійних громад і монастирів та цільові пожертви населення. Зокрема, на потреби переведеного із Любара училища пожертвувано було 375 карбованців, суму на той час немалу. Приходське училище також утримувалося за рахунок ліквідованих на Волині уніатських храмів і, частково, за рахунок коштів місцевого костьолу, який щорічно виділяв для нього 45 карбованців. 100 карбованців сріблом виділяла на приходське училище Новоград-Волинська міська дума.

Спеціальних будинків для обох училищ за браком коштів тоді не будували, приходилося наймати будівлі за відповідну плату у багатих городян. Отож обидва училища, приходське і повітове, знаходилися в будинку чиновника 7-го класу Бєлого; за наймане приміщення казна платила його власнику за кожний навчальний заклад відповідно 300 і 160 карбованців сріблом.

За штатним розкладом повітове приходське училище мало штатного наглядача (ним був одночасно штатний наглядач повітового дворянського училища), одного вчителя, який читав основні світські предмети, помічника учителя і законовчителя. До училища приймалися діти віком від 7-ми до 12-ти років, навчання тривало 3 роки. Як правило, серед учнів були лише хлопчики. Повітове приходське училище готувало поповнення для повітового дворянського училища. Тут давалися елементарні знання з арифметики, читання, письма і Закону Божого. Навчання було платним та тривало шість днів на тиждень, з 8.00 до 17.00 години. Неділя була вихідним днем. У розкладі стояли дві пари уроків до обіду і дві пари уроків після обіду; один урок тривав 45 хвилин, пара уроків — 90 хвилин. Перерву сповіщав мідний дзвоник, який давав за наказом вчителя технічний працівник (сторож — автор). Щотижня молодші учні мали 4 пари арифметики, 4 — читання, 4 — Закону Божого, 2 — читання рукописів, 6 — письма і 2 — читання Біблії. Усі предмети викладав один вчитель, йому допомагав помічник, Закон Божий читали місцеві священики. Причому «батюшка» з міської православної церкви проводив заняття для дітей православного віросповідання, а ксьондз із місцевого костьолу — для дітей католицького віросповідання. Умови для навчання в училищі бажали бути кращими. Наймані будинки здебільшого мали невеликі віконця і погану вентиляцію, недостатньо добре опалювалися взимку, у дворі бракувало елементарних спортивних споруд. Через 23 роки після утворення Новоград-Волинського приходського училища його вчитель писав до дирекції училищ, що приміщення у Новограді-Волинському знаходиться в жалюгідному стані, є сирим і холодним, усі груби порозвалювалися.

В одній класній кімнаті, як правило, сиділи учні двох різних вікових категорій (першого та другого класів), з якими за чергою займався вчитель. У цей час помічник вчителя знаходився у кімнаті, де були учні іншого класу, і слідкував за приготуванням ними завдань до наступного уроку. Малолітні порушники дисципліни негайно притягалися до відповідальності, і одним із поширених видів покарання було призначення вчителем певної кількості ударів намоченими у солоній воді березовими різками, які негайно, у присутності всього класу, отримував порушник. У школі таке покарання дістало назву «отримання березової каші», причому цей вислів дожив до цього часу. І хоча різки, як тілесне покарання, за Статутом навчального закладу дозволялися лише стосовно дітей із селянських сімей, подібної екзекуції часто зазнавали неслухняні та ліниві діти з міщанських та купецьких сімей, навіть шляхетських. Дітей із сімей почесних громадян та дворян відводили на певний час за провинності до «холодної» (в карцер — автор); — отже, станове розшарування в школі позначалося і на видах покарання.

Слід відзначити, що впродовж десятків років кількість учнів Новоград-Волинського приходського училища не перевищувала 25–30 осіб, що свідчило про його невисокий авторитет серед батьків.

Розклад уроків у Новоград-Волинському приходському училищі при шестиденному режимі навчання мав у 1836 році такий вигляд:

Дні тижняУроки до обідуУроки після обіду
з 8.00 до 9.30з 9.30 до 11.00з 14.00 до 15.30з 15.30 до 17.00
ПонеділокАрифметикаЗакон БожийКаліграфіяЦивільне читання
ВівторокЦивільне читанняЗакон БожийКаліграфіяЧит. рукописів
СередаАрифметикаЦерковносл. чит.КаліграфіяВідпочинок
ЧетверЦивільне читанняЗакон БожийЦерковносл. чит.Каліграфія
П’ятницяАрифметикаЗакон БожийКаліграфіяЧит. рукописів
СуботаАрифметикаЦерковносл. чит.КаліграфіяВідпочинок

Як видно із навчального розкладу, в приходському училищі зразка першої половини ХІХ ст. для молодших школярів не було уроків природознавства, співу, фізкультури, малювання, праці. Проте на вивчення школярами Закону Божого і Біблії відводилося понад 27% усього навчального часу. Три години відводилося учням на обід та післяобідній відпочинок.

Успішність молодших школярів із тих чи інших предметів оцінювалася за 5-бальною системою. Наприкінці навчального року учень отримував підписаний штатним наглядачем училища табель успішності, у якому обов’язково виставлялася оцінка за поведінку. За свідченням архівних документів, більшість учнів навчалася непогано. Для особливо неслухняних і лінивих було передбачено й таке покарання, як виключення із навчального закладу із видачею письмової характеристики «о непригодности к учению и наукам». При цьому кошти, затрачені сім’єю на навчання дитини, не поверталися.

У повітовому дворянському училищі, куди учні вступали після закінчення приходського, практикувалася чотирикласна система навчання, після закінчення третього класу можна було вступати до чоловічої гімназії, що була відкрита 20 листопада 1833 року (ст. стиль — автор) в губернському центрі Житомирі, або ж до відкритої 6 грудня 1832 року (ст. стиль — автор) Луцької чоловічої гімназії. Той, хто закінчував чотири класи дворянського училища, міг із 16 років претендувати на місце у цивільній службі (причому перевага надавалася особам, які відмінно знали російську мову), з присвоєнням першого державного класного чину. Новоград-Волинське дворянське повітове училище мало дозвіл екзаменувати своїх випускників і дорослих громадян на право отримання першого чину цивільної служби (відповідав ХІV класу — автор), що в тодішньому Табелі про ранги російських чинів мав назву колезький реєстратор і дорівнював військовому чину підпрапорщика в російській армії. У державному архіві Житомирської області знаходиться цікавий документ, який підтверджує цей факт: лист від 7 березня 1860 року (ст. стиль — автор) командира 6-ої артилерійської бригади полковника Зайцева на ім’я наглядача Новоград-Волинського дворянського повітового училища. У листі повідомлялося, що писар батареї № 5 Фокієв при звільненні у відставку вирішив екзаменуватися на звання колезького реєстратора, та містилося прохання «…подвергнуть означенного писаря испытанию в требуемых науках».

Якщо у 1836–1837 навчальному році у Новоград-Волинському повітовому дворянському училищі перебувало 70 учнів, то в 1837–1838 навчальному році у ньому нараховувалося вже 94 учні. Серед них — із дворянських сімей 72 особи, із сімей старших офіцерів — 9, із сімей священиків — 1, із дрібної шляхти — 3, із міщан — 3, із ремісників — 4, із сімей іноземних громадян — 1, із селян — 1. Наступного навчального року після того, як вісім випускників третього класу вступили до гімназії, кількість учнів у дворянському повітовому училищі зменшилася до 84 осіб.

За штатом у повітовому дворянському училищі передбачалися: почесний та штатний наглядачі, два священнослужителі для викладання Закону Божого (причому, для обох училищ — ті ж самі особи), шість вчителів-предметників, один вчитель малювання. Спочатку один вчитель читав декілька суміжних предметів, оскільки кваліфікованих фахівців на той час не вистачало. Брак кваліфікованих педагогів відчувався впродовж усього століття, тому до викладання залучалися вчителі, які вийшли у відставку (пенсіонери). Усі вчителі, як правило, знаходилися на державній цивільній службі і отримували згідно зі своєю посадою і вислугою відповідні ранги (чини) державних службовців. Пізніше до штату обох училищ було введено посаду училищного лікаря, яку здебільшого обіймали міський або повітовий лікарі.

Як уже зазначалося, впродовж тривалого часу почесним наглядачем був колезький секретар, дворянин Х. А. Врочинський, який водночас виконував обов’язки повітового предводителя дворянства; штатним наглядачем (директором) призначений колезький асесор, згодом надвірний радник Григорій Петрович Андрєєв, російську мову викладав колезький реєстратор Єгор Михайлович Страшкевич, латину — колезький секретар М. Стульчинський, згодом колезький реєстратор Хома Христофорович Поляновський, історію та географію — титулярні радники Петро Микитович Драгновський та М. Богданович, математику — Іван Кохановський, згодом відставний губернський секретар Яків Онисимович Кірпейчик-Севастьянов, німецьку мову — Яків Баричка, згодом відставний губернський секретар, етнічний німець Максиміліан Йоганнович Різенберг, пізніше Г. Каппелар, французьку мову — Франц Боні, згодом відставний губернський секретар Микола Дем’янович Делаф, пізніше французький громадянин Дюбуа, малювання і каліграфію — відставний губернський секретар Олексій Васильович Смуртін, згодом губернський секретар Павло Недзельський. На посаді училищного лікаря перебував титулярний радник Василь Павлович Кіктєвич.

Штатний наглядач училища був православного віросповідання, закінчив Харківську гімназію, родом із офіцерської сім’ї, мав казенну квартиру. Четверо вчителів-предметників також були православного віросповідання, троє — римо-католицького; але вчитель німецької мови був лютеранин, французької — католик. Один вчитель-предметник закінчив семінарію, інші — п’ятикласні училища у Житомирі, Мозирі та Полоцьку. Православний законовчитель Ф. Липський, родом із дворян, закінчив Волинську духовну семінарію. Католицький законовчитель І. Козьминський, родом також із дворян, закінчив Луцьку духовну семінарію. До викладання Закону Божого у повітових дворянському та міському приходському училищах залучався православний священик Максим Гриненко, інших предметів — вчитель приходського училища (з моменту його створення) Яків Трофімець.

Іноді з нагоди державного свята чи ювілею вчитель міг отримати царську відзнаку або грошову винагороду. За свідченням архівних матеріалів, з нагоди десятирічного ювілею дворянського училища його штатний наглядач Г. Андрєєв отримав додатково 450 карбованців сріблом винагороди із схвальною рекомендацією щодо продовження служби після 25-річної вислуги; почесний наглядач училища Х. Врочинський став колезьким секретарем, вчитель М. Богданович титулярним радником.

Вчителі були зобов’язані за чергою відвідувати місцевих учнів удома і писати рапорти про те, хто з учнів не вчив уроки, хто без дозволу ходив гуляти, хто захворів і потребував лікування. Хворіли учні часто. Так, у 1844 році у Новоград-Волинському дворянському училищі хворіло 42 учні, з них 41 одужав, 1 — помер. У 1848 році хворіло 40 учнів, з них одужало 39 осіб, 1 — помер.

В училищному Статуті передбачався і такий контингент добровільних помічників учителів, як репетитори. Як правило, це були учні третього класу дворянського училища, які готувалися до вступу до гімназії. Про учнів-репетиторів у Статуті говорилося таким чином: «В каждую квартиру к ученикам, где таковых от 6 до 13, для лучшего за ними надзора назначен репетитор из лучших учеников по успехам и поведению, коему вменено в обязанность:

а) иметь строжайшее наблюдение за всем, что касается поведения и учебных пособий учащихся, помещающихся в квартире;

б) объяснять заданные уроки тем, кто худо понял оные в классе, и повторять пройденное со всеми;

в) подавать каждое утро штатному смотрителю рапортичку о тех, кои покажут сами или были в какой-либо непозволительной шалости или лености, равно и о тех, кои не пришли в класс с объяснением, по какой именно причине;

г) не позволять учащимся отлучаться с квартиры;

д) читать им вслух каждый воскресный день правила, коими должны руководствоваться учащиеся в поведении, и которые должны быть в каждой квартире при журнале».

Незважаючи на те, що навчання у приходському і повітовому училищах було платним, окремі учні звільнялися від плати. Так, із 147 учнів в обох училищах зазначеного року 39 осіб взагалі не платили за навчання (вони утримувалися на пожертви монастирів), решта платили відповідно лише 3–4 карбованці щорічно, що було значно менше загальноприйнятої суми.

Серед підручників, за якими навчалися учні, були «Пространный» і «Сокращенный русский катехізис», «Старый» і «Новый Завет», І і ІІ частини «Арифметики» (автор Буссе), «Арифметика» (автор Больман), «Алгебра» (автор Белівін), «Всеобщая древняя история» (автор Кайдінов), «Русские прописи» і тому подібна література. При училищах була бібліотека, де знаходилися підручники для учнів, художня та довідкова література. У 1837 році на придбання підручників для училищної бібліотеки було виділено 4207 карбованців 72 копійки. Книги були російською мовою, деякі німецькою, французькою та латиною; польські художні книги вилучалися. Серед художніх творів у бібліотеці знаходилися книги популярних російських поетів та прозаїків: Батюшкова, Жуковського, Загоскіна, Лажечнікова, Лєрмонтова, Пушкіна, підручники з історії Карамзіна, «Сказания русского народа, собранные Сахаровым», переклади з англійської мови творів Купера, з німецької Гете і Шиллера, «Атлас Российской империи» (упорядник Пядишев), географічні карти. У коридорі висів у великій позолоченій рамі мальований пензлем портрет російського імператора Миколи І. У бібліотеці був також польський катехізис, але впродовж усього існування училища у його книгозбірні не було жодної книги «малоросійською» мовою. Існувала чітка установка, що українці є частиною російського народу, тому українську мову зневажливо називали «хохляцькою», «мужицькою», взагалі непотрібною для освічених людей. У міністерських школах учні з українських сімей повинні були розмовляти лише російською мовою. Українська переслідувалася так само, як і рідна мова «польских смутьянов».

Матеріальна база обох училищ була слабкою, свідченням чого є інформація керівництва дворянського училища попечителю навчального округу про те, що впродовж тривалого часу в училищі не проводяться метеорологічні спостереження через відсутність необхідного обладнання.

Щороку випускники Новоград-Волинського повітового дворянського училища брали участь у публічних іспитах, під час яких демонстрували набуті знання. Так, 26 червня 1836 року (ст. стиль — автор) на публічному іспиті були присутні місцевий предводитель дворянства генерал-майор Уваров, полковник Чагін з дружиною, багато місцевих поміщиків та батьків учнів. Того року семеро випускників закінчили училище на «відмінно», двадцять — на «добре», тринадцять — на «задовільно». Двох випускників нагороджено «за прилежное усердие и примерное послушание» книгами, семеро отримали похвальні листи першого і другого ступенів, — ось така практикувалася система морального заохочення.

У 1838 році по закінченні навчального року із 84 учнів дворянського повітового училища 10 осіб отримали відмінні оцінки, 14 — добрі, 22 — достатні, 32 — посередні і 6 — погані. Проте, навряд чи можна позитивно оцінювати загальний моральний стан в обох училищах, де панували сувора дисципліна і схильність до казармених порядків. Вчителі зобов’язані були давати письмову присягу на вірність царському дому та беззастережну підтримку існуючих порядків, інакше їх звільняли з роботи і висилали, як неблагонадійних осіб.

Затверджений 8 грудня 1828 року (ст. стиль — автор) Статут навчальних закладів Російської імперії носив чітко виражений становий характер, тому переважна більшість дітей корінного населення залишалася неписьменною. У 1833 і 1834 роках вийшли чергові положення, за якими заборонено у повітових дворянських та приходських училищах навчати дітей із кантоністських сімей. У 1837 року царською владою прийнято рішення про заборону навчатися у таких закладах незаконнонародженим дітям (навіть православного віросповідання — автор). Як це відбувалося на практиці, свідчить порівняльна таблиця щодо кількості населення Новоград-Волинського повіту за його станом і кількістю учнів, які навчалися в дворянському повітовому і міському приходському училищах у 40-х роках ХІХ століття.

Населення повіту за соціальним станом (кількість)Учні
1842 рік1844 рік1845 рік1849 рік1850 рік
Дворяни (5321)152164148131119
Старші офіцери (85)2327171321
Служителі культу (912)27455
Купці (?)66442
Міщани-християни (972)438818
Вільні селяни (415)21-1-
Однодворці та почесні громадяни (1933)817223824
Державні селяни (3076)41211
Кріпаки та інші (38494)-12--
Всього: 65402 особи203227207211190

У 1842 році Новоград-Волинські повітове дворянське та приходське училища за завданням Училищного комітету при Київському генерал-губернаторові перевіряв інспектор казенних (державних — автор) училищ Київського навчального округу Михайло Володимирович Юзефович (1802–1889), за національністю українець, але відомий як активний прихильник імперської політики русифікації краю.

Цей чиновник зазначав, що «…Порядок училищный и хозяйственная часть хорошие. В училище проводились метеорологические наблюдения с помощью термометра и барометра». Водночас було вказано щодо покращення викладання французької мови і латини. Серед педагогів дворянського училища було виділено у кращий бік вчителя математика Якова Корнійовича Севастьянова, який написав першу та другу частини підручника з арифметики, що дістав схвалення спеціальної комісії Київського університету і був рекомендований до друку, як навчальний посібник.

Щорічно штатним наглядачем повітового і приходського училищ у Новограді-Волинському складався звіт про хід і результати навчально-виховного процесу, матеріальну базу та фінансову діяльність обох навчальних закладів, надавалися характеристики на вчителів. Якщо вчитель мав зауваження керівника стосовно «строптивого характера» або виявляв «непослушание», то його просування щаблями службової драбини суттєво затримувалося. Звіт підписувався почесним наглядачем, функції якого в означений період виконував повітовий предводитель місцевого дворянства.

Зокрема, у звіті про діяльність Новоград-Волинських повітового дворянського і приходського училищ за 1837–1838 навчальний рік, що був адресований губернській дирекції училищ, говорилось, що «...учителя должность свою выполняли с усердием и ревностию, и вели себя добропорядочно, кроме учителей латинского языка и рисования, кои мало показали усердия». Відповіддю на це був лист директора Житомирської гімназії — керівника Дирекції училищ Волинської губернії від 15 жовтня того ж року (ст. стиль — автор) з «...объявлением выговора учителям латинского языка и рисования с предупреждением, что в случае исполнения своих обязательств без усердия, в дальнейшем будут уволены от должности…»

Ось декілька рядків із такого звіту керівництва дворянського і повітового училищ у Новограді-Волинському, який показує, наскільки регламентованим були урочний час і дозвілля їх вихованців: «... Все учащиеся распределены по квартирам под надзором репетиторов; некоторыми квартирами поручено заведовать учителям... Для лучшего овладения математикой, французским и немецким языками трижды в неделю по каждому предмету этому бывают приватные лекции.… Все учащиеся в табельные и праздничные дни бывают водимы в церковь, а католического исповедания в костел, за исключением сильной непогоды и больших морозов.… В приходском училище законоучителям поручено наблюдать за исполнением в самой точности обрядов веры, и чтобы каждого вероисповедания были водимы в свои храмы».

Брак у місті Новоград-Волинський приміщень для дворянського повітового училища змусив врешті-решт місцеву владу за погодженням із губернатором звернутися до попечителя Київського навчального округу прийняти рішення стосовно переведення навчального закладу в містечко Полонне Новоград-Волинського повіту, де граф Валевський, тогочасний власник містечка, згодився передати для потреб училища декілька власних будинків. У Центральному державному історичному архіві України є справа, що стосується цього питання, під назвою «Дело о переводе уездного дворянского училища в м. Полонное из г. Новоград-Волынский».

Існувала ще одна важлива причина для переведення дворянського училища, яку на той час імперська влада не хотіла афішувати. У ньому були випадки «вольнодумства» серед викладачів, там навчалися і діти опозиційно налаштованого до царизму польського дворянства. Переведення навчального закладу на досить далеку відстань обов’язково супроводжувалося втратою частини його викладачів і вихованців, у тому числі й небажаної за своєю лояльністю.

У зазначений період на Волині відповідно розвивалася система освіти і серед молоді шкільного віку єврейської національності. Освітою єврейських дітей опікувалися кагали (обране етнічною релігійною громадою керівництво з 5–8 осіб), на чолі яких стояли рабини та, як правило, багаті авторитетні місцеві євреї. Чинним законодавством Росії кагалам дозволялося, з огляду на численність єврейських родин, засновувати одну релігійну початкову школу з розрахунку на 30 будинків; передбачалося, що в кожному будинку мешкала одна родина. (На 80 єврейських будинків дозволялося засновувати синагогу.) Тому при більшості кагалів на цей час були створені елементарні школи-хедери, куди приймали дітей віком від 6–7 років. Громада призначала вчителя (меламеда — автор), при цьому особлива увага приділялася його моральним та освітнім якостям. Викладання велося переважно на ідіш.

У 1850 році у місті відкрито казенне двокласне єврейське училище I розряду. До 1854 р. тут викладав відомий єврейський просвітитель і публіцист Лев Мендельсбург (1819–1897). Але більшість батьків посилала своїх дітей, як і раніше, у хедери, і 1863 р. в училищі навчалося лише 20 хлопчиків. Того року у місті Новоград-Волинський нараховувалося 22 хедери. Окрім того, єврейські підлітки та юнаки додатково вивчали філософські аспекти релігійної літератури під керівництвом рабинів у місцевих бес-медрешах (молитовних будинках, які служили водночас школою — автор). Велика синагога, Бет-Гамідраш та невеликий єврейський молитовний будинок відомий як «Куросвіт» (бажаючі помолитися приходили сюди вдосвіта, із першим співом півнів — автор) розміщувалися у повітовому центрі на Шкільній вулиці, яку євреї називали Шил-гас (Синагогіальною — автор).

Для кращого управління єврейськими навчальними закладами Новоград-Волинського і Старокостянтинівського повітів у місті Новоград-Волинський була створена спеціальна училищна комісія, головою якої був штатний наглядач повітового дворянського училища; членами цієї комісії були вчитель математики зазначеного училища, місцевий рабин та представник громадськості від євреїв-купців.

Ця комісія опікувалася в 40-х роках ХІХ ст. 77 хедерами першого ступеня і 54 другого, які утримували хадарими (вчителі хедерів — автор) у кількості 131 особи та 162 меламеди, з яких 50 було першого ступеня і 112 другого, що вони здійснювали навчання у приватних будинках євреїв. Кількість учнів у хедерах першого ступеня становила 1434 особи, другого — 412 осіб; у меламедів навчання першого ступеня проходило 173 учні, другого — 428 учнів. При цьому не можна не помітити, що кількість у регіоні учнів-християн, які здобували освіту у міністерських школах, була меншою за кількість учнів-євреїв.

Із появою на Волині німецьких переселенців місцева влада не чинила їм ніяких перешкод щодо організації освітньої справи. Національна німецька школа колоністів була, перш за все, конфесійною, що допомагало зберігати культурну самобутність, яскраво виражену самоідентифікацію і свободу віросповідання цілим поколінням переселенців.

Розташовані поруч з Новоградом-Волинським Анета і Юзефін мали одну спільну школу. Навчання проводилося німецькою мовою і носило конфесійний характер; в його основі лежало читання Біблії, вивчення релігійних пісень та гімнів, студіювання Катехізису. Учнів (насамперед хлопчиків) учили елементарним математичним діям і вмінню писати. Єдиних програм і підручників не було. Заняття проводилися з листопада до квітня, 2–3 години у будні дні. Після закінчення навчального курсу учнів екзаменував пастор і допускав тих, хто витримав екзамен, до обряду конфірмації (Релігійний християнський обряд миропомазання, що проводиться із досягненням підлітками 12-річного віку. — автор). Вчителі призначалися в школу після попереднього іспиту і за згодою пастора.

Джерело: Вітренко В. Новоград-Волинський у складі Російської імперії / Валентин Вітренко, Леонід Коган // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 85–218.


Коментарі

Надя
09-03-2015 10:10

Здравствуйте,
Замечательный сайт!
С большим интересом прочитала вашу статью об образовании в Новограде Волынском, тем более, что недавно узнала, что брат моей бабушки работал в Новоград-Волынской мужской гимназии воспитателем. У меня есть фотография его личной визитки с названием гимназии. Хотелось бы найти ещё фотографии и информацию по этой теме.
Надежда К., karpino*bk.ru

Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 89):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉