Край у складі Київської Русі

На рубежі VIII — IX ст. виникає держава Київська Русь з центром у Києві. Літописець Нестор стверджує, що до державного об’єднання у середньому Подніпров’ї увійшли поляни, древляни, сіверяни. Задовго до виникнення Давньоруської держави древляни відокремились від інших слов’ян і створили Древлянську землю з центром в Іскоростені (Коростені).

Серед центральних міст древлян у літописі згадані Іскоростень і Вручай (Овруч). Стосунки древлян з сусіднім племенем полян завжди були напруженими. Літопис вказує, що у ІХ ст. поляни не раз були ображені древлянами. Ослаблені взаємною боротьбою за владу між Овручем та Коростенем, вони досить легко потрапили до рук київського князя Олега. Вже у 883 р. він обклав їх даниною. «Почав Олег воювати проти древлян і, примусивши їх, став із них данину брати по чорній куниці» — так стверджує літопис.

Древляни, у яких були ще досить міцні племінні зв’язки, чинили київським князям опір. Після смерті Олега князь Ігор намагався здолати автономію древлян, але вони відмовились коритися новому київському князю. Щоб приборкати непокірне плем’я, Ігор у 913 році пішов походом у древлянські землі. Знову древляни були змушені платити данину Києву. У 945 році Ігор Рюрикович особисто пішов позачергово збирати данину з древлян і проявив себе надто жадібним і жорстоким, що змусило древлян повстати проти нього. «А ще занадився вовк до овець, то виносить все стадо, якщо його не вб’ють» — так вирішили іскоростенці, виступили зі зброєю, вбили князя Ігоря та розгромили його загін. «Повість минулих літ» зазначає «… погребен бисть Игор и есть могила его у Искоростеня города в деревах».

Дружина Ігоря Ольга жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Вона довго тримала Іскоростень в облозі і, вдавшись до хитрощів, спалила його. Військова могутність племені древлян була підірвана. У «Повісті минулих літ» про ті події сказано: «… І пішла Ольга із своїм сином і дружиною древлянською землею, встановлюючи скрізь устави і уроки (себто закони і порядок), як платити оброк і данину».

Події 976 року навколо Овруча між Олегом Святославичем, який правив у землі древлянській, та київським князем Ярополком літописець трактує як помсту воєводи Свенельда за смерть свого сина Люта, що він узяв собі за звичай полювати у володіннях Олега і був за це вбитий князем. Свенельд переконав Ярополка піти війною на брата. «Повість минулих літ» засвідчує: «… Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на древлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зітнулись війська — переміг Ярополк Олега, і побіг Олег з воями своїми в город, що зветься Вручай. А був міст через рів до воріт городських, і люди, давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище». Ці події, очевидно, слід сприймати як черговий акт боротьби за остаточне включення древлянської землі до складу Київської Русі.

До Х ст. землі Волині входять до складу Київської держави. Тут швидко розвивалися міста, промисли і торгівля. На сторінках літописів згадується багато містечок на території Житомирщини, починаючи з ХІІ ст. Серед них: Гольско 1150 р., Семоць, Ярополк (вотчина князя Ярополка, нині с. Яроповичі) 1160 р. Відомі і інші — Микгород, Котельнич, Здвижень, Ушеськ, Корчеськ.

У цей час у древлянському суспільстві, як і в інших слов’ян, поглиблювалася майнова нерівність, активно проходили процеси становлення індивідуального господарства, виникнення приватної власності, зароджувались суспільні класи. В умовах переходу від родового до класового суспільства виникають міста — «гради» як адміністративно-політичні і культові центри окремих союзів племен. Не всі «гради» перетворилися у давньоруські міста. Їх формування відбувалося паралельно з формуванням держави.

Володимир Боніфатійович Антонович (1834–1908) (Автолітографія, кін. XIX ст., автор T. Маєргофер)

На території краю відома велика кількість древлянських градів ІХ — ХІІІ ст., які згадані в «Археологической карте Волынской губернии», складеній у кінці ХІХ ст. В. Б. Антоновичем. (Володимир Боніфатійович Антонович — один із найвидатніших істориків України, професор Київського університету Святого Володимира. Народився на Житомирщині у січні 1834 року. У 1860 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету з кандидатським ступенем. За його редакцією вийшло 9 томів «Архивы Юго-Западной России». На сторінках цього видання можна знайти багато матеріалів з середньовічної історії Житомирщини. В. Б. Антонович поклав початок систематичним науковим археологічним дослідженням України.

Разом з М. П. Драгомановим (дядьком Лесі Українки) уклав збірку історичних пісень українського народу, цікавився етнографією, питаннями історії, культури. Очолював археологічний відділ Житомирського краєзнавчого музею. Археологічні пам’ятки, згадані В. Антоновичем, відомі і у межах Новоград-Волинського району. Значна кількість їх була знищена протягом ХХ ст. Це курганні могильники біля с. Івашківка — 12 курганів, 5 курганів біля с. Сусли, до 30 курганів на північ від с. Ржадківки, с. Гульськ — 3 кургани, у напрямку до с. Романівка — 36, біля с. Теснівка у двох групах — 64, на правому березі р. Церем біля с. Курчиця, с. Таращанка, с. Ярунь та багато інших.

До речі, науковці вважають, що назва населеного пункту, яка закінчується на «ще», наприклад: Коритище, Будище, Городище, свідчить про стародавній вік цього поселення і вказує на те, що об’єкт, який дав назву селищу, вже давно не існує.

У ІІ половині ХХ ст. українськими та російськими археологами було відкрито значну кількість безіменних древлянських поселень та городищ ІХ–ХІІІ ст., назви яких загубились на шляхах віків. На території району в ІІ половині ХХ ст. І. С. Винокур дослідив городище Х ст. у с. Несолонь, І. П. Русанова — біля с. Лучиця. У 1988 Б. А. Звіздецький виявив та дослідив городище в с. Чижівка (Х ст.) та селище поблизу Гульська.

Реконструкція будівлі з Гульського поселення (за П.О.Улько)

У 1989–1990 рр. Богдан Андронікович Звіздецький проводив археологічні розкопки древлянського селища ІХ — Х ст. поблизу с. Гульськ, розташованого на терасі правого берега р. Случ. На поселенні площею 6 гектарів було відкрито площу 2400 м² та досліджено 91 об’єкт — житлові і виробничі споруди. Тривалість існування поселення 100–150 років.

Гульське поселення розташовано у зоні ризикованого землеробства. Населення змушене було шукати додаткових джерел існування, розвивати різні ремесла і промисли. Житлові будівлі квадратної форми 2,6–2,8 м на 3,6–3,2 м. Котловани заглиблені на 1,2–1,3 м, на 1,5–1,6 м, зорієнтовані кутами за сторонами світу. Опалювальні пристрої — печі-кам’янки. Будівлі були каркасно-стовпові у заглибленій частині і зрубні у наземній частині. Дослідження будівель та реконструкція П. О. Улько однієї з них дають змогу уявити внутрішній інтер’єр будівлі та зовнішній вигляд селища.

Археологічні знахідки свідчать, що мешканці Гульського селища займались землеробством, мисливством, рибальством, тваринництвом та залізоробною справою. На поселенні одна з будівель була виробничою майстернею металурга, інша слугувала для просушування зерна і випікання хліба. Гульське древлянське поселення, де виплавляли залізо прямо на території селища, очевидно, було центром чорної металургії.

Землі вздовж р. Случ з її притоками входили до складу Київського князівства. Тут були відомі великі міста — Житомир, Полонне. У 1171 р. удільним князем у Полонному був Володимир Мстиславич, в Овручі у кінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. — Рюрик Ростиславич (він неодноразово вступав у цей час на Київський престол).

У 1170 р. у Володимирі-Волинському почав князювати Роман Мстиславич. У середині ХІІ ст. Волинське князівство швидко набуло могутності, і Роман прагнув підпорядкувати своїй владі Київ. Великий Київський князь надав Роману, як нащадку Володимира Мономаха, уділи у «Руській землі» — Корсунь, Канів, Полонне. Закріпившись на Київщині, Роман з галицькими та волинськими військами підійшов до Києва. Рюрик Ростиславич змушений був зректися престолу. За короткий час Роман правив майже усіма землями і князями Русі.

Після його смерті, у 1205 р., боротьба за посилення влади продовжувалася від ймення його малолітніх синів Василька і Данила. Подорослішавши, князь Данило продовжив справу батька з укріплення Галицько-Волинського князівства та відновив його єдність і могутність. Вів боротьбу за об’єднання земель Північно-Західної Русі. У 1240 р. зайняв Київ і посадив там свого воєводу Дмитра, але вже восени 1240 р. татари 10 тижнів вели штурм Києва і у грудні остаточно захопили його.