Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Валентин Вітренко,
член Національної спілки краєзнавців України

Леонід Коган,
краєзнавець

Селянсько-козацьке повстання «Коліївщина» і рух конфедератів

Учасники Барської конфедерації жорстоко переслідували православних українців і білорусів Правобережної України, нищили їх духовне і культурне середовище, церкви, руйнували монастирі, знущались над православними священиками.

Для боротьби з ними російський уряд послав на Правобережну Україну війська. Серед українського населення поширювалися чутки, що цариця Катерина II видала «Золоту грамоту», у якій буцімто закликала місцеве корінне населення знищувати польську шляхту та разом із росіянами боронити свою віру, традиції і звичаї.

Максим Залізняк (близько 1740–після 1768)
Максим Залізняк (близько 1740–після 1768)

Українське селянство і козацтво, опираючись на прадавні етносоціальні цінності, (а такі цінності дуже глибокі, глибшими, за висновком відомого філософа Гї’єра Тейяра де Шардена, є лише гени) вбачало у польських конфедератах своїх віковічних гнобителів і руйнівників традиційної духовної культури. Тому у відповідь Правобережною Україною у 1768 році прокотила хвиля повстання українців під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка (поч. 40-х рр. XVIII ст.–?) і селянина Семена Неживого (1744–?), які були родом із Лівобережної України, та відставного сотника Івана Гонти (?–1768), який був родом із села Росошок на Уманщині, що належало графам Потоцьким. До повстання, відомого у народі як «Коліївщина» (від слова колоти), примкнуло чимало селян і міщан Звягельщини. Воно загрожувало перекинутися на Лівобережну Україну. Окрім духовного звільнення з-під пресу католицизму, повсталі висували вимог переділу шляхетської землі і маєтків, поваги до їх національної належності і незалежного культурного розвитку.

Іван Гонта (?–1768)
Іван Гонта (?–1768)

Проте російська цариця, як і всі самодержці, боялася народного повстання більше, аніж руху конфедератів, тому проявила з польською шляхтою кастову солідарність: послані в Україну для боротьби з конфедератами додаткові російські війська під командуванням генерал-аншефа Петра Кречєтнікова допомогли польському королю придушити гайдамацьке повстання.

Правобережна Україна і більша частина Білорусії вкрилися шибеницями та палями, на яких висіли учасники народного повстання. Серед них були й міщани і селяни Звягеля та довколишніх сіл. Збереглися прізвища тих місцевих повстанців, яких було піддано різним покаранням: Антонюк, Бабій, Бандура, Буковський, Вознюк, Войтківський, Голуб, Груша, Деркач, Дідух, Євтушенко, Євтушок, Жабровець, Жук, Журавель, Змієвський, Данильчук, Ковальчук, Кучер, Мосійчук, Пастушенко, Поліщук, Рибак, Сальчук, Степанюк, Хвіст, Швець, Шило, Юрчук, Янчук та інші.

У 1789 році на Волині відбулися масові заворушення, що стали відомі як «Волинська тривога». Міська біднота Житомира, Звягеля, Луцька та інших міст Волині збирала таємні збори, на яких обиралися депутати на загальну польську нараду, що мала за прикладом революційної Франції виробити вимоги городян щодо збереження їх прав і привілеїв.

Ілюстрація В.Касіяна до поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»
Ілюстрація В.Касіяна до поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»

Духовними натхненниками цього руху стали православні ієрархи, бродячі монахи та російські купці. Так, Слуцький архімандрит і водночас єпископ православної єпархії на Правобережній Україні Віктор Садковський під час відвідування православних храмів у дорученій йому єпархії відверто підбурював православних селян і міщан проти польської шляхти, місцевої влади і католицької церкви. Польський уряд видав наказ про арешт Садковського та видворення за межі території Польщі бродячих православних монахів і купців. Проте на Волині все ж відбулися спонтанні виступи селян і ремісників.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Новоград-Волинський зазнав суттєвих змін у своєму історичному розвитку, в якому доля та інтереси різних станів корінного українського населення формувалися на польсько-російських протиріччях. Високі керівники місцевих адміністрацій, ставленики самодержавства, задля проведення його колоніальної політики на Волині, опираючись на війська, оточували себе каральними органами, ідеологічними установами та шукали підтримки серед місцевої знаті. Так, у серпні 1796 року було утворено Волинську палату кримінального суду та палату цивільного суду, що частково взяли під контроль роботу магістратів. Формувалася нова місцева поліція, облаштовувалися і розширювалися в’язниці. Великі пільги і переваги отримала у краї керована із Москви правлячим синодом Руська православна церква, покликана виконувати в містах і селах роль головного ідеолога та носія офіційної (російської) культури.

Джерело: Вітренко В. Новоград-Волинський у складі Російської імперії / Валентин Вітренко, Леонід Коган // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 85–218.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 39):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉