Віртуальний музей міста Звягель
Головна сторінка
Карта сайту
Контакти

Час існування літописного Звягеля

У 1240 р. Київ був зруйнований і пограбований татарами, після чого кочовики рушили на Галицько-Волинську землю. Долаючи відчайдушний опір русичів, вони зруйнували міста Волині — Колодяжин, Ізяслав, Кременець, Луцьк, Володимир і в 1241 р. вдерлися на територію Польщі, Чехії та Угорщини, де пробули майже 2 роки. Цей час руські князі використали для встановлення порядку у своїх землях. Впорядковував свої землі і Данило Галицький. Особливу увагу він змушений був приділити землям болоховських князів.

Ріка Случ з давніх-давен слугувала своєрідним кордоном між князівствами. Цей кордон доходив аж до південного Бугу. На землях середньої течії р. Случ, вздовж р. Тетерів і у верхів’ях Південного Бугу ще в середині ХІІ ст. виникло окреме місцеве територіальне утворення — Болоховська земля. Вона була незалежна від князів з обох сторін. Велику перешкоду бачив тут Данило. Болоховці під час навали татар відкупились від них, і їх стали називати татарськими людьми. Землі болоховських князів не були розгромлені татарами. Навпаки, літопис повідомляє: «...оставили бо их татарове. Да им орють пшеницю и проса».

Князі: Роман Мстиславич, Данило Романович, Лев I Данилович
Князі: Роман Мстиславич, Данило Романович, Лев I Данилович

Свій перший похід проти болоховців Данило здійснив у 1241 р. Тоді Данило «... гради их огневи предасть и гребля их раскопа...» Повністю були знищені болоховські міста — Деревич, Губин, Кобуд, Дядьков, Божський.

Боротьба з татарськими людьми була дуже тяжкою. На допомогу їм прийшов у 1252 році темник Куремса, і це створило важкі умови для Данила. У 1255 р. Куремса здійснив невдалу спробу захопити Кременець. Відбившись від татар, Данило знову вирушає в каральну експедицію проти болоховців за їх союз з татарами.

Літопис свідчить, що після Кременецької війни Данило почав війну проти «татар» з братом Васильком та синами Львом і Шварном. Вони зайняли землі в центральній течії Південного Бугу центральна частина Хмельницької і Вінницької областей (Побожжя), потім спустошили Болхів (Любарський район), Городецьк (Коростишівський район), землі вздовж Тетереву, Семоць (Суємці Баранівського району), Возвягель же підкорити не змогли.

Реконструкція ймовірного вигляду південного городища літописного Возвягля. Автор П.О.Улько
Реконструкція ймовірного вигляду південного городища літописного Возвягля. Автор П.О.Улько

Данило наказує Шварнові посадити у Звягелі тивуна. «...Але возвягляни обманули Шварна, узявши тивуна (його), вони не дали йому тивунити, і Шварно прийшов назад, узявши городи всі». Данило домовився з сусідами спільними силами підкорити Звягель. «...Миндовгь к Данилу: пришлю к тобь Романа і Новгородці, аб пошоль ко Возвяглю оттуда и кь Киеву; и срече срокь во Возвягля».

Сучасний вигляд північного городища (фото 2006 року)
Сучасний вигляд північного городища (фото 2006 року)

Далі літопис свідчить, що Данило з братом та синами самі пішли на Звягель. «... У рік 6766 (1257) Данило тоді з братом (Васильком) рушили до Возвягля з великою силою, ждучи вісті од Романа і Литви. І стояв (Данило) на (ріці) Корчику днину, ждучи вісті од них, і пішов до Возвягля. Раніш послав він сина свого Шварна, щоб він оточив город, і щоб ніхто не втік із них. Воїв же було з ним п’ятсот, і городяни, убачивши мало ратників із князем, сміялися, стоячи на городській стіні.

Реконструкція ймовірного вигляду північного городища літописного Возвягля (автор М.І.Довганич)
Реконструкція ймовірного вигляду північного городища літописного Возвягля (автор М.І.Довганич)

Але на завтра прийшов Данило із силою силенною війська із братом своїм Васильком і сином Левом. І коли побачили (це) городяни, то страх напав на них, і не витримали вони і здалися. І (Данило) город запалив, а людей вивів і оддав їх на поділ, — то брату своєму, а то — Львові, інших — Шварнові. І пішов він до себе додому, взявши город».

У давньоруському літопису про цей страшний погром сказано: «Коли ж Роман прийшов до града (Возвягля) і литва, то литовці, кинувшись на город, не побачили нічого, тільки самі головні (та) псів, що бігали по городищу. І (литовці) досадували і плювали, кажучи по-своєму «Янда», призиваючи богів своїх Андая і Діверикса, і всіх богів своїх споминаючи». На місці древнього Звягеля лишилися тільки головешки та пси, що вили на городищі. Мешканці, які врятувалися та лишилися незабраними у полон, більше не селилися на місці згарища, бо воно вважалось поганим. Вочевидь, вони уподобали собі місце на високому лівому березі річки Случ, де рельєф місцевості нагадував залишений спалений Возвяголь. Таким чином, мабуть, і виникло нове містечко Звягель на теренах сучасного міста.

Сучасний вигляд північного городища (аерофотозйомка 2008 року, зроблена А.В.Петраускасом)
Сучасний вигляд північного городища (аерофотозйомка 2008 року, зроблена А.В.Петраускасом)

Отже, Возвягль, древлянське місто, згадується в літописах у 1256–1258 рр. під час його знищення Данилом Галицьким.

У ХХ ст. перед дослідниками повстало питання про місце знаходження літописного Возвяголя. Ще у кінці ХІХ ст. В. Б. Антонович, дослідники початку ХХ ст. та сучасні припускали розміщення древнього Звягеля на місці руїн замку-фортеці, що знаходиться в центрі міста на високому лівому березі р. Случ. Але ці гіпотези були спростовані у 1988 році завдяки роботі експедиції Інституту археології НАНУ, яку очолював кандидат історичних наук Б. А. Звіздецький. Встановлено, що нашарування Звягельської фортеці можна датувати не пізніше кінця ХV ст., тому не можуть бути першоосновою міста.

Начальник археологічної експедиції 1980–90 років Звіздецький Богдан Андронікович (1958–2006)
Начальник археологічної експедиції 1980–90 років Звіздецький Богдан Андронікович (1958–2006)

У цьому ж році увагу Б. А. Звіздецького привернули два городища, що розташовані на крутому правому березі р. Случ неподалік автомобільного мосту через р. Случ. Городища укріплені глибокими ровами та валами зі сходу, з північної та південної сторін протікають заболочені рівчаки. В’їзд на городище простежується з південної сторони. На землях, що між городищами та на схід від городищ, зустрічаються уламки кераміки, очевидно, тут було велике поселення. Як відзначалось В. Б. Антоновичем в «Археологической карте Волынской губернии», на полі, неподалік городищ, був курганний могильник із 30 курганів, який було зруйновано ще в першій половині ХХ ст.

Розкопки городища проводились декілька сезонів, досліджено значну площу пам’ятки. Було встановлено, що обидва городища загинули через велетенську пожежу. У всіх житлових спорудах знайдені скелети мешканців зі слідами насильницької смерті. В одному із помешкань, в кутку будівлі, П. О. Улько — заступник начальника експедиції, знайшов скарб жіночих прикрас, який був схований в останню мить, бо був загорнутий у шматок тканини і, очевидно, кинутий в куток під лаву. Такі прикраси могли належати боярині або княгині. Серед жіночих прикрас — князівський перстень, на щитку якого зображений «птах», що нагадує тризуб — символ держави.

До скарбу входять: три пари колтів різних за розмірами, сережки з трьох намистин, оздоблені зерню та сканню, виті срібні дротяні персні. Скарб та розміри помешкання можуть засвідчувати, що в древньому Звягелі мешкав хтось із нащадків київських князів.

На городищі під час розкопок знайдена велика кількість предметів давньоруської матеріальної культури ХІІ–ХІІІ ст. та матеріали, які датуються ІХ–Х ст.

У 1988 р. у 500-х метрах на схід від південного городища будівельники дороги знайшли майстерню з виплавки металу (кузню), яку археологи датують більш раннім часом, ніж городище.

Предмети зі скарбу з розкопок городища літописного міста Возвяголь
Предмети зі скарбу з розкопок городища літописного міста Возвяголь

Оскільки Звягель входив до основного ареалу розселення літописних древлян, мабуть, він поряд з іншими літописними містами згадується у подіях, що відбулися у середині Х ст., коли Ольга тримала в облозі місто Іскоростень і зверталась до його мешканців з такими словами: «… до чого хочете досидітися? Всі міста здалися мені і присяглися платити данину. І вже засівають ниви свої і землі…»

Землеробство і скотарство у звягельчан, як і в інших давньоруських містах, були основою економіки. Землеробство було орним, використовувався різноманітний сільськогосподарський інвентар. Вирощували різні злакові, зерно мололи жорнами. Зберігали зерно в спеціальних ямах, засіках. Велика кількість кісток різних видів свійських тварин свідчить про те, що утримувались стада великої та дрібної рогатої худоби, коней, домашньої птиці. Важливу роль відігравали рибна ловля та полювання на диких звірів — оленів, лосів, лисиць, вовків та інших.

Замки та ключі, фрагменти знарядь праці з розкопок Південного городища
Замки та ключі, фрагменти знарядь праці з розкопок Південного городища

Ремесло становило важливу частину господарства звягельчан. Ремісники були жителями міста та поселення. Провідними галузями була металургія та обробка заліза. Виготовляли зброю, сільськогосподарські знаряддя праці, різні інструменти, замки, ключі. Звягельські ковалі, як і давньоруські, на той час володіли багатьма технічними прийомами та технологіями — знали ковку, зварювання, гартування, інкрустацію сріблом та інше.

Знайдена на городищі матриця (форма) для відлиття колтів свідчить про те, що Звягель був центром ювелірної справи, де виготовляли срібні з позолотою порожні всередині підвіски — колти та інші срібні прикраси із використанням чеканки, техніки зерні та скані, де застосовували зварювання.

Звягельські ремісники займалися косторізною справою, обробкою дерева. Майстри з обробки дерева виготовляли із нього безліч речей, необхідних у господарстві і побуті. Про майстерність теслярів свідчать великі будівлі, що будувались на городищі, та оборонні споруди, що височіли вздовж усього периметру городища.

Звягельські гончарі ліпили грубий керамічний посуд, виготовляли на гончарному колі горщики, глечики, миски тощо. Деякі вчені вважають, що знахідки кераміки, виготовленої на гончарному колі, як правило, свідчать про існування класового суспільства з високою внутрішньою організацією.

Реконструкція фрагменту стіни Звягельського городища (автор В.Ю.Непомнящих)
Реконструкція фрагменту стіни Звягельського городища (автор В.Ю.Непомнящих)

Таким був літописний Звягель у Х–ХІІ ст. Він знаходився на сухопутному торговому шляху, що з’єднував Київ із Західною Європою, та водному, що проходив річкою Случ, яка у давнину була повноводна та судноплавна.

Існує декілька легенд стосовно назви міста «Звягель». Місто було розташоване на високих крутих схилах, де річка круто повертає і, коли вночі пливли кораблі, то вони розбивалися об каміння, яке виступало деінде із води. Місцеві жителі, щоб запобігти біді, натягували перед поворотом річки шнур і біля берега вішали дзвоники. Вночі кораблі чіплялись днищем чи веслами за шнур, що лежав на поверхні води — лунали дзвони. Кораблі зупинялись, щоб запобігти небезпеці. Річкою Случ проходив торговий шлях, тому тут часто лунали дзвони.

Інша легенда пов’язана з іншим дзвоном. У давнину тут було багато болотної руди. Люди, що селились на берегах річок, займались ковальською справою. При наближенні до міста часто було чути дзвін від ковадла та молота, і купці, ще не побачивши поселення, знали, що наближаються до міста — Возвягеля, Звєголя, Звягеля.

Третя легенда розповідає про коваля на ім’я Звягель. У давнину, люди називали ковалів звягами, звягелями. Більше десяти віків тому тут, де нині знаходиться давньоруське городище, стояла кузня, де кував із заліза зброю та знаряддя праці коваль, який був добре відомий своєю майстерністю. Люди звали його Звягелем, йшли до нього, щоб викувати потрібну річ. Одружився Звягель, побудував собі хату. Згодом біля нього стали селитися люди, виникло поселення, невдовзі і місто, яке люди звали іменем коваля — Звягель.

Дослідники-мовознавці пропонують свою цікаву версію стосовно назви міста. Населення Східної та Західної Європи належить до єдиного праіндоєвропейського коріння. Відповідно в минулому мали спільну мову. На фонетичному та змістовному рівні мають подібність з українськими словами. Переклад слова «Звягель» означає «заможний», «багатий», «пишний». Місто, ймовірно, було саме таким, збираючи податки із купців, що проїжджали чи пропливали річкою через його територію.

Ось такі відомі легенди про походження м. Звягель. Усі вони несуть у собі тлумачення назви літописного, давньоруського міста Возвяголя, Звяголя.

Джерело: Антошевська Л. Час існування літописного Звягеля / Людмила Антошевська // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: НОВОград, 2010. — С. 32–40.


Коментарі

Виктор
14-10-2010 08:54

Хорошо бы провести маштабное исследование, а затем провести раскопки — и на основании полученных данных создать реконструкцию даного поселения.
Сделать музей под открытым небом
Анна
12-11-2010 18:18

Масштабные исследования, они же раскопки, там давно ведутся — с 1994 года.
Проект реконструкции давным-давно готов, вот только денег никак не выделят на его реализацию.
Виктор
24-05-2011 11:41

Когда в городе будут строить арки в парке и пальмы в центре города - денег на культуру не будет.

А на счет реконструкции так скажу: чтобы делать реконструкцию надо сначала все раскопать - а там копать и копать, но денег на это дело нету. Археологам еще не заплатили за то что они раньше работали.

Скорее черные археологи все раскопают, чем настоящие. А они уже много чего уничтожили в поисках артефактов для продажи
Вітя
01-10-2011 10:55

Цікаво було б дізнатись що ж все-таки там розкопали - це десь опубліковано?
Марина
09-12-2015 23:14

Скажите пожалуйста относительно предпоследнего абзаца о переводе слова ЗВЯГЕЛЬ как зажиточний с какого язика, с санскрита?
юра
05-12-2016 19:19

А де знаходяться експонати.В якому музеї?
Михайло
16-04-2017 11:31

Дещо є у будинку культури у кімнаті, оформленій під музейну, а у Новограді-Волинському ніколи не було і не буде історичного музею. А появиться музей у місті Звягель і тоді кожен зможе піти і подивитися, як і чим жили наші предки.

Ви можете залишити свій коментар до цієї сторінки



Ваше ім'я:         Код (введіть число 68):

   

Увага! Всі коментарі публікуються лише піcля перегляду модератором.
Це не є цензурою, це лише захист від спаму. Сподіваємося на розуміння 😉