Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти
Олександр Провоторов,
член Національної спілки краєзнавців України

Місто у володінні Анни Костки та Анни-Алоїзи Ходкевич (1620–1648 рр.)

Анна Костка-Острозька (1575–1635)
Анна Костка-Острозька (1575–1635)

За життя Януша Острозького, старшого сина Василя-Костянтина (помер у 1620 р.), Анна Костка, за свідченнями польських істориків, турбувалась переважно своїм Ярославським ключем і маєтками у Малопольщі та мало уваги приділяла острозьким володінням. Її навіть й називали — «княжна ярославська». У цих маєтностях ревної католички — православні церкви не були приведені до унії, у т.ч. у Звягелі. Не було за її часів у Звягелі і костьолу: католики «правили набоженство» в одному з приміщень «середньої башти» (збереглось), а поблизу Звягеля у 1610–11 роках було відкрито два православні монастирі — у Полонному та у Тростянецькій пустці під Денишами. Головні зусилля цієї «ярославської княжни» були зосередженні на навернення до «істинної віри» — католицької…власних синів, старших і останніх — Костянтина Адама (пом.1618 р.) і Януша (пом.1619 р.). Саме їм повинні були відійти острозькі маєтності, у т. ч. й Звягель.

Незважаючи на постійні напади татар, Звягель, як й інші міста і містечка України наприкінці ХVІ — початку ХVІІ сторіч, переживав період значного росту.

У 1620 р. була проведена ревізія маєтків А. Острозьської (Костки) і складений відповідний інвентар. За цим інвентарем, у порівнянні з 1589 роком за 30 років населення зросло майже у три рази і складало у 1620 році приблизно дві з половиною тисячі осіб, кількість дворів досягла 403.

Згідно з інвентарем, того року Звягель мав п’ять вулиць: Ринкову (від замку, дворів — 63, з них 7 — єврейських, у т.ч. князівського орендаря Бактера), Вільхову (дворів — 114), Церковну (дворів — 35, на ній мешкали «поп спаський» і «поп замковий»), Подліську (дворів — 54) та Каліцьку (дворів — 24, з них 14 — калік і сліпих) та два передмістя — Запружовське (дворів — 93) й безіменне (дворів — 20), дві церкви — Замкову Микольську та Спаську.

Листи з інвентарю 1620 року
Листи з інвентарю 1620 року

Отримали свій розвиток освіта та охорона здоров’я: у Звягелі були свої школа (по вул. Ринковій) та лікарня («дім шпитальний» по вул. Каліцькій). Шкільним вчителем міг бути «дяк церковний» Васко Нестерович, за листом старого князя (тобто ще Василя-Костянтина) звільнений від податків і повинностей. Він також мешкав по вул. Ринковій.

До замку належало сімнадцять ремісників: пушкар, п’ять гончарів, два рибалки, слюсар, бондар, солодовник, пивовар, коваль, бортник, різник (м’ясник), олійник, мельник. Інші зазначені ремісники: слюсар, швець і один «робів попіл» («фальбу»— для виробництва поташу) за прізвиськами: десять Шевців, шість Кравців, п’ять Кушнірів, три Токарі; два Колесники, Ковалі, Чоботарі, Мельники, Скрипники (скрипалі), один Пекар, Вінник, Різник, Лучник, Будник, Котляр, Бондар, Стадник, Шаповал і просто Ремісник. Загадковим є прізвисько Івана з вул. Ринкової — Цехмістр, адже до XVIII ст. будь-які відомості про існування у місті цехів відсутні

Відносились також до замку: замковий отаман, дванадцять гайдуків (гайдуки — озброєна охорона й озброєні розсильні магната), ключник, двірник і ще п’ять замкових слуг.

У місті проживав «путний» боярин Григорій Растопчин («тримав» с. Пилиповичі) зі своїми дев’ятнадцятьма путними слугами й сімома путними служками. Був по вул. Ринкової і «путний» дім.

Відповідно до галузі двірського господарства (тобто, який «путь» тримав боярин), серед путних слуг були: бортники сокольники, городники, кречетники, рибалки, стадники, жеребятники, садівники, бобровники та інші. На жаль, в інвентарі не зазначені конкретні спеціальності звягельських «путних слуг». Разом з боярами путні слуги «на войну ходили».

У місті також нараховувалось 49 будинків «підсусідків». Підсусідки — люди, яких кмети (дієздатні господарі-землероби — автор) приймають до себе на свою ріллю і «на свої плечі» (садибу — автор); вони теж мають невелику площу землі, крім поміряних четвертей (1/4 лана — 5,34 га), або такі, що мають одну хату з городом».

До звягельського замку безпосередньо належало три фільварки: «під мястом» (майбутній Новий Звягель), Глинники (район сучасних очисних споруд) й Суслівський. Всі три фільварки мали пекарні.

На сучасному терені міста й в окрузі знаходились густі ліси і пущі (частково бортні), багаті різною дичиною. Про це говорять і тогочасні назви вулиць — Вільхова та Підліська. Їх охороняли сім лісних стрільців.

Звягель був добре укріплений, місто було обкопане ровом, обведене валом, вал був частково з палісадом (палісад — оборонне спорудження у вигляді частоколу із загострених колод). Був, як й в Острозі, «пригродськ» (підзамче) з ровом й «тином дубовим», чотирма кутовими баштами, загороджений. У ньому знаходились різні господарчі й інші будівлі, а також дві мурованих «пивниці» (льохи). У брамі «пригродська» знаходилась в’язниця з двома камерами «для звичайного (по)карання підданих».

Крім того, був вже збудований мурованим замок, розташований на крайовій дільниці високого лівобережного плато, на скелі лівого берега річки Случ. Замок був обведений валом і обкопаний ровом (з трьох боків).

Залишки стін Звягельського замку (фото 70-х р. ХХ ст.)
Залишки стін Звягельського замку (фото 70-х р. ХХ ст.)

В’їзд до замку був з південно-східної сторони, тобто від подолу і переправи (сучасної вул. Щорса). Адже тогочасний рельєф з напільного боку південно-східної стіни навіть наприкінці XIX ст. суттєво відрізнявся від сучасного (див. гравюру Н. Орди). До замку вів дерев’яний міст зі зв’язаних колод («на палях вьонзаний»). Замок прямокутний у плані, стіни — з каміння, полігональної кладки на вапняному розчині, товщиною 3 метри. Висота стін сягала 9–11 метрів з напільної сторони. Найбільша сучасна висота північно-західної куртини: 3,9–4,2 м з боку дитинця, з напільної сторони: бастіону до 9 м, рів — засипаний у ХХ ст. Площа замку складала 0,4 га.

Замок мав чотиригранну триповерхову башту, бастею й бастіон (муровані напівкругла та пятигранна оборонні споруди для обстрілу підходів до фортеці), дерев’яну браму з «коморою для в’язнів» та округлену кутову південну дільницю стіни. Не виключено, що чотиригранна триповерхова башта, як і «вежа мурована» в Острозі, спочатку була донжоном, тобто не тільки оборонною, але й житловою спорудою.

Бійниці — напівциліндричні, лучкової кладки. У бійницях підошвяного бою в архітектурній формі чітко витримані кути секторів обстрілу (фланкували рів вздовж куртин і башт). Збереглося чотири такі амбразури, зараз засипані. Були прориті два підземні ходи.

Замок на той час мав добре озброєння: 21 гаківницю «по баштах», гармату на «босих колях» (тобто на колесах без обідка), залізну гармату, зіпсовану та дві «стшельби польних» — дві п’ятиствольні гармати (або аркебузи?) на кожному возі (т. зв. «ожига», «руський орган») та пять рушниць.

Гаківниці (ліворуч), ожига (праворуч).
Гаківниці (ліворуч), ожига (праворуч).

Городяни платили «від диму» по три литовські гроши «порохового сторозового чиншу», підсусідки — півтора гроши та по одному дню жали, косили і складали сіно.

Залишки стін Звягельського замку (фото 70-х р. ХХ ст.)
Залишки стін Звягельського замку (фото 70-х р. ХХ ст.)

За архітектурою — у стилі пізнього Ренесансу та часом будування — 1508–1595 роки (освячений 11 червня 1595 р.) — замок перехідного типу — від бастейного до бастіонного, так званий староіталійський тип. Нині залишки замку, унікального для Волині оборонного комплексу, є пам’яткою військової архітектури.

Після 1620 р. була добудована як мурована одна з башт (у 1620 — дерев’яна, на мурованому фундаменті) і перенесена в’їзна брама ближче до триповерхової башти, під її захист. На місці старої брами було зроблено ще дві амбразури, що також підвищило обороноздатність замку. Всі подальші перебудови стосувались тільки будівель на замковому дворі.

У самому замку були: двоповерхова дерев’яна панська будівля (палац?) — «великий дім на Дитинці… новою гонтою побитий» і дві старих дерев’яні будівлі (флігелі), мурована «пивниця» (льох).

«Надолє» замку (наприкінці сучасної вул. Щорса) були броварня, солодовня, «оцетовня», напроти котрих була лазня.

Наводяться також відомості про замковий млин: «під містом на Случі; кол борошняних три, «стемп» один, мельник годує кабанів (грисом — автор

Доказом розвинутих економічних зв’язків Звягеля з іншими країнами є скарб, знайдений у Новограді-Волинському у 1891 році, який складався з 170 полтараків та шелягів ХVII століття: польських, пруських, ризьких, шведських та сілезьких. Це було пов’язано і з відродженням водної торгівлі міста. Адже р. Случ судноплавна, і зі Звягеля водним шляхом можливо було потрапити у Балтійське море (по Горині, Прип’яті, лівій Случі, через Неманські болота і далі по Неману).

Свою двадцятирічну доньку Анну-Алоїзу (1600–1654) Анна Острозька (Костка) 24 листопада 1620 р. видала за відомого полководця, 60-річного Яна Кароля Ходкевича, великого гетьмана литовського.

Але відразу після одруження, вже 5 грудня 1620 р. Я. К. Ходкевич отримав під свою команду усе коронне військо, а 24 листопада 1621 р., під час польсько-турецької війни помер під Хотином (в обозі від дизентерії).

У 1621 році Анна Костка поділила між своїми трьома доньками усю спадщину (батька і свою), залишивши собі лише Ярославський ключ. Анні-Алоїзі, крім половини Острога, відійшов, у числі інших, і наш Звягель. Ось як описана в «Острозькому літописці» за 1621 р. її поява в Острозі: «А она вдовою панувала і напускала у Острог єзуїтов, іже прєз них много злого сотвори православним, що низшей окажетса».

Анна-Алоїза Острозька-Ходкевич
(1600–1654)
Анна-Алоїза Острозька-Ходкевич (1600–1654)

Ревна католичка, вона була ще тісніше, ніж мати, пов’язана з єзуїтами. Анна-Алоїза намагалась економічними засобами примусити православне духовенство у своїх маєтках до унії. Але і це не дало бажаного результату: «А священики о достаток мало дбали, аби при православ’ї». Зробити це примусово, як зробив у 1630 р. інший співволодар Острога — Владислав Домінік Заславський, вона не наважилась.

У квітні 1636 р. на Свято Великодня ситуація скандально розв’язалась. Анна-Алоїза вирішила з допомогою єзуїтів виконати заповіт померлої у попередньому році матері. Вона вкрала зі склепу Острозької замкової Богоявленської церкви труну з тілом свого батька. Єзуїти посмертно, за 33 роки по смерті православного Олександра, похрестили його у римо-католики. Після цього Анна-Алоїза перепоховала батька біля матері у Ярославі.

Але цим «святкові» події Пасхального тижня не закінчились. На самий Великдень в Острозі виникла кривава сутичка — на мосту «не розійшлись» святкова багатолюдна хресна хода (з тієї ж замкової церкви у Нове місто) з каретою Анни-Алоїзи. Ці події дуже налякали А.-А. Острозьку і викликали жорстокі репресії з боку обох володарів Острога. Деякі дослідники, як Ю. А. Мицик, вважають, що під час цих заворушень Анна-Алоїза, яка була дуже налякана, втекла до Польщі. Але «Острозький літописець» свідчить про те, що цього року з’явилась вона у Звягелі. Згадка про це є першою літописною згадкою про костьол у нашому місті. Ця згадка — це і згадка про першу «культурну подію» у Звягелі: «Того ж року (тобто 1636 р. — автор) у Звягелі діялося диво леда-якоє (тобто погане, паскудне, мерзенне — автор), той же княжні, що і в Острозі. Приїхав мніх (монах — автор) до В(озв)ягля із Сока(л)я до неї, глаголя: «Єстесь очарована і замок твой, і дияволи за тобою явно ходять». А она рекла: «А яко же то, отче?». А мніх, урізавши шмаш (шмат — автор) подушки, і знайшов там жабії лапки, і рек їй: «Отож маєш чари, пойдімо ж до костеля, обачите, же там дияволи». Гди були в костелі і заіграно в пищалі, панни служебниці її всі, поднявши подолки на поєс і пошли в танець, в коски (тобто пустощі, жарти, ігри — автор) в костелі, аж всі полякалися, видячи тоє».

Щодо дати фундації першого костьолу у місті — це трапилося між 1621 і 1636 роками. Анна-Алоїза перебудувала у костьол замкову Микольську церкву. Церкву просто позбавили глав і замінили вівтар. Це було звичною практикою тих часів. Після острозьких заворушень 1636 р. за наказом скликаного в Острозі шляхетського трибуналу усі православні храми у маєтках Анни-Алоїзи були насильно приведені до унії, у т.ч. Спасо-Преображенський у Звягелі.

У березні 1648 р., почувши про наступ грізних подій, А.-А. Ходкевич (Острозька) виїхала до Польщі. Повернутися до України за життя їй уже не довелось.


Джерело: Провоторов О. Новоград-Волинський — місто: Звяголь у складі Великого князівства Литовського і Звягель під владою Речі Посполитої / Олександр Провоторов // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 41–84.

Коментарі

Ви можете залишити свій коментар до даної сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 73):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємось на розуміння :)
Наша сторінка у Facebook   Наш канал на Youtube

donate


Правильний CSS! Розробка та підтримка сайту © Віталій Терещук, 2009–2017.
Команда Музею: Віталій Терещук, Віктор Іконніков, Анатолій Сахно.
Передрук або відтворення матеріалів будь-яким способом повністю або частинами допускається лише з посиланням на джерело.