Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Віра Римська,
завідувачка літературно-меморіального музею ЛесіУкраїнки,
заслужений працівник культури України

«В моєму серці його струни»: Михайло Петрович Косач

Михайло Петрович Косач — старший брат Лесі Українки, продовжує залишатися у тіні потужного променя слави сестри.

Леся з братом Михайлом (Мишелосіє). Фото 1880–81 рр.
Леся з братом Михайлом (Мишелосіє). Фото 1880–81 рр.

Народився він 13 липня 1869 року. У родині його звали Михайлик, Михась, Миша, Мака, Міка, Мачина, Кнакна. Дитячі роки Михайла пройшли у Новограді-Волинському. Михайлик і Леся були великими друзями. До 13 років були нерозлучними, гралися, вчилися, читали — робили разом все. У сім’ї вони мали навіть спільне ім’я «Мишолосіє». З самого дитинства і все життя вони мали одне до одного не лише правдиво братерські почуття, а були найщирішими друзями. Мали спільні ігри, книжки, захоплення, уподобання, проте кожен з них вибрав свій шлях у житті і став непересічною особистістю.

У формуванні Михайла Косача як людини, науковця, письменника вирішальними були два періоди: по-перше, дитинство в родинному колі, по-друге, юнацькі роки під час навчання в гімназії. Навчалися Михайло і Леся дома.

Мама — Ольга Петрівна — високоосвічена жінка свого часу, основи вивчення рідної мови дала дітям сама. Михайло вчився з приватним вчителем із Києва за програмою чоловічої гімназії, вже тоді виявив надзвичайний інтерес до історії, літератури. Поступив у п’ятий клас гімназії у Холмі, яку закінчив через чотири роки зі срібною медаллю. У своїх захопленнях вагався між гуманітарними і точними науками. У 1888 році поступив до Київського університету на математичне відділення фізичного факультету. Провчившись там два роки, залишає навчання і в 1891 році стає студентом Юріївського університету (нині — м.Тарту).

Студент Михайло Петрович Косач у м. Тарту
Студент Михайло Петрович Косач у м. Тарту

Закінчивши успішно математичне відділення у 1894 році, Михайло переводиться на фізичне і незабаром закінчує освіту. Ще студентом працює асистентом фізичного кабінету під керівництвом професора Б.Б.Голіцина. У листі до родичів сповіщає, що має авторитет у професорів і репутацію найбільшого фізика в університеті.

В іншому листі пише: «Хочу конче швидкість рентгенівських променів скреслити і слави зажити». Є відомості, що перед виїздом Лесі Українки на операцію до Берліна, він сконструював апарат, який виконав рентгенівський знімок її хворих ноги і руки. Отже, він зробив відкриття одночасно з Рентгеном.

Весною 1895 року Михайло Косач захистив кандидатську дисертацію «Строение света в одноосной среде». Здібний фізик робить значні успіхи у науці. Його запрошують на Всеросійську виставку до Нижнього Новгорода (1896 рік).

У 1897 році складає іспит на звання викладача фізики та математики в університеті, здобуває ступінь магістра. Тартуський університет посилає його до Кельна для ознайомлення з газовими двигунами. Бере активну участь у Всеросійському з’їзді природників і лікарів (1898 рік), де проголошує доповідь з фізики і метеорології, цікавиться фольклором і етнографією.

1 грудня 1899 року відбувся успішний публічний захист дисертації М. П. Косача «Отражение света в кристаллической одноосной среде».

Викладач університету Михайло Петрович Косач у м. Тарту
Викладач університету Михайло Петрович Косач у м. Тарту

Студенти любили Михайла Петровича, що засвідчує некролог, надрукований у «Ведомостях» Санкт-Петербурга 1903 р., де сповіщалося: «Ця людина була кращим нашим другом, нашим добрим, прекрасним товаришем. Він втілював у собі кращі риси — любов, доброту, щирість, був другом юнацтва і всього людства».

Поєднуючи у собі хист «лірика і фізика», Михайло Петрович вимагав цікавого викладу наукових знань. Турбувався про наукові підходи до видання підручників.

Михайла Петровича — вченого енциклопедичних знань — запрошують на роботу до одного з найкращих університетів — Харківського, де він посідає посаду приват-доцента на кафедрі фізики та метеорології, керує університетською метеорологічною станцією.

Своєю енергією він подібний до Лесі Українки, яка пізніше напише: «…в моєму серці є і його струни». Це підтверджують такі факти, як переклади Михайла і Лесі творів Миколи Гоголя, що вийшли окремою книжечкою «Микола Гоголь. Вечорниці. Оповідання. 1885.» Михайло займався перекладами Брет-Гарта, Сенкевича, Короленка. Разом з Лесею Українкою постійно цікавився народною творчістю, планував етнографічну експедицію на волинське Полісся. Леся Українка навіть вважала, що її старший брат — фольклорист кращий за неї.

Михайло Косач як письменник виступав під псевдонімом Михайло Обачний. Його творчий доробок — це оповідання «Різдво під Хрестом полудневим» (1889), «На огнище прогресу (1891)», «Гість» (1894), «Що?» (1896), «Хмари» (1894), «Нікуди» (1896).

Навчання в Києві, Тарту надовго розлучали брата з сестрою.

Роки розлуки зміцнювали їх дружбу. Брат ладен був небо прихилити, коли бачив страждання любої сестри і друга. Постійно присилав їй втішні листи, в яких описував новини столичного гурту, аби сестра не відчувала себе самотньою і сумною.

У 1888 році Михайло власноруч зробив Лесі спеціальний столик, щоб вона могла писати лежачи. У 1899 році на тяжку і складну операцію до Берліна повезли Лесю мати і Михайло. Лише переконавшись, що операція пройшла успішно, він повернувся до Тарту.

В одному з листів до матері Михайло пише: «Коли я став тим, чим єсть, коли в мені є що-небудь доброго, то се дякуючи Тобі, мамочко».

Михайло був не тільки рідним братом Лесі Українки, а й її щирим другом, якому вона присвятила багато своїх творів. 23 березня 1890 року, коли Леся Українка лежала з «вытяжением», пише до Михайла віршованого листа:

Михайлику, мій любий!
Я зважила собі
Сьогодня написати
У віршах лист тобі.

У 1893 році Михайло Петрович одружився з українською письменницею Олександрою Євгеніївною Судовщиковою, літературний псевдонім — Грицько Григоренко. 13 лютого 1898 року в м. Тарту у них народилася дочка Євгенія (Емочка).

Несподівана передчасна смерть любого брата у 1903 році глибоко вразила Лесю. Два роки по тій трагедії вона не могла нічого писати — тужила тяжко. У листі до матері писала з Тбілісі 19 листопада 1903 року: «Пробач, дорогая мамочко, що я досі не відповіла тобі — сили не було. Ох, ще ніколи не було мені так трудно писати листи, як тепер, навіть і в ті часи втрат, які я давніше пережила. Я не слаба, я владаю собою і на вид зовсім нормальна, але як беруся писати, то і голова моя, і все тіло моє мені не служить. Один лист викликав припадок та так і досі нескінчений лежить, і за кожною пробою писати щось таке наступає на мене. Бо як пишу, то все страшне наближається до мене і стає дійсністю, а так, то все ніби неправда, і мені треба сеї ілюзії, щоб не божеволіти так, як після того листа… Якби я була тепер в Києві або Харкові, то, певне б, зійшла з ума, а тут я часто серйозно думаю, що то неправда, а тільки так приснилось, і тоді мені нічого».

Михайла поховали на Байковому цвинтарі. Пізніше між могилами любого брата і батька знайшла свій спочинок і Леся Українка.

25 лютого 1996 року на будинку по вул. К.Маркса, 67, (нинішня адреса — вул. Соборності, 57) де народився Михайло Косач, встановлено меморіальну дошку не тільки тому, що Михайло — брат Лесі Українки, а як видатному вченому-математику, фізику-метеорологу, письменнику і перекладачу Михайлу Обачному.

Він любив Новоград-Волинський як місце свого народження і усе своє життя мріяв повернутися до нього. У листі до матері у травні 1898 року Михайло писав, що хоче побувати в Звягелі, щоб сфотографувати там будинки Окружка, Завадських, стару Троїцьку церкву, спуск до Случі та інші пам’ятки у цій місцевості.

В іншому листі до Олени Пчілки від 5 березня 1898 року він пише: «…поставлю рішуче вимагання, що на ті гроші, які остануться поза ліквідацією довгів, була куплена чи садиба, чи земля біля Звягеля над Случем. Тоді б я все-таки не почував би себе «ізгоєм» з землі Волинської, себе і всіх нас, як не як, а на Волині ми народилися, на Волині хрестилися, на Волині і помирати нам краще буде».

Джерело: Римська В. Новоград-Волинський і Косачі / Віра Римська // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 237–276.


Коментарі


Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 94):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉