Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Юхим Загривий,
краєзнавець

Полум’я партизанської боротьби

У травні 1942 року міський підпільний комітет прийняв рішення тимчасово припинити диверсії та негайно організувати партизанські загони для ведення активної відкритої збройної боротьби проти окупантів та їх посіпак. У травні-червні 1942 року у лісовому масиві (урочище «Майдан») на північ від Курчицької Гути Новоград-Волинський підпільний комітет сформував Перший Волинський партизанський загін з підпільників Новограда-Волинського, Яруня, Городниці та Ємільчиного. Було виведено у ліс та озброєно 36 осіб.

Партизани О.Я.Будишевський та Ф.Ф.Бєлявський ,
учасники Новоград-Волинського підпілля, бійці Першого Волинського партизанського загону та загону «За Перемогу»
Партизани О.Я.Будишевський та Ф.Ф.Бєлявський , учасники Новоград-Волинського підпілля, бійці Першого Волинського партизанського загону та загону «За Перемогу»

Фашисти вистежили пункт формування загону, служба безпеки СД та поліція Новограда-Волинського, Городниці та Ємільчиного здійснили напад на партизанський табір. У бою, який склався вкрай невдало для партизанів, загинула половина загону. 19 осіб, що залишилися живими, на чолі з командиром Миколою Петровичем Гордєєвим та комісаром Левом Миколайовичом Пастуховим (обидва члени Новоград-Волинського підпільного комітету) відійшли у північно-східну частину Житомирщини, в район села Усово, де об’єднались з групою десантників Головного розвідувального управління Генерального штабу, яку очолював капітан Іван Андрійович Петров. Група десантувалася на Полісся в травні 1942 із завданням активної та широкої розвідки, в першу чергу, комунікацій противника.

Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963),
генерал-майор, начальник Українського штабу партизанського руху
Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963), генерал-майор, начальник Українського штабу партизанського руху
Маліков Степан Федорович (1909–1983),
командир партизанського з’єднання у Житомирській області
Маліков Степан Федорович (1909–1983), командир партизанського з’єднання у Житомирській області

Три партизанські групи під проводом М. П. Гордеєва, С. Ф. Набокі та І. Ф. Патуржанського відразу ж стали основою майбутнього Житомирського партизанського з’єднання на чолі з С. Ф. Маліковим.

У цей же час, восени 1942 року, Новоград-Волинський підпільний комітет сформував у районі сіл Таращанка та Красилівка новий партизанський загін ім. 25-річчя Радянської України, командиром якого призначений С. Ф. Степанов, якого згодом змінив Василь Петрович Фільков (за героїзм та особливі заслуги у розвитку партизанського руху в Україні 4 січня 1944 року сержанту В. П. Фількову присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно).

У березні-травні 1943 року в районі сіл Красилівка та Михеївка сформований партизанський загін ім. Чапаєва (командир М. П. Гордєєв), в районі села Городниця — партизанський загін ім. Хрущова (командир З. І. Кириленко). У Федорівському лісі в цей час у партизанські ряди було прийнято біля 200 осіб, які були основою для формування партизанського загону ім. Молотова (командир К. А. Ареф’єв, Герой Радянського Союзу — 1945).

Ареф’єв Костянтин Артемьєвич (1915–1948),
командир партизанського загону ім. Молотова
Ареф’єв Костянтин Артемьєвич (1915–1948), командир партизанського загону ім. Молотова
Патуржанський Іван Федотович, командир партизанського загону «За Перемогу»
Патуржанський Іван Федотович, командир партизанського загону «За Перемогу»

Ці загони Новоград-Волинської та Городницької зон злилися у Житомирське партизанське з’єднання, яке стало грізною силою в Поліссі. Заслуга в тому, що велика кількість новоград-волинців брала участь у партизанському русі у складі Житомирського партизанського з’єднання, належить Новоград-Волинському підпільному комітету та М. І. Лянгусу.

Поруч з ім’ям М. І. Лянгуса необхідно згадати Степана Дмитровича Трофимчука, що був членом Ржатківської підпільної групи, у створення якої він вложив багато праці і рішучості в початковий період фашистської окупації.

Він був командиром диверсійної групи, потім диверсійного взводу в партизанському загоні ім. 25-річчя Радянської України, в якому воював з грудня 1942 до травня 1944 року. За цей час С. Д. Трофимчук зі своїми товаришами пустили під укіс 12 ворожих ешелонів з живою силою і бойовою технікою, кілька разів підривали підземний броньований урядовий кабель Берлин-Вінниця, підривали шосейні мости та інші споруди.

Трофимчук Степан Дмитрович (1923–2001), командир
диверсійного взводу загону ім. 25-річчя Радянської України
Трофимчук Степан Дмитрович (1923–2001), командир диверсійного взводу загону ім. 25-річчя Радянської України
Фільков Василь Петрович (1913–1943), командир
партизанського загону ім. 25-річчя Радянської України
Фільков Василь Петрович (1913–1943), командир партизанського загону ім. 25-річчя Радянської України

За вміле проведення багатьох великих диверсій на комунікаціях противника С. Д. Трофимчук був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни, іншими державними нагородами.

Орієнтуючи німецькі війська на винищення цивільного населення під приводом посилення боротьби з партизанами, військовий злочинець генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель від імені Гітлера в наказі від 16 грудня 1942 року наказував: «Війська мають право і зобов’язані застосовувати в цій боротьбі будь-які засоби без обмеження, в тому числі проти жінок і дітей, якщо це тільки веде до успіху. Будь-який прояв м’якості є злочином… Жоден німець, що бере участь у бойових діях проти банд (партизанських загонів — авт.), не може бути притягнутий до дисциплінарної або судової відповідальності за своє поводження в бою проти бандитів та їх спільників».

Під час проведення великих каральних акцій у Житомирській області фашисти та їх пособники у грудні 1942 — січні 1943 рр. та згодом, в червні — серпні 1943 року спалили вщент 150 сіл. Найбільше постраждав лісовий край Полісся — північна частина Житомирщини, яку фашисти перетворили у пустелю: у Словечанському районі (нині — Овруцький) спалено 35 сіл, в тому числі районний центр, в Олевському — 23 села, у Новоград-Волинському районі з урахуванням Городницького та Ярунського районів — 22 села.

Загинуло при цьому багато мешканців, в основному жінок і дітей. Під час спалення села Копище Олевського району було вбито, закатовано, спалено живцем та втоплено у р. Уборть 2883 жителів, у тому числі 1347 дітей до 12 років.

Разом з німецькими та угорськими карателями брали участь у каральних акціях 305-й механізований литовський батальйон, 108-й охоронний український батальйон (добровольців), шість поліцейських батальйонів з числа антирадянські налаштованих осіб.

Боєць партизанського загону «За Перемогу»
Ф.Ф.Бєлявський під час мінування залізничного полотна
Боєць партизанського загону «За Перемогу» Ф.Ф.Бєлявський під час мінування залізничного полотна

З листопада 1942 р. до листопада 1943 р. у партизанському краї Житомирського Полісся базувалися такі територіальні і рейдові партизанські з’єднання та окремі загони спецпризначення під проводом: Ковпака Сидора Артемовича і Федорова Олексія Федоровича — двічі Героїв Радянського Союзу, Сабурова Олександра Миколайовича, Грабчака Андрія Михайловича, Наумова Михайла Івановича, Одуха Антона Захаровича, Медведєва Дмитра Миколайовича — Героїв Радянського Союзу, Малікова Степана Федоровича, Шитова Івана Івановича, Скубка Івана Євменовича, Олексенка Степана Антоновича, Шукаєва Михайла Ілларіоновича, Андрєєва Василя Андрійовича, Мельника Якова Івановича, Іванова Леоніда Яковича, Шишка Івана Яковича, Бегми Василя Андрійовича, Федорова Івана Пилиповича, Іщенка Костянтина Григоровича, Слюсарева Івана Миколайовича.

Скубко Іван Євменович, командир партизанського з’єднання
Скубко Іван Євменович, командир партизанського з’єднання

Майже половина перерахованих з’єднань та окремих партизанських загонів у цьому переліку мали пряме відношення до новоград-волинської зони, багато новоград-волинців воювали у загонах вищезгаданих з’єднань.

Загальна чисельність партизанських сил на Житомирщині у другій половині 1943 року досягла 30–36 тисяч осіб (коливання чисельності пов’язане з пересуванням рейдових партизанських з’єднань).

Шитов Іван Іванович, командир партизанського з’єднання
Шитов Іван Іванович, командир партизанського з’єднання

6 листопада 1943 року військами 1-го Українського фронту був визволений Київ. Після кровопролитних боїв на широких полях Житомирщини протягом листопада-грудня 1943 року, коли фашистські війська рвалися до Дніпра, намагаючись знову захопити Київ та відновити «Східний вал», війська 1-го Українського фронту рушили на захід, лісами та болотами Полісся, переслідуючи розрізнені фашистські частини, які відступали у напрямку Новограда-Волинського.

Грабчак Андрій Васильович, командир партизанського з’єднання
Грабчак Андрій Васильович, командир партизанського з’єднання

І тут знову партизанські з’єднання і загони надали величезну допомогу фронтовим військам у визволенні міст і сіл Житомирської області: з’єднання О. М. Сабурова визволили райцентри Овруч і Словечно, з’єднання С. Ф. Малікова — райцентри Лугини, Камінь-Каширський, Костопіль, Мархлевськ (нині — Довбиш) та селище Ігнатпіль, Олевськ та Сарни — з’єднання С. А. Ковпака, райцентр Баранівка визволений загонами з’єднання В. А. Андреєва, райцентри Ємільчине, Городниця, Березне — з’єднаннями М. І. Наумова, І. Є. Скубка, І. І. Шитова, І. І. Іванова.

При визволенні міста Новограда-Волинського разом з частинами 24-го стрілецького і 25-го танкового корпусів брали участь партизанські стрілецькі підрозділи (автоматники) з’єднання І. Є. Скубка, як танковий десант на броні 175-ї та 111-ї танкових бригад.

За розпорядженням УШПР партизанський загін ім. Чкалова (командир Б. Д. Кореневський) із з’єднання С. Ф. Малікова рухався паралельно військовим з’єднанням 13-ї армії (північніше, праворуч), виконуючи розвідувальні функції для штаба 13-ї армії від Коростеня до Новограда-Волинського, прикриваючи одночасно правий фланг армії від вилазок недобитих фашистських частин, що відступали від Коростеня.

Партизанський загін «Червона стріла» (командир Порфирій Столярчук) із з’єднання А. М. Грабчака прикривав у районі с. Пилиповичі на автомагістралі Львів-Київ 20-у мотострілецьку бригаду 25-го танкового корпусу від можливого удару фашистів з боку Рівного, коли бригада втягнулась у важкий бій у районі залізничної станції Новоград-Волинський-1.

Це була відчутна практична допомога польовим військам 1-го Українського фронту. Командування військами фронту виразило партизанським з’єднанням і загонам глибоку вдячність за підтримку та активне сприяння при визволенні Правобережної України.

Джерело: Загривий Ю. Новоград- Волинський — місто ратної слави / Юхим Загривий // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 377–434.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 78):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉