«Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі»

Василь Касіян. Леся Українка. 1946 р.
Василь Касіян. Леся Українка. 1946 р.

Протестуючий голос Лесі Українки було чути під час Другої світової війни на естраді, в театрі, на радіо, в газеті. А художник Василь Касіян виготовив плакат, з яким наші солдати йшли у бій зі словами Лесі Українки:

Хто волі ще не відцуравсь,
Нехай іде до бою!
Хто пам’ята про славу й честь, —
До зброї! хто за мною?»

Твори Лесі Українки, її поезія, її слово-зброя запалювали воїнів, які боронили рідну землю, свою Батьківщину, народ.

А Платон Воронько, письменник, командир партизанського загону, підривник, писав про дійових осіб з драми-феєрії «Лісова пісня», написаної Лесею Українкою за спогадами нашого краю:

Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові.
У партизанській лісовій оселі
На пережовклій, стоптаній траві
Лежав, покритий листям пурпуровим.
І кров текла по краплі крізь бинти.
А Лісовик з обличчям сивобровим
Питав мене:
— Чи всі порвав мости?
— Усі… —
Тоді, схилившись наді мною,
Сиділа ніжна Мавка цілу ніч,
Туманною повита пеленою,
Із карабінним чересом опліч.

Від того часу минуло багато років. Ми жили у мирі і спокої. Та ось на Лесину рідну землю, її Батьківщину, яку так любила поетеса народною любов’ю («А в серці тільки ти, коханий рідний краю»), прийшов ворог, який сьогодні знищує мою Батьківщину, топче рідну землю, знищує школи, садочки, установи, житло невинних людей. Не щадить ані дітей, ані жінок, ані людей похилого віку, які вже не можуть захистити себе.

В такий складний час ми знову звертаємося до Лесі Українки, творчість якої увійшла як дорогоцінний скарб до світової загальнолюдської культури. А тому нас підтримують народи світу, бо в єдності народів — наша сила. Леся Українка про це писала:

Самій не довго збитися в путі,
та трудно з неї збитися в гурті

В боротьбі проти російського ворога гуртуються не лише мільйони українців, а й мільйони чесних борців за свободу, за незалежність, за мир у всьому світі. Це про вірних синів і дочок говорить поезія Лесі Українки:

Та хоч би й крила мені солов’їні,
І воля своя, —
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!

Любов Лесі Українки до свого народу нерозривно поєднувалася у її волелюбній душі з почуттям дружби народів, які сьогодні разом з українським народом відстоюють нашу і одночасну свою незалежність. Леся Українка про це писала:

Наш край віддавна вільний був,
Таким повік він буде;
Ви бачили, як прав своїх
Боронять наші люде.

І дійсно, яку силу волі, яку мужність, яку відданість і любо до рідного краю, землі, Батьківщини проявляють сьогодні наші захисники, вірні сини і дочки нашої України, звитягу яких пам’ятатимуть сьогоднішні і майбутні покоління.

Коли ти боронитимеш волю
Й самостійність народу твого,
Ми повік шанувать тебе будем
І любити, як друга свого.

Леся Українка була справжнім поетом, глибоко людяним, мудрим філософом, далекоглядним політиком, ліриком — жінкою одержимою. Її вірші, поеми знають і люблять у всіх куточках ойкумени, адже вони перекладені на 47 мов народів світу, які бачать в образі нашої поетеси мужнього борця за правду, рівність і справедливість. Вона є символом вічної й незламної дружби між народами. А дружба — це сила, могутність, невмируща краса.

Віра Омелянівна Римська
завідувачка Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки