Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Іван Тригуб,
викладач промислово-економічного технікуму

Від голодомору до терору

Найпам’ятнішою датою 1934 року стало вбивство Кірова, що поклало початок новому витку гонінь і вбивств. Вже 25–26 грудня у всіх партосередках району обговорили це вбивство. Від усіх, кого вважали опозиціонерами, зажадали осуду сталінських опонентів — Троцького, Зінов’єва, Каменєва і самокаяття та самобичування за те, що колись поділяли їх погляди. Насамперед допікали троцькістів, бо Троцький єдиний, хто не скорився Сталіну і не просив помилування.

У Новограді-Волинському головною троцькісткою була Дронова Єлизавета Данилівна — колишня завідувачка райземвідділу, потім відділу освіти. Переслідуванням піддалась не тільки вона, але і всі її близькі і знайомі.

18 січня 1935 року ЦК ВКП(б) звернувсь до всіх парторганізацій з секретним листом, де запевняв, що Кірова вбили ті, хто хоче вбити Сталіна й сталінців, тому усіх їх слід виявляти, ув’язнювати й карати. Це троцькісти, зінов’євці, каменєвці, в Україні — петлюрівці й соколовці.

28 січня лист обговорили на закритих (таємних) зборах міської організації у місті за участю 215 комуністів. Після прочитання листа секретарем райпарткому Абашем усі кинулися викривати сусідів і друзів, аби самим не попасти у коло підозрюваних, усі наввипередки «стукали» на своїх партійних «товаріщєй».

24 лютого виключили з партії і звільнили з роботи Дронову та її чоловіка, з ними — ряд відповідальних осіб. Далі розпочалися масові чистки у парторганізаціях підприємств, установ, колгоспів.

23 квітня начальник облліту (обласний цензор) наказав встановити тотальну цензуру на все, що виходило з друку й вилучати з бібліотек «шкідливу» літературу. З архівів газет вилучили навіть кліше, де були виступи і портрети «ворогів народу».

Влітку 1935 року в житті міста сталася помітна подія: з 29 червня воно стало центром Новоград-Волинського округу, до якого увійшли Новоград-Волинський, Баранівський, Ярунський, Городницький і Пулинський райони — разом 477 населених пунктів, що дорівнювало 80% земель колишнього Новоград-Волинського повіту. Але людей на них було всього 44% від людності у повіті. Як доповідав Абаш на конференції, ініціатором створення округу був сам Сталін. Він навіть звільнив округ від хлібного податку.

За рік до цього від такого податку звільнили Городницький та ще 3 райони. Фахівці припускають, що так зробили там, де були надто великі людські втрати.

Хліб уже був у вільному продажу, але його було вкрай обмежено — з 1 січня 1935 року скорочено вдвічі. У день випікали лише 10,5 тонн паляниць. З них 3,8 тонн йшли через закритий продаж, 6,7 розподіляли у магазини для 50 тисяч мешканців району і міста. Біля хлібних магазинів виникали величезні черги. За хлібом, крім жителів міста, ставали у черги жителі Довбиша, Пулина, Баранівки, які пішки йшли до Новограда-Волинського. Користуючись цим, продавці магазинів завищували ціну на хліб (Дихне, Штайнгольд).

Одним із радянських міфів 30-х років був подвиг Стаханова, коли працю бригади видали за працю однієї людини, таким чином зробивши його героєм праці, який за одну зміну виконав 14 норм. Радянська влада розпочала силоміць нав’язувати стахановський рух.

У Новограді-Волинському міська влада провела всюди збори працівників, був зачитаний текст сталінського виступу та перед усіма поставлена вимога взяти підвищені норми і виконати річний план не до 31-го, а до 5 грудня й понадпланово дати продукції на 200 тисяч карбованців. На підприємствах почалося створення своїх «стаханових».

10 квітня 1936 року в Новограді-Волинському окружком провів «стахановський зліт», на який звезли 965 записаних у стахановці.

Але простий народ не чекав від стахановського руху нічого доброго. Як доповідав 29 січня 1936 року начальник окружного відділу НКВС Флейшман Абашеві, «стахановское движение в условиях нашего округа встретило прямой саботаж и ряд активных контрреволюционных действий со стороны кулацкого и национал-фашистского элемента».

На меблевій фабриці ім. Косіора на зборах колективу з приводу стахановського почину робітник Ясиченко Іван заявив: «Стахановські методи роботи ведуть лише до того, щоб виссати всю кров з робітника. А робітникові це не дає нічого, окрім втрати здоров’я».

Влада нещадно боролася з такими настроями. Як доносить Флейшман, після зборів Ясиченко зник, «но нами приняты меры к розыску и преданию суду».

19 серпня 1936 року розпочавсь судовий процес над Г. Зінов’євим і Л. Каменєвим, яких звинуватили у підготовці вбивства Сталіна. 20 серпня секретарю райкому Чапленку донесли, що робітники з фабрики Косіора вимагають знищення однодумців Каменєва і Зінов’єва. Андріївський з машзаводу висловлювався ще категоричніше: «Этих шипящих гадов надо всех расстрелять». Штрайт на меблевій фабриці доводив справедливість розправи: «Надо им платить тем же, что они готовили для товарища Сталина».

Арешти тривали і у 1936 році. Згідно з анкетами реабілітованих, у цей рік арештували 26 осіб, з них 15 — у жовтні-грудні. Вже відчувався запах крові 1937-го року. Майже усіх їх (20) засудили за 5810 статтею кримінального кодексу (заклик до знищення радянської влади). З них 16 заслали у концтабори, двох розстріляли, двох заслали до Казахстану. Майже усі заслані загинули.

Футбольна команда 131-го Таращанського полку. 1935 рік (з м’ячем – Богуцький, стоїть другий праворуч – Янпольський)
Футбольна команда 131-го Таращанського полку. 1935 рік (з м’ячем – Богуцький, стоїть другий праворуч – Янпольський)

Жоден уряд в Європі не готувався до війни так, як уряд СРСР. Мілітаризації підпорядковувалося усе життя суспільства. Понад 5 тисяч місцевих голодуючих селян за 2 фунти хліба працювали на військових об’єктах (ДВТ, залізниці, шляхах, військових містечках), машзавод виробляв деталі для військової техніки, хлібозавод випікав хліб для місцевого гарнізону, меблеві, чоботарні, кравецькі, харчові та інші артілі обслуговували військових. Поля, на яких колись вирощувався хліб, і годувалися люди, були силоміць перетворені на полігони.

Там, де нещодавно росли жито і пшениця, нині сіяли льон, з якого на військових заводах робили порох. Згідно з заявою Абаша в окрузі у 1934 році льоном засіяли 6988 гектарів, у 1935-му — 12223, у 1936-му — 15500, у 1937 — 18000 гектарів посівів. За льон влада питала суворіше, аніж за зернові.

Усі коні в колгоспах стояли на обліку у військових частинах. 74 з них були приписані до 14 кавалерійської дивізії.

Учениці новоград-волинської школи медичних сестер.
Фото 1937 року
Учениці новоград-волинської школи медичних сестер. Фото 1937 року

Але для війни насамперед потрібні були люди. Засоби масової інформації не шкодували сил, аби нав’язати молодому поколінню таку ж фанатичну ненависть до людей за кордоном, як і до ворогів Сталіна. У молоді голови наполегливо вбивалася думка про обов’язок кожного вмерти за Сталіна та Батьківщину. Вся енергія молоді спрямовувалася на те, аби підготувати себе до цієї місії. Брутально насаджувався культ солдата. Один за одним проводилися дні авіації, ТСОАВІАХІМу, підготовки до призову у військо.

Обком вимагав від усіх новобранців виконання нормативів солдата, і насамперед — стрільця, вбивці.

20 листопада 1936 року в місті створили «военно-учебный пост» (ВУП), що мав готувати населення до війни. План його роботи затверджувало бюро РКП. З 2 вересня 1936 року в західних військових округах проводилися 25-денні військові маневри, на які було призвано із району у гарячу робочу пору 140 людей.

7 квітня 1936 року Новоград-Волинський окружком розпорядився підготувати для армії 9 тисяч парашутистів. План зірвався через брак парашутних веж.


Джерело: Тригуб І. Новоград-Волинський між двома світовими війнами. Встановлення радянської влади у краї / Іван Тригуб // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 317–376.

Коментарі

Ви можете залишити свій коментар до даної сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 93):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємось на розуміння :)
Наша сторінка у Facebook   Наш канал на Youtube

donate


Правильний CSS! Розробка та підтримка сайту © Віталій Терещук, 2009–2017.
Команда Музею: Віталій Терещук, Віктор Іконніков, Анатолій Сахно.
Передрук або відтворення матеріалів будь-яким способом повністю або частинами допускається лише з посиланням на джерело.